Шманкевич

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шманкевич.

Шманкевич Євген Іванович (1882 – 1939), український історик, правник і викладач.

Шманкевич Євген Іванович
Народився	1882
Помер	1939 Ташкент, Узбецька Радянська Соціалістична Республіка, СРСР
Країна	Російська імперія  УНР  СРСР
Діяльність	історик
Вчене звання	професор

Біографія

Прийомний син священика Подільської губернії Іоанна Шманкевича. Отримав юридичну освіту, державну службу розпочав 1912 р. в чині колезького секретаря у місті Вільно виконуючим обов’язки помічника секретаря Віленської судової палати (прокурорський нагляд). З 1913 р. служив у повітовому містечку Ліда Віленської губернії судовим слідчим (4-та дільниця Лідського повіту). З початком І-ї світової війни переїхав у Кам’янець-Подільський Подільської губернії, де служив членом Кам’янець-Подільського окружного суду.

Після революції як правник брав участь у діяльності українських урядів. З кінця травня 1918 р. брав участь у діяльності Культурної комісії при Українській мирній делегації на переговорах з РСФРР як представник міністерства судових справ гетьманату П. Скоропадського.

В добу Директорії УНР входив до складу створеної в січні 1919 р. у Кам’янець-Подільському «комісії для ліквідації всіх прикордонних конфліктів, які виникли та виникнути можуть на всьому протязі Українсько-Румунського кордону». Наказом Міністерства народної освіти УНР від 17 вересня 1919 р. був призначений в комісію по підготовці статуту Національного архіву в Києві.

В жовтні 1919 р. призначений професорським стипендіатом Кам’янець-Подільського державного українського університету по кафедрі політичної економії при щойно створеному правничому факультеті. Займався викладацькою роботою та розбудовою університету, зокрема, передав університетській бібліотеці особисте зібрання книг.

Після приходу більшовиків зазнав політичних переслідувань. У 1921 р. арештовувався Вінницькою ЧК, після звільнення знову був затриманий Кам’янець-Подільською ЧК. В той період в ЧК не вистачало професійних кадрів, але Є.І. Шманкевич служити слідчим в апараті ЧК відмовився і був висланий до Харкова.

Проводив викладацьку роботу, був аспірантом Харківської науково-дослідної кафедри історії України по секції історії українського права. Пізніше секція історії українського права була виокремлена в окрему кафедру Харківського інституту народної освіти. У 1925 – 1927 рр. професор Є.І. Шманкевич залучався до роботи в Комісії для виучування історії західноруського і українського права ВУАН, вивчав питання недослідженої форми братського суду в Любліні. На основі наявної в особистому архіві «Записової книги» Люблінського Спаського братства за 1551-1637 рр. підготував наукову публікацію.

Після судового процесу над Спілкою визволення України та ряду реорганізацій у структурі ВУАН навесні 1930 р. комісію було переіменовано на Комісію історії українського права, перед нею постали інші завдання, а на її членів почався тиск з боку партійних органів та керівництва академії. В лютому 1934 р. у зв'язку з реорганізацією ВУАН комісія була ліквідована, її діяльність оцінена як ідеологічно ворожа і науково безплідна. Її колишні члени були репресовані.

Є.І. Шманкевича вислали в Узбекистан. Викладав російську мову та літературу в школах. Помер і похований у Ташкенті.

Родина: дружина Наталія Олександрівна, вроджена Махцевич (1894-1959), син Юлій (1914-?).

Посилання

1. . Архів оригіналу за 26 березня 2017. Процитовано 13 квітня 2022.
2. . Архів оригіналу за 25 березня 2017. Процитовано 25 березня 2017.
3. . Архів оригіналу за 25 березня 2017. Процитовано 25 березня 2017.
4. . Архів оригіналу за 26 березня 2017. Процитовано 25 березня 2017.
5. . Архів оригіналу за 24 березня 2017. Процитовано 23 березня 2017.
6. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 березня 2017. Процитовано 23 березня 2017.
7. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 березня 2017. Процитовано 23 березня 2017.
8. . Архів оригіналу за 24 березня 2017. Процитовано 23 березня 2017.
9. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 6 квітня 2016. Процитовано 23 березня 2017.
10. . Архів оригіналу за 24 березня 2017. Процитовано 23 березня 2017.
11. Красуцький М. Грона калини червоні. – Іван Огієнко і сучасна наука та освіта. Сер.: Історична та філологічна. - 2013. - Вип. 10. - С. 333.
12. . Архів оригіналу за 24 березня 2017. Процитовано 23 березня 2017.
13. А. Я-кий. Листи з України
14. Богдашина О.М. Діяльність Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури імені академіка Д. І. Багалія (1921–1934 рр.). –Х. : Вид. ХДПУ, 1994. - 196 с. – С. 185.
15. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 26 березня 2017. Процитовано 25 березня 2017.
16. Тетяна Вересовська. Видавнича діяльність Комісії для виучування історії західноруського та українського права УАН-ВУАН (1918 – 1928). – Бібліотечний вісник, 2000. – № 2. Архів оригіналу за 2 вересня 2013. Процитовано 2 вересня 2013.

Джерела та література

• Енциклопедія українознавства: Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1984. – Т. 10. – С. 3885-3895 [ 23 вересня 2017 у Wayback Machine.].
• .
• Посвістак, О.А. Політичні репресії проти культурно-освітньої та наукової інтелігенції Поділля на початку 1920-х рр. – Історія України. Маловідомі імена, події, факти (збірник наукових статей). – К.: 2007 [ 24 березня 2017 у Wayback Machine.].
• Усенко, І.Б. Комісія ВУАН для виучування історії західноруського і українського права. – Енциклопедія історії України: у 10 т. – К. : Наук. думка, 2007. – Т. 4 : С. 474 [ 25 березня 2017 у Wayback Machine.].