Хазараспіди

Хазараспіди (перс. هزاراسپیان‎, Hazāraspiyān), або Атабеки з Великого Луристану (перс. اتابکان لر بزرگ‎, Atābakān-i Lur-i buzurg) (1155–1424) — курдська династія, що володіла Загроськими горами — регіоном південнозахідного Ірану фактично в Лурестані та сусідніми частинами Фарсу, що процвітала в часи пізніх Сельджуків, Ільханів, Музаффаридів та Тимуридів.

Етимологія

Хоча засновником династії був , вона була названа на честь його сина та наступника — . Назва династії походить з перської мови та означає «тисячі коней».

Історія

Засновником династії вважається Абу Тахір абн Мухаммед, потомок вождя , що спочатку був командиром Фарсів та був назначений губернатором Кохґілуйї, але потім отримав незалежність в Лурестані та розширив своє царство аж до Ісфахану та отримав почесний титул атабека. Його син Малік Хазарасп провів успішну кампанію проти Сальгуридів та допомагав Джелалу ад-Дін Манкбурни в його боротьбі з могнолами. Інший хазараспідський правитель Такла, супроводжувався Хулагою-ханом на його марш в Багдад, але дезертував через смерть останнього халіфа. Зрештою його зловили та стратили за наказом Хулагу.

Юсуф Шах отримав від Абака-хану підтвердження своєї влади та додав Хузестан, Куґілуйю, Фірузан (біля Ісфахану) та то свого володіння. Афрасіаб I зробив спробу поширити свій контроль на узбережжя Перської затоки, але зіткнувся з жорсткою опозицією монголів, що перемогли його армію в Кухруді біля Кашану. Він був відновлений Ільханом Ґайхату, але страчений Ґазаном в жовтні, 1296.

Столиця Хазарапідів була розміщена в Ізе, що сьогодні в північному Хузестані. Юсуф Шах II анексував міста , та Басру в першій половині чотирнадцятого століття. Впродовж правління Шамс-аль-дін Пашану, династія зіткнулася з агресією зі сторони Музаффаридів, і столиця Хазараспідів тимчасово перейшла в їхні руки, допоки окупанти не вимушені були відступити через власні міжусобиці.

В 1424 році, тимуридський правитель Шахрух Мірза переміг останнього Хазараспіда Ґіят аль-Дін, тим самим поклав кінець династії.

Правителі

1. (1155–1203 рр.)
2. (1204–1248 рр.)
3. (1248–1251 рр.)
4. (1252–1257 рр.)
5. (1257–1259 рр.)
6. (1259–1274 рр.)
7. (1274–1288 рр.)
8. (1288–1296 рр.)
9. (1296–1330 рр.)
10. (1330–1340 рр.)
11. (1340–1355 рр.)
12. (1355–1378 рр.)
13. (1378–1408 рр.)
14. (1408–1417 рр.)
15. (1417–1424 рр.)
16. (1424 р.)

Див. також

• Список суннітських мусульманських династій

Посилання

1. C. E. Bosworth, The New Islamic Dynasties: A Chronological and Genealogical Manual, (Columbia University Press, 1996), 205, .
2. Bosworth, C. E. (2004). The new Islamic dynasties: a chronological and genealogical manual. The nNew Edinburgh Islamic surveys (вид. Paperback ed). Edinburgh: Edinburgh University Press. ISBN .
3. Spuler, B. (17 серпня 2011). ATĀBAKĀN-E LORESTĀN. iranicaonline.org (англ.). Процитовано 22 січня 2024.
4. S. Lane-Poole, The Mohammedan Dynasties: Chronological and Genealogical Tables with Historical Introductions, 412 pp., Kessinger Publishing, 2004 (originally 1894), , p.174

Джерела

• (1986). The Encyclopedia of Islam. The Encyclopaedia of Islam, Vol. III. London: E.J. Brill. с. 1—1304.