Немає перевірених версій цієї сторінки ймовірно її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту У Вікіпедії є стат

Немає цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Червінський.

Петро Йосипович Червінський (рос. Пётр Иосифович Червинский; 1925 — 2005) — український радянський журналіст, літературознавець, поет, автор афоризмів, член Національної спілки журналістів України (2000).

Петро Йосипович Червінський
П. Й. Червінський
Народився	31 грудня 1925(1925-12-31) Київ, Радянський Союз
Помер	22 липня 2005(2005-07-22) (79 років) Київ, Україна
Поховання	Байкове кладовище
Громадянство	Радянський Союз → Україна
Національність	єврей
Alma mater	Київський геологорозвідувальний технікум
Мова творів	російська, українська
Партія	КПРС

Біографія

Закінчив 8 класів київської школи № 25. На початку війни був евакуйований з матір'ю, батько загинув у Бабиному Яру. З лютого 1943 брав участь у Великій Вітчизняній війні, як навідник зброї зенітного бронепоїзда ППО, проходив службу в Червоній армії до червня 1950. У 1954 році закінчив Київський геологорозвідувальний технікум, працював в експедиціях Північного Уралу, змінним маркшейдером на будівництві першої черги Київського метрополітену, і ще чверть століття інженером ОКБ геофізичного приладобудування. Його вірші на музику В. А. Уманця стали «Піснею метробудівців».

З 1964 року займався пошуком людей, які зникли безвісти в роки війни. Джерелом для історичних та літературних пошуків став газетний відділ ЦНБ НАН України імені В. І. Вернадського. Результат п'ятирічного пошуку — нарис «Червоний генерал» про М. О. Буллє, яка трагічно загинула в часи сталінських репресій. У її рідному селі ^[lv] (Латвійська РСР) було встановлено погруддя та відкрито шкільний музей. Фотоальбом про ветеранів армії став експонатом Музею історії Закавказького військового округу. З початку 1970-х збирав матеріали про повних кавалерів ордена Слави, які надсилали свої бойові біографії, документи, фото, що було передано до Національного музею історії Великої Вітчизняної війни. Успішно завершився пошук повного кавалера ордена Слави — ^[ru], який звільняв Київ, та згодом загинув у Чехословаччині. Вдалося розшукати його однополчан, встановити місце поховання Героя, на його батьківщині в Лютіжі було відкрито пам'ятну стелу.

Літературна, журналістська та громадська діяльність не обмежувалася пошуком героїв війни. Зібрані цінні матеріали, стали основою нарисів: про Айвазовського, Лєскова, Чехова, Лисенка, Шевченка, Купріна, Бальзака, Болховитинова, Лебединцева, Раєвського, Бутакова, Костомарова, Алчевської, Караваєва, Хрякова. Опубліковані невідомі матеріали: про Пушкіна, Лермонтова, Толстого, Тургенєва, Гоголя, Полонського, Поліну Віардо, Чайковського, Лебединцева, нарис про творця «Київського некрополя» Проценка. Побачили світ його публікації творів: Мінаєва, Толстого, Гіляровського, Купріна, Маршака, Шолом-Алейхема, які не увійшли до зборів їх творів. Для збірки «Нариси єврейського героїзму» написав документальний нарис про Казакевича. Листувався з Д. Лихачовим, І. Андроніковим, Н. Ейдельманом, С. Гейченком, Ю. Лотманом, Т. Цявловською, Е. Герштейн, І. Зільберштейном, М. Алексєєвим, М. Нечкіною, В. Мануйловим, Г. Бердниковим, В. Локшиним, А. Гессеном, Н. Раєвським, Я. Гордіним, А. Крейном, які давали «добро» на публікацію матеріалів, дарували свої книжки з автографами.

Публікувався у центральній всесоюзній та республіканській пресі. В останні роки готував до видання книгу афоризмів, одновіршів, каламбурів, посвячень — «З житейського моря». Помер 22 липня 2005 року в Києві, похований у колумбарії Байкового цвинтаря.

Син — журналіст Д. П. Червінський.

Література

«Правда Украины» № 27 від 2 лютого 2006 року.

Примітки

Посилання

Біографія

[1] ttp://www.jewukr.org/observer/eo2003/page_show_ru.php?id=1394

[2] ttp://calendar.interesniy.kiev.ua/Petr_Chervinskiy.htm