Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
| Юрій Михайлович Хорунжий | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народився | 5 серпня 1937 Київ | |||
| Помер | 4 грудня 2007 (70 років) Київ | |||
| Поховання | Берковецьке кладовище | |||
| Громадянство |  СРСР →  Україна | |||
| Національність | Українець | |||
| Діяльність | письменник, літературознавець, журналіст, літературознавець | |||
| Сфера роботи | література[1], літературознавство[1] і журналістика[1] | |||
| Alma mater | Київський геологорозвідувальний технікум | |||
| Мова творів | Українська | |||
| Членство | Національна спілка журналістів України | |||
| | ||||
Ю́рій Миха́йлович Хору́нжий (* 5 серпня 1937, Київ — † 4 грудня 2007) — український письменник.
Життєпис
Народився в Києві 5 серпня 1937 року в сім'ї педагогів. Батько, Михайло Іванович Хорунжий (1902–1986), викладач української мови і літератури у вищих і середніх навчальних закладах Херсона, Сум і Києва. Двічі зазнав політичних репресій — у 1929–1930 роках (у «справі СВУ») і у 1946–1956 років. Цілком реабілітований посмертно 1990 року. Новеліст і перекладач. Мати, Хорунжа (до шлюбу Татарова) Юлія Єрофіївна (1903–1989), викладачка біології і географії у школі. Сестра, Хорунжа Майя Михайлівна (1927–1969), дитяча лікарка (педіатр). Прадід — Олексій Хорунжий був козацького стану, народився і проживав у селі Золота Балка на Херсонщині, тепер Нововоронцовського району, колишньому козацькому зимівнику, а його дружина, прабаба Євгенія, походила з князівського роду Святополків-Михайлівських. До речі, назва Золота Балка походить від того, що там козаки знаходили скіфське золото, ці знахідки задокументовано у книжках з археології України. Дід Іван Хорунжий орендував поблизу Золотої Балки ділянку Дніпра і там рибалив. Стара частина села затоплена Каховським морем, а нова перенесена нагору. Село матері Юрія Хорунжого Євгенівка тепер Снігурівського району Миколаївської області збереглося у первісному вигляді, її батько, Єрофій, був заможний селянин, мав добре господарство. Ще 1984 року, коли Юрій Михайлович побував разом із мамою в селі, в дідовій, хаті, де народилася мама, знаходилася сільська школа, а кам'яні льохи на дідовому обійсті слугували шкільним потребам, збереглися і залишки великого саду, що його посадив Єрофій Татаров. 1929 чи 1930 року він був розкуркулений і разом з дружиною Гликерією висланий із Євгенівки, а майно, будівлі, сад — забрані владою…
Юрій Хорунжий закінчив 7 класів 95-ї київської школи та у 1951 році вступив на навчання до Київського геологорозвідувального технікуму, який закінчив у 1954 році. Був направлений на роботу до Тульської геофізичної експедиції, водночас продовжував підвищувати рівень своєї освіти заочно — у Московському інституті нафтохімічної і газової промисловості ім. Губкіна, який закінчив у 1962 році, здобувши диплом інженера-геофізика.
Від 1955 по 1978 роки працював у геофізичних і геологічних експедиціях на території Росії, Казахстану, України — на посадах техніка, інженера, головного механіка (в Інституті геофізики АН України), начальника пошукових партій. 1977 року став членом Спілки письменників України. 1979–1982 років працював старшим редактором журналу «Україна». 1982–1995 років перебував на творчій роботі як письменник. 1995–1996 років працював директором Бюро пропагування художньої літератури при Спілці письменників України.
У 1997 році вийшов на пенсію за віком.
1991–1998 років — голова творчого об'єднання київських прозаїків — на громадських засадах. 1987–1991 pp. працював у приймальній комісії Київської організації Спілки письменників України.
1988 року був обраний заступником голови республіканської комісії «Письменник і екологія» (голова — Юрій Щербак). Від 1988 до 2000 року — заступник голови клубу «Літописець» при Спілці письменників (голова - Валерій Шевчук), а від 2001 року — голова клубу. Усе — на громадських засадах.
1989 року подав заяву до письменницької організації Народного руху України за перебудову.
Їздив у творчі відрядження до Болгарії (1989) і Чехії (1991), також на міжнародну конференцію до Праги (1995), де прочитав доповідь «Празька українська історіографічна школа».
У Києві і в Україні брав участь у багатьох конференціях (а ще 1973 року — у геологічній конференції в Ташкенті з доповіддю).
Упродовж 1988–1991 років брав участь у багатьох демонстраціях, мітингах, походах та інших акціях (у тім числі й у день проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року під стінами Верховної Ради разом із дружиною Марією Положевець і сином Олексієм Хорунжим) заради становлення Української держави. Так само й у своїх історико-публіцистичних статтях у цей період, загальний наклад яких, не враховуючи книжок, сягнув понад 2 000 000 примірників, пропагував ідею самостійності українського народу.
Аспірантка Київського педагогічного університету імені Михайла Драгоманова Аліса Меншій працювала над науковою дисертацією «Романи Юрія Хорунжого і українська історико-біографічна проза 60-90-х років XX століття», яку захистила 2003 року.
З червня 2003 року в приміщенні Київського Будинку вчителя відбувся творчий вечір (ведучий — Юрій Мушкетик), а також обговорення роману Юрія Михайловича «Вірую», організоване Державною науково-педагогічною бібліотекою України.
Творчість
Юрій Михайлович — автор шістнадцяти повістей, низки новел (близько сорока) з життя молоді, геологів, на історичну тематику, автор п'ятьох романів та сімдесяти есеїв-портретів.
Окремими книжками побачили світ:
- «Вісім місяців — лише мить» (1967),
- «Дзвонити тричі» (1971),
- «Давні мелодії» (1971),
- «Дивний камінь» (1976),
- «Шість балів за впертість» (1982),
- «Гонитва до мосту» («Скіфи», 1983, у співавторстві з Володимиром Жмирем),
- «Ярмарок у Дрогобичі» (1984),
- «Глаза в зеркале» (Москва, 1984, переклади на російську повістей та оповідань Хорунжого),
- «Літа надій» (1986),
- «Борвій» (1987),
- «Коли промовляють фальконети» (1988),
- (1989),
- «Таємна грамота» (1990),
- «Серця міддю не окути» (1990),
- «Людям мила» (1993),
- «Злет і заземлення Григорія Полетики» (1994),
- «Сага про Ярославових доньок» (1997, у співавторстві з Юрієм Якимівим),
- «Українські меценати. Доброчинність — наша риса» (2001),
- «Вірую» (2001),
- «Микола Плав'юк. Україна - життя моє. Т. 1. Від селянського сина — до державника» (у співавторстві з Віктором Тереном, 2002),
- «Шляхетні українки» (2003),
- «Любов маєш — маєш згоду» (2003),
- «Мужі чину» (2005),
- «Садовський садить сад - з Марією і без» (2005).
Крім того, він один з авторів кількох десятків гуртових книжок і збірників або автор передмов до них, зокрема і виданого в Москві збірника «Приключения-79» (1979), де вміщено його з В. Жмирем переклад з української спільної історичної повісті «Скифы», до речі, першого у світі художнього прозового твору на цю тему. Нещодавно за чиєюсь ініціативою повість «Скіфи» заведено в Інтернет.
Частину художніх творів і літературознавчих та публіцистичних статей Хорунжого перекладено на англійську і російську мови.
У періодичній пресі надрукував понад 400 статей, досліджень про життя і творчість видатних діячів культури і науки та української історії, зокрема репресованих, рецензії на книжки інших авторів, кілька наукових і науково-популярних статей із геофізичної науки та екологічних проблем.
Упорядкував і підготував до друку десять художніх і документальних книжок інших авторів:
- «Дерево пам'яті», вип. З, 1991; вип. 2, співупорядник з Валерієм Шевчуком, 1992;
- «Опера СВУ — музика ГПУ», 1992;
- «Валерій Марченко. Листи до матері з неволі», співупорядник із Ніною Марченко-Смужаницею, 1994;
- «Марія», 1999;
- «Людмила Старицька-Черняхівська. Вибрані твори», вступна стаття, примітки, 2000;
- «Володимир Косовський. Дума денна й нічна», 2001;
- «10 років роботи комісії Київради з питань поновлення прав реабілітованих», 2001;
- «Василь Гурдзан. Публіцистика», 2001;
- «Співець душі народної» (співупорядник з Л. Пархоменко і Т. Неліною), 2003.
У 1991–2007 роках на громадських засадах редагував журнал «Зона» — видання Всеукраїнського товариства колишніх політичних в'язнів і репресованих.
Нагороди
1990 року Ю. М. Хорунжий нагороджений літературною премією імені Андрія Головка за найкращу книжку року — «Серця міддю не окути». 30 листопада 2000 року отримав подяку голови Київської міської державної адміністрації за «вагомий внесок у створення духовних і матеріальних цінностей та досягнення високої майстерності у професійній діяльності».
За дилогію «Українські меценати. Доброчинність — наша риса» і «Шляхетні українки» удостоєний літературно-мистецької премії імені Володимира Косовського (2004). Згідно з Указом Президента України Віктора Ющенка від 26 листопада 2005 р., Ю. Хорунжого нагороджено орденом «За заслуги» як письменника і головного редактора часопису «Зона».
Сім'я
Перший шлюб Юрій Хорунжий взяв із Ніною Олександрівною Мілько (нар. 1936 року) — інженеркою-геофізиком, працювала в науково-дослідному інституті та управлінні «Укрнафта».
Другий шлюб — з Марією Федорівною Положевець (1943–1996), інженеркою-геоморфологом, працювала у Львівській філії інституту «Теплоелектропроект», Інституті геологічних наук АН України, інституті «Укргеолбудматеріали», Геологічних фондах України, референткою народного депутата Мирослава Горбатюка, на громадських засадах — головою Київського відділення Союзу українок.
Від першого шлюбу Хорунжий мав сина Олексія Хорунжого (нар. 1964 року), інженера, журналіста, працював в інституті «Укргеолбудматеріали», журналі «Вугілля України», газеті «Гарт», «Спортивній газеті», тепер — комерційний директор «Робітничої газети», член Національної спілки журналістів України. Він має двох синів — Юрія Хорунжого (народився 1987 року), який закінчив економічний факультет та факультет історії політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, проживає в місті Київ та працює керівником прес-служби Громадянської мережі ОПОРА [ 27 лютого 2022 у Wayback Machine.], та сина Олеся Хорунжого (народився 1998 року), проживає в Києві, закінчив Київський національний університет культури і мистецтв, журналіст.
Література
- Жадько В. ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ЮРІЮ ХОРУНЖОМУ: ЩОБ УСЕ БУЛО ПРАВДОЮ // Кримська світлиця, 2012, 10 жовтня.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .
- Юрій Михайлович Хорунжий / Біобібліографічний покажчик до 40-річчя літературної діяльності. АПН Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О Сухомлинського, К., 2006.
- Czech National Authority Database
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Ukrcenter Yurij Mihajlovich HorunzhijNarodivsya 5 serpnya 1937 1937 08 05 KiyivPomer 4 grudnya 2007 2007 12 04 70 rokiv KiyivPohovannya Berkovecke kladovisheGromadyanstvo SRSR UkrayinaNacionalnist UkrayinecDiyalnist pismennik literaturoznavec zhurnalist literaturoznavecSfera roboti literatura 1 literaturoznavstvo 1 i zhurnalistika 1 Alma mater Kiyivskij geologorozviduvalnij tehnikumMova tvoriv UkrayinskaChlenstvo Nacionalna spilka zhurnalistiv UkrayiniU Vikipediyi ye statti pro inshih lyudej iz prizvishem Horunzhij Yu rij Miha jlovich Horu nzhij 5 serpnya 1937 Kiyiv 4 grudnya 2007 ukrayinskij pismennik ZhittyepisNarodivsya v Kiyevi 5 serpnya 1937 roku v sim yi pedagogiv Batko Mihajlo Ivanovich Horunzhij 1902 1986 vikladach ukrayinskoyi movi i literaturi u vishih i serednih navchalnih zakladah Hersona Sum i Kiyeva Dvichi zaznav politichnih represij u 1929 1930 rokah u spravi SVU i u 1946 1956 rokiv Cilkom reabilitovanij posmertno 1990 roku Novelist i perekladach Mati Horunzha do shlyubu Tatarova Yuliya Yerofiyivna 1903 1989 vikladachka biologiyi i geografiyi u shkoli Sestra Horunzha Majya Mihajlivna 1927 1969 dityacha likarka pediatr Pradid Oleksij Horunzhij buv kozackogo stanu narodivsya i prozhivav u seli Zolota Balka na Hersonshini teper Novovoroncovskogo rajonu kolishnomu kozackomu zimivniku a jogo druzhina prababa Yevgeniya pohodila z knyazivskogo rodu Svyatopolkiv Mihajlivskih Do rechi nazva Zolota Balka pohodit vid togo sho tam kozaki znahodili skifske zoloto ci znahidki zadokumentovano u knizhkah z arheologiyi Ukrayini Did Ivan Horunzhij orenduvav poblizu Zolotoyi Balki dilyanku Dnipra i tam ribaliv Stara chastina sela zatoplena Kahovskim morem a nova perenesena nagoru Selo materi Yuriya Horunzhogo Yevgenivka teper Snigurivskogo rajonu Mikolayivskoyi oblasti zbereglosya u pervisnomu viglyadi yiyi batko Yerofij buv zamozhnij selyanin mav dobre gospodarstvo She 1984 roku koli Yurij Mihajlovich pobuvav razom iz mamoyu v seli v didovij hati de narodilasya mama znahodilasya silska shkola a kam yani lohi na didovomu obijsti sluguvali shkilnim potrebam zbereglisya i zalishki velikogo sadu sho jogo posadiv Yerofij Tatarov 1929 chi 1930 roku vin buv rozkurkulenij i razom z druzhinoyu Glikeriyeyu vislanij iz Yevgenivki a majno budivli sad zabrani vladoyu Yurij Horunzhij zakinchiv 7 klasiv 95 yi kiyivskoyi shkoli ta u 1951 roci vstupiv na navchannya do Kiyivskogo geologorozviduvalnogo tehnikumu yakij zakinchiv u 1954 roci Buv napravlenij na robotu do Tulskoyi geofizichnoyi ekspediciyi vodnochas prodovzhuvav pidvishuvati riven svoyeyi osviti zaochno u Moskovskomu instituti naftohimichnoyi i gazovoyi promislovosti im Gubkina yakij zakinchiv u 1962 roci zdobuvshi diplom inzhenera geofizika Vid 1955 po 1978 roki pracyuvav u geofizichnih i geologichnih ekspediciyah na teritoriyi Rosiyi Kazahstanu Ukrayini na posadah tehnika inzhenera golovnogo mehanika v Instituti geofiziki AN Ukrayini nachalnika poshukovih partij 1977 roku stav chlenom Spilki pismennikiv Ukrayini 1979 1982 rokiv pracyuvav starshim redaktorom zhurnalu Ukrayina 1982 1995 rokiv perebuvav na tvorchij roboti yak pismennik 1995 1996 rokiv pracyuvav direktorom Byuro propaguvannya hudozhnoyi literaturi pri Spilci pismennikiv Ukrayini U 1997 roci vijshov na pensiyu za vikom 1991 1998 rokiv golova tvorchogo ob yednannya kiyivskih prozayikiv na gromadskih zasadah 1987 1991 pp pracyuvav u prijmalnij komisiyi Kiyivskoyi organizaciyi Spilki pismennikiv Ukrayini 1988 roku buv obranij zastupnikom golovi respublikanskoyi komisiyi Pismennik i ekologiya golova Yurij Sherbak Vid 1988 do 2000 roku zastupnik golovi klubu Litopisec pri Spilci pismennikiv golova Valerij Shevchuk a vid 2001 roku golova klubu Use na gromadskih zasadah 1989 roku podav zayavu do pismennickoyi organizaciyi Narodnogo ruhu Ukrayini za perebudovu Yizdiv u tvorchi vidryadzhennya do Bolgariyi 1989 i Chehiyi 1991 takozh na mizhnarodnu konferenciyu do Pragi 1995 de prochitav dopovid Prazka ukrayinska istoriografichna shkola U Kiyevi i v Ukrayini brav uchast u bagatoh konferenciyah a she 1973 roku u geologichnij konferenciyi v Tashkenti z dopoviddyu Uprodovzh 1988 1991 rokiv brav uchast u bagatoh demonstraciyah mitingah pohodah ta inshih akciyah u tim chisli j u den progoloshennya nezalezhnosti Ukrayini 24 serpnya 1991 roku pid stinami Verhovnoyi Radi razom iz druzhinoyu Mariyeyu Polozhevec i sinom Oleksiyem Horunzhim zaradi stanovlennya Ukrayinskoyi derzhavi Tak samo j u svoyih istoriko publicistichnih stattyah u cej period zagalnij naklad yakih ne vrahovuyuchi knizhok syagnuv ponad 2 000 000 primirnikiv propaguvav ideyu samostijnosti ukrayinskogo narodu Aspirantka Kiyivskogo pedagogichnogo universitetu imeni Mihajla Dragomanova Alisa Menshij pracyuvala nad naukovoyu disertaciyeyu Romani Yuriya Horunzhogo i ukrayinska istoriko biografichna proza 60 90 h rokiv XX stolittya yaku zahistila 2003 roku Z chervnya 2003 roku v primishenni Kiyivskogo Budinku vchitelya vidbuvsya tvorchij vechir veduchij Yurij Mushketik a takozh obgovorennya romanu Yuriya Mihajlovicha Viruyu organizovane Derzhavnoyu naukovo pedagogichnoyu bibliotekoyu Ukrayini Rodova mogila Horunzhih na Kiyivskomu miskomu kladovishi Berkivci Memorialna doshka Yuriyu Horunzhomu v Kiyevi po vul Olesya Gonchara TvorchistYurij Mihajlovich avtor shistnadcyati povistej nizki novel blizko soroka z zhittya molodi geologiv na istorichnu tematiku avtor p yatoh romaniv ta simdesyati eseyiv portretiv Okremimi knizhkami pobachili svit Visim misyaciv lishe mit 1967 Dzvoniti trichi 1971 Davni melodiyi 1971 Divnij kamin 1976 Shist baliv za vpertist 1982 Gonitva do mostu Skifi 1983 u spivavtorstvi z Volodimirom Zhmirem Yarmarok u Drogobichi 1984 Glaza v zerkale Moskva 1984 perekladi na rosijsku povistej ta opovidan Horunzhogo Lita nadij 1986 Borvij 1987 Koli promovlyayut falkoneti 1988 1989 Tayemna gramota 1990 Sercya middyu ne okuti 1990 Lyudyam mila 1993 Zlet i zazemlennya Grigoriya Poletiki 1994 Saga pro Yaroslavovih donok 1997 u spivavtorstvi z Yuriyem Yakimivim Ukrayinski mecenati Dobrochinnist nasha risa 2001 Viruyu 2001 Mikola Plav yuk Ukrayina zhittya moye T 1 Vid selyanskogo sina do derzhavnika u spivavtorstvi z Viktorom Terenom 2002 Shlyahetni ukrayinki 2003 Lyubov mayesh mayesh zgodu 2003 Muzhi chinu 2005 Sadovskij sadit sad z Mariyeyu i bez 2005 Krim togo vin odin z avtoriv kilkoh desyatkiv gurtovih knizhok i zbirnikiv abo avtor peredmov do nih zokrema i vidanogo v Moskvi zbirnika Priklyucheniya 79 1979 de vmisheno jogo z V Zhmirem pereklad z ukrayinskoyi spilnoyi istorichnoyi povisti Skify do rechi pershogo u sviti hudozhnogo prozovogo tvoru na cyu temu Neshodavno za chiyeyus iniciativoyu povist Skifi zavedeno v Internet Chastinu hudozhnih tvoriv i literaturoznavchih ta publicistichnih statej Horunzhogo perekladeno na anglijsku i rosijsku movi U periodichnij presi nadrukuvav ponad 400 statej doslidzhen pro zhittya i tvorchist vidatnih diyachiv kulturi i nauki ta ukrayinskoyi istoriyi zokrema represovanih recenziyi na knizhki inshih avtoriv kilka naukovih i naukovo populyarnih statej iz geofizichnoyi nauki ta ekologichnih problem Uporyadkuvav i pidgotuvav do druku desyat hudozhnih i dokumentalnih knizhok inshih avtoriv Derevo pam yati vip Z 1991 vip 2 spivuporyadnik z Valeriyem Shevchukom 1992 Opera SVU muzika GPU 1992 Valerij Marchenko Listi do materi z nevoli spivuporyadnik iz Ninoyu Marchenko Smuzhaniceyu 1994 Mariya 1999 Lyudmila Staricka Chernyahivska Vibrani tvori vstupna stattya primitki 2000 Volodimir Kosovskij Duma denna j nichna 2001 10 rokiv roboti komisiyi Kiyivradi z pitan ponovlennya prav reabilitovanih 2001 Vasil Gurdzan Publicistika 2001 Spivec dushi narodnoyi spivuporyadnik z L Parhomenko i T Nelinoyu 2003 U 1991 2007 rokah na gromadskih zasadah redaguvav zhurnal Zona vidannya Vseukrayinskogo tovaristva kolishnih politichnih v yazniv i represovanih Nagorodi1990 roku Yu M Horunzhij nagorodzhenij literaturnoyu premiyeyu imeni Andriya Golovka za najkrashu knizhku roku Sercya middyu ne okuti 30 listopada 2000 roku otrimav podyaku golovi Kiyivskoyi miskoyi derzhavnoyi administraciyi za vagomij vnesok u stvorennya duhovnih i materialnih cinnostej ta dosyagnennya visokoyi majsternosti u profesijnij diyalnosti Za dilogiyu Ukrayinski mecenati Dobrochinnist nasha risa i Shlyahetni ukrayinki udostoyenij literaturno misteckoyi premiyi imeni Volodimira Kosovskogo 2004 Zgidno z Ukazom Prezidenta Ukrayini Viktora Yushenka vid 26 listopada 2005 r Yu Horunzhogo nagorodzheno ordenom Za zaslugi yak pismennika i golovnogo redaktora chasopisu Zona Sim yaPershij shlyub Yurij Horunzhij vzyav iz Ninoyu Oleksandrivnoyu Milko nar 1936 roku inzhenerkoyu geofizikom pracyuvala v naukovo doslidnomu instituti ta upravlinni Ukrnafta Drugij shlyub z Mariyeyu Fedorivnoyu Polozhevec 1943 1996 inzhenerkoyu geomorfologom pracyuvala u Lvivskij filiyi institutu Teploelektroproekt Instituti geologichnih nauk AN Ukrayini instituti Ukrgeolbudmateriali Geologichnih fondah Ukrayini referentkoyu narodnogo deputata Miroslava Gorbatyuka na gromadskih zasadah golovoyu Kiyivskogo viddilennya Soyuzu ukrayinok Vid pershogo shlyubu Horunzhij mav sina Oleksiya Horunzhogo nar 1964 roku inzhenera zhurnalista pracyuvav v instituti Ukrgeolbudmateriali zhurnali Vugillya Ukrayini gazeti Gart Sportivnij gazeti teper komercijnij direktor Robitnichoyi gazeti chlen Nacionalnoyi spilki zhurnalistiv Ukrayini Vin maye dvoh siniv Yuriya Horunzhogo narodivsya 1987 roku yakij zakinchiv ekonomichnij fakultet ta fakultet istoriyi politologiyi ta mizhnarodnih vidnosin Cherniveckogo nacionalnogo universitetu imeni Yuriya Fedkovicha prozhivaye v misti Kiyiv ta pracyuye kerivnikom pres sluzhbi Gromadyanskoyi merezhi OPORA 27 lyutogo 2022 u Wayback Machine ta sina Olesya Horunzhogo narodivsya 1998 roku prozhivaye v Kiyevi zakinchiv Kiyivskij nacionalnij universitet kulturi i mistectv zhurnalist LiteraturaZhadko V VIDKRITIJ LIST YuRIYu HORUNZhOMU ShOB USE BULO PRAVDOYu Krimska svitlicya 2012 10 zhovtnya Enciklopediya ukrayinoznavstva Slovnikova chastina v 11 t Naukove tovaristvo imeni Shevchenka gol red prof d r Volodimir Kubijovich Parizh Nyu Jork Molode zhittya 1955 1995 ISBN 5 7707 4049 3 Yurij Mihajlovich Horunzhij Biobibliografichnij pokazhchik do 40 richchya literaturnoyi diyalnosti APN Derzhavna naukovo pedagogichna biblioteka Ukrayini imeni V O Suhomlinskogo K 2006 Czech National Authority Database d Track Q13550863