Школа Небесних Наставників

Школа Небесних Наставників (кит. трад. 天師 道, спр. 天师 道, піньїнь: Tiānshīdào, палл .: Тяньшідао — Шлях Небесних Наставників) — релігійний напрямок даосизму, засноване в пізні роки династії Хань. Засновником руху був Чжан Даолін, перший патріарх (Небесний Наставник) і безсмертний даос. Ця школа — найперша стабільна релігійна організація в даосизмі. Школа існує до цих пір, переважно в південному Китаї, на Тайвані, в Сінгапурі і серед китайського населення країн Південно-Східної Азії.

Дана школа і її відгалуження поширені переважно на півдні Китаю (хоча є громади і на півночі), панує на Тайвані і серед китайських діаспор численних країн Південно-Східної Азії (Сінгапур, Малайзія, Філіппіни, Індонезія, В'єтнам) і в емігрантських громадах Австралії, США та інших країн.

У ранній період (до середини III століття) школа носила назву П'ять ковшів Рису. В епоху Шести династій школа поширилася по всьому Китаю і стала відома як Школа Небесних Наставників. Пізніше, починаючи з часів династії Тан, школа була відтворена як Школа Істинного Єдиного, отримавши особливі імператорські привілеї.

У докомуністичному Китаї ця школа зазвичай офіційно визнавалася імператором.

Особливості школи

Дана школа є центральною школою немонастирського даосизму, для якого характерно:

• шанування небесних божеств (тянь цзунь)
• богослужіння на літературній мові
• проведення запропонованих традицією покаянь, постів (чжай) і общинних ритуалів (цзяо)
• наявність спадкового духовенства
• наявність бюрократизованої ієрархії духовенства.

Виникнення школи

Першим Небесним Наставником є Чжан Даолін. Особливістю нової релігії стала відмова від жертвоприношень їжі і тварин.

У 142 особисто Лао-цзи зустрівся з Чжан Даоліном на горі (Хемін), розповівши йому про зміну епох і настання нової ери Великого Світу. Лао-цзи пояснив йому, що з цієї причини він знайшов наступне народження, утворивши «Істину Єдність, єдиносущє з [вищими] Силами» («Чжен'і мен вей»). У результаті цього Чжан Даолін і його послідовники отримують підтримку небесних сил, які керують долями людства.

Його школа отримала назву П'ять ковшів Рису, тому що він ввів вступний внесок з п'яти ковшів рису, цей внесок співвідносився з Великим Ковшем (сузір'я Великої Ведмедиці, яка є домівкою безсмертних).

У 156 він передав своєму синові Чжан Хену реліквії (свою печатку, нефритове дзеркало, два меча і священні тексти) і відправився в край безсмертних. Школою стали управляти його син Чжан Хен і його онук Чжан Лу (张鲁).

Появі Школи Небесних Наставників передувало (повстання Жовтих пов'язок), організоване школою Тайпіндао в центральному і східному Китаї, і яке було підтримане школою П'ять ковшів Рису на території провінції Сичуань. Основу школи склала організація П'ять ковшів Рису, патріархи якої і стали небесними Наставниками. Хоча лідери повстання носили також прізвище Чжан, їх зв'язок з небесними Наставниками не встановлено.

Даоське держава на чолі c Чжан Лу

Третій Небесний Наставник Чжан Лу, скориставшись загальною нестабільністю в країні і відсутністю центральної влади, зміг створити незалежну даоську теократичну державу в області (Ханьчжун) на території провінції Шеньсі, через яку йде перевал в провінцію Сичуань. У 215 Чжан Лу зазнав поразки від «суворого пана» Цао Цао, диктатора царства Вей. В обмін на підписання капітуляції він визнав Цао Цао, ім'ям Лао-цзи, легітимним імператором, а Цао Цао затвердив для Чжан Лу офіційний титул Небесного Наставника, який став передаватися у спадок. Традиція веде лінію Небесних Наставників до теперішнього часу.

Громада Небесних Наставників за часів Чжан Лу

Релігійна практика Небесних Наставників була багатосторонньою. Вони сформували пантеон з безлічі богів небесної ієрархії. Вони завели кілька регістрів, зокрема «регістр» небесного воїнства, всі чоловіки з дитячого віку записувалися в це воїнство під керівництво небесних генералів. Була встановлена ​​своєрідна система права, етики та моралі. Передбачалося, що божества здійснюють контроль за вчинками людей, і були розроблені спеціальні ритуали покаяння за неправедні вчинки. Хвороби зцілювалися через покаяння і виліковували зачарованою водою.

Члени громади читали священні тексти, зокрема Даодецзін, практикували дихальну гімнастику і утримувалися від злаків з метою здобуття безсмертя. Проводилися збори і церемонії на чолі з Небесним Наставником і свята, які в подальшому сформували даоську літургію. Тричі на рік під час свят подавалися прохання до богів про зцілення хвороб.

Школа Небесних Наставників в той період проводила ретельно регульовані і сексуальні ритуали, які буддисти називали «оргіями». Учасники цих ритуалів мали витримати триденний піст і з'єднатися з партнером, зазначеним Небесним Наставником відповідно до рангу. Ритуал супроводжувався молебнями, постами, певними дихальними вправами, взяттям зобов'язань перед богами і спеціальними медитаціями з візуалізацією. Метою ритуалу було продовження життя і внесення учасника до «регістру живих».

Хоча Школа Небесних Наставників ввібрала в себе народні вірування, вона створила цілісну релігійну систему та ставилася негативно до інших народних традицій як до забобонів.

Небесні наставники в Середні століття

Надалі утворювалися інші даоські школи, які зазвичай визнавали панування або автортет Небесних Наставників. C IV по VI століття рух небесних Наставників розколовся на дві частини, виникли північні і південні Небесні Наставники. Південна школа гуртувалася навколо району Цзяннань в південно-східному Китаї. Ця група, хоча і продовжувала традицію Небесних Наставників, не сформувала окрему організацію, і в кінцевому підсумку розчинилася в інших течіях (наприклад, Шанцін).

Північна група влаштувалася в сяньбійскому царстві Тоба (династія Вей) і знайшла владу при дворі імператора. Тоді наставник північної гілки Коу Цяньчжі отримав чималу політичну владу, і царство прийняло даосизм як офіційну релігію, а Наставник виписував мандати на правління. Однак після смерті Коу Цяньчжі нова влада перестали спиратися на Небесних Наставників, і їх вплив суттєво зменшився.

Даоське самоврядування

Після кризи в кінці епохи Шести династій в джерелах практично немає згадок про лінії Небесних Наставників, проте твори школи і літургійні тексти активно застосовуються і цитуються. Тільки при династії Сун набуває чинності школа, на чолі якої стоять наставники з сім'ї Чжан, і яка спирається на лінію спадкоємності від Чжан Даоліна. Цій школі вдається заручитися довірою імператора, і школі дарується у власність територія (Лунхушань), яку асоціюють з батьківщиною і спадковими володіннями Чжан Даоліна. Школа отримує назву Школа Істинного Єдиного (Чжен'і), ця школа існує до сьогоднішнього дня. Під час династії Сун і пізніше при династії Мін керівники Школи Небесних Наставників були назначені керувати всіма напрямками даосизму, і Школа Істинного Єдиного залишалася найбільш активної та процвітаючою серед всіх інших шкіл. Територія навколо гори (Лунхушань) в провінції Цзянсі була подарована у володіння Небесного Наставника, де аж до 1948 існувала васальна теократична держава зі статусом самоврядування.

Небесні Наставники протягом всієї своєї історії намагалися відповідати інтересам громад і займалися цілительством, проханнями до богів про гарний урожай, дощі і т. д. Вони розробили систему літургійних текстів, що читаються в різних ситуаціях, призначених для медитацій і молебнів, і що дозволяють спілкуватися з божествами . Так як велике значення мала правильність церемоній і ритуалів, утворився стан даосів, які володіють мистецтвом літургії, дії яких координувалися Небесним Наставником.

На відміну від західних релігій, спільна молитва і спів громади хором в Школі Небесних Наставників ніколи не грали особливої ​​ролі, прерогатива спілкування з богами цілком контролювалася даосами і небесними Наставниками.

Література

• Schipper, Kristofer The Taoist body. Translated by Karen C.Duval Berkeley: University of California Press, 1993.
• Торчинов Е. А. Даосизм. Опыт историко-религиоведческого описания. СПб., 1993 [ 2 листопада 2012 у Wayback Machine.]
• Е. А. Торчинов. Даосизм. СПб. 1999.
• Livia Kohn (Hrsg.): Daoism Handbook, Brill, Leiden, 2000, (Handbuch der Orientalistik; Bd. 4,14)
• Isabelle Robinet: Geschichte des Daoismus, Diederichs, München, 1995,
• Bokenkamp, Stephen. Early Daoist Scriptures. Berkeley: University of California, 1999.
• Hendrischke, Barbara. «Early Daoist Movements» in Daoism Handbook, ed. Livia Kohn, 134—164. Leiden: Brill, 2000.
• Robinet, Isabelle. Daoism: Growth of a Religion. Stanford: Stanford University, 1997.
• Список Небесних Наставників (кит.)
• Vincent Goossaert. The Zhang Heavenly Master, Institution and Court Taoists in Late-Qing China [ 8 листопада 2016 у Wayback Machine.]
• The Hereditary Household of the Han Celestial Master and Celestial Masters Daoism at Dragon and Tiger Mountain. ARIZONA STATE UNIVERSITY, May 2016 [ 3 квітня 2018 у Wayback Machine.]