Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Фаетон, або планета Ольберса — назва гіпотетичної планети, яка нібито існувала раніше між Марсом і Юпітером, а потім розпалася й утворила пояс астероїдів.
| Фаетон |
У XVIII столітті астрономи Йоганн Тіциус і Йоганн Боде виявили, що відстані відомих тоді планет від Сонця підпорядковуються закону геометричної прогресії (ця закономірність була названа правилом Тіціуса — Боде). Однак у цій послідовності було одне «незайняте» місце — була відсутня планета, яка мала б розташуватися між Марсом і Юпітером, на відстані приблизно 2,8 а. о. від Сонця.
Історія дослідження
Англійський астроном Вільям Гершель у 1781 році відкрив планету Уран, причому відстань планети від Сонця дуже мало відрізнялася від величини, яку передбачала формула Тіциуса. Ця обставина підвищила довіру науковців XVIII століття до правила Тіциуса, і в 1796 році на конгресі в Готі було вирішено почати пошук відсутньої планети. Для цього була створена група з 24 астрономів, яка здобула популярність у пресі як «Загін небесної поліції».
Планету виявив в першу новорічну ніч 1801 Джузеппе Піацці, директор обсерваторії в Палермо (Сицилія). Слід відзначити, що у Піацці була зовсім інша мета, він хотів скласти точну карту зоряного неба в області сузір'я Тельця. Звіряючись із зоряним каталогом Волластона (як з'ясувалося пізніше, в каталозі була допущена друкарська помилка), астроном ніяк не міг виявити одну з зірок. Несподівано він помітив зореподібний об'єкт, який повільно пересувався по небу. Коли вирахували орбіту космічного тіла, виявилося, що вона рухається разюче точно на тій відстані від Сонця, яку передбачила формула Тіциуса. Планету назвали Церерою, на честь богині — покровительки Сицилії. Проте вона виявилася дуже маленькою, як на планету. 1802 року Генріх Ольберс відкрив ще один астероїд на близькій орбіті — (Палладу).
Після цього Ольберс припустив, що ці малі планети є уламками вже неіснуючої великої планети. Оскільки уламки планети, згідно з законами небесної механіки, повинні проходити через ту точку, де планета розпалася (2,8 астрономічної одиниці (близько 420 мільйонів кілометрів)), то, зробивши розрахунки, Ольберс висловив припущення, де можна шукати нові астероїди. 1804 року в передбаченому ним місці відкрили Юнону, а 1807-го сам Ольберс відкрив Весту.
Надалі було виявлено цілий пояс астероїдів, розташований якраз там, де повинна була перебувати гіпотетична планета. За однією з гіпотез, вона зруйнувалася під впливом потужної гравітації Юпітера. Тобто планета була «розірвана» гравітаційними полями Марса та Юпітера.
Зауважимо, що сучасники Г. Ольберса (В. Гершель, Лавер, П. Лаплас) висловлювали інші припущення про походження астероїдів, однак найбільшою популярністю користувалася все ж таки точка зору Ольберса, яка найкращим чином пояснювала всі відомі на той час факти.
Проте подальше вивчення астероїдів показало, що ця гіпотеза, скоріш за все, неправильна. Розрахунки, зроблені для того, щоб визначити, як рухалися астероїди в минулому, показали, що вони ніколи не були частиною однієї планети.
До 40-х років XX століття каталоги астероїдів із зазначенням їх орбіт містили близько півтори тисячі об'єктів. Використовуючи методи небесної механіки, теоретично можна повернути події назад, зібрати астероїди разом і визначити приблизну орбіту батьківської планети. Таку роботу зробив московський астроном А. Н. Чибісов. Його висновок однозначний: виходячи з сучасних даних про рух астероїдів, неможливо визначити ні область, де розірвалася планета, ні орбіту, якою вона рухалася до вибуху. Азербайджанський астроном Г. Ф. Султанов підійшов до цього питання з іншого боку. Він розрахував, як мають розподілитися у просторі уламки під час розриву планети. Отримані дані порівняв із поточним розподілом астероїдів.
Аргументом також слугувала мала сумарна маса астероїдів, і практична неможливість формування великого об'єкта типу планети в області Сонячної системи, що відчуває сильні гравітаційні збурення від Юпітера. Порівняння теоретичних розподілів уламків по великій півосі орбіт, величині константи інтеграла Якобі, значення моменту імпульсу щодо перпендикуляра до площини орбіти Юпітера з аналогічними розподілами для малих планет дозволило показати, що походження астероїдів внаслідок розпаду однієї гіпотетичної планети вкрай малоймовірне. Таким чином, Головний пояс астероїдів є не зруйнованою планетою, а планетою, яка так і не змогла сформуватися через гравітаційний вплив Юпітера і, меншою мірою, інших планет-гігантів.
Але цим Г. Ф. Султанов не обмежився. Він виконав новий ретельний аналіз, вже на основі іншого припущення, що колись на місці астероїдів рухалася не одна планета, а кілька первинних великих тіл. З обмеженого завдання трьох тіл "Сонце – Юпітер – первинне тіло", вдалося з'ясувати, які з елементів орбіт у процесі еволюції залишаються майже незмінними. Потім було проведено статистичні підрахунки розподілу астероїдів за цими елементами. Як виявилося, астероїди поділяються на 12 груп-родин астероїдів, у яких значення стійких елементів близькі один до одного. Це свідчило про спільність походження астероїдів кожної групи. Справді, оскільки виявлені стійкі елементи орбіт астероїдів майже змінюються з допомогою тяжіння Юпітера, то елементи мали приблизно те саме значення, як і тепер, й у ті далекі часи, коли астероїдне кільце тільки зароджувалося. Очевидно, кожне сімейство астероїдів походить з одного первинного тіла.
Залишилося невирішеним питання про походження первинних тіл.
Остаточно гіпотезу Ольберса довелося відкинути після того, як стали відомі фізичні характеристики астероїдів. До кінця 1970-х років, коли було виконано широку програму досліджень з використанням сучасної апаратури, стала проявлятися фізична природа тіл у поясі астероїдів. З'ясувалися цікаві факти. Виявилося, наприклад, що малі планети відрізняються одна від одної своїми оптичними властивостями. У кільці астероїдів можна виділити як мінімум дві групи об'єктів — світлі і темні. Але, що найдивніше, частка темних об'єктів зростає зі збільшенням відстані від Сонця. І навпаки: що ближче до Сонця, то вищий відсоток світлих тіл.
Фаетон у науковій фантастиці
Гіпотеза про існування Фаетона часто використовується в науковій фантастиці. Як правило, передбачається, що на Фаетоні існували розумні істоти, які своїми діями викликали руйнування планети.
Гіпотези руйнування планети
Планета зруйнувалася під дією гравітаційних полів масивніших космічних тіл.
Така гіпотеза висунута в романах Георгія Мартинова і . Фаетон опинився на шляху якогось надщільного тіла, що падало на Сонце. Орбіта Фаетона спочатку ривками витягалася в бік Юпітера, і все закінчилося глобальною катастрофою. Але мешканці злощасної планети встигли вирушити на своїх зорельотах геть, а потім облаштувалися в системі Веги.
В оповіданні Олександра Левіна «Загибель Фаетона» представлено гіпотезу формування Сонячної системи. У найближчого до Сонця гіганта — Фаетона — розпалася складна і нестійка система супутників. Вони стали внутрішніми планетами. Ядро пошкодженого силами гравітації Фаетона — це планета Уран — єдина з усіх навколосонячних, яка обертається «лежачи на боці» — тобто власна вісь обертання Урана майже лежить в площині орбіти планети. Планету Фаетон зруйнували її мешканці. Ця версія лежить в основі романів Олександра Казанцева «Фаети» і Михайла Чернолуського «Фаетон», Миколи Руденка «Син Сонця — Фаетон», [fr] «І планета вибухнула...», повістей Олеся Бердника «Катастрофа» і «Стріла часу», Костянтина Брендючкова «Останній ангел», оповідання Георгія Шаха «Загибель Фаетона».
Посилання
- http://www.ldolphin.org/unruh/planet/ [ 24 листопада 2010 у Wayback Machine.]
- http://space.rin.ru/articles/html/126.html [ 17 грудня 2009 у Wayback Machine.]
- Султанов Г.Ф. К вопросу о происхождении астероидов. Изв. АН Азерб.ССР. 1953, №7. Султанов Г.Ф. Теоретическое распределение элементов орбит осколковгипотетической планеты Ольберса. Сообщ.ГАИШ. 1953, № 88 – 89. Султанов Г.Ф. Распределение вторичных осколков гипотетической планеты по величине элементов их орбит. Труды сектора астрофиз. АН Азерб. ССР. 1959, №1. Султанов Г.Ф. Эмпирическое распределение астероидов. Труды сектора астрофиз. АН Азерб. ССР. 1959, №1
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
U Vikipediyi ye statti pro inshi znachennya cogo termina Faeton znachennya Faeton abo planeta Olbersa nazva gipotetichnoyi planeti yaka nibito isnuvala ranishe mizh Marsom i Yupiterom a potim rozpalasya j utvorila poyas asteroyidiv Faeton Genrih Vilgelm Matteus Olbers sformulyuvav gipotezu isnuvannya planeti Faeton U XVIII stolitti astronomi Jogann Ticius i Jogann Bode viyavili sho vidstani vidomih todi planet vid Soncya pidporyadkovuyutsya zakonu geometrichnoyi progresiyi cya zakonomirnist bula nazvana pravilom Ticiusa Bode Odnak u cij poslidovnosti bulo odne nezajnyate misce bula vidsutnya planeta yaka mala b roztashuvatisya mizh Marsom i Yupiterom na vidstani priblizno 2 8 a o vid Soncya Istoriya doslidzhennyaAnglijskij astronom Vilyam Gershel u 1781 roci vidkriv planetu Uran prichomu vidstan planeti vid Soncya duzhe malo vidriznyalasya vid velichini yaku peredbachala formula Ticiusa Cya obstavina pidvishila doviru naukovciv XVIII stolittya do pravila Ticiusa i v 1796 roci na kongresi v Goti bulo virisheno pochati poshuk vidsutnoyi planeti Dlya cogo bula stvorena grupa z 24 astronomiv yaka zdobula populyarnist u presi yak Zagin nebesnoyi policiyi Planetu viyaviv v pershu novorichnu nich 1801 Dzhuzeppe Piacci direktor observatoriyi v Palermo Siciliya Slid vidznachiti sho u Piacci bula zovsim insha meta vin hotiv sklasti tochnu kartu zoryanogo neba v oblasti suzir ya Telcya Zviryayuchis iz zoryanim katalogom Vollastona yak z yasuvalosya piznishe v katalozi bula dopushena drukarska pomilka astronom niyak ne mig viyaviti odnu z zirok Nespodivano vin pomitiv zorepodibnij ob yekt yakij povilno peresuvavsya po nebu Koli virahuvali orbitu kosmichnogo tila viyavilosya sho vona ruhayetsya razyuche tochno na tij vidstani vid Soncya yaku peredbachila formula Ticiusa Planetu nazvali Cereroyu na chest bogini pokrovitelki Siciliyi Prote vona viyavilasya duzhe malenkoyu yak na planetu 1802 roku Genrih Olbers vidkriv she odin asteroyid na blizkij orbiti Palladu Pislya cogo Olbers pripustiv sho ci mali planeti ye ulamkami vzhe neisnuyuchoyi velikoyi planeti Oskilki ulamki planeti zgidno z zakonami nebesnoyi mehaniki povinni prohoditi cherez tu tochku de planeta rozpalasya 2 8 astronomichnoyi odinici blizko 420 miljoniv kilometriv to zrobivshi rozrahunki Olbers visloviv pripushennya de mozhna shukati novi asteroyidi 1804 roku v peredbachenomu nim misci vidkrili Yunonu a 1807 go sam Olbers vidkriv Vestu Nadali bulo viyavleno cilij poyas asteroyidiv roztashovanij yakraz tam de povinna bula perebuvati gipotetichna planeta Za odniyeyu z gipotez vona zrujnuvalasya pid vplivom potuzhnoyi gravitaciyi Yupitera Tobto planeta bula rozirvana gravitacijnimi polyami Marsa ta Yupitera Zauvazhimo sho suchasniki G Olbersa V Gershel Laver P Laplas vislovlyuvali inshi pripushennya pro pohodzhennya asteroyidiv odnak najbilshoyu populyarnistyu koristuvalasya vse zh taki tochka zoru Olbersa yaka najkrashim chinom poyasnyuvala vsi vidomi na toj chas fakti Prote podalshe vivchennya asteroyidiv pokazalo sho cya gipoteza skorish za vse nepravilna Rozrahunki zrobleni dlya togo shob viznachiti yak ruhalisya asteroyidi v minulomu pokazali sho voni nikoli ne buli chastinoyu odniyeyi planeti Do 40 h rokiv XX stolittya katalogi asteroyidiv iz zaznachennyam yih orbit mistili blizko pivtori tisyachi ob yektiv Vikoristovuyuchi metodi nebesnoyi mehaniki teoretichno mozhna povernuti podiyi nazad zibrati asteroyidi razom i viznachiti pribliznu orbitu batkivskoyi planeti Taku robotu zrobiv moskovskij astronom A N Chibisov Jogo visnovok odnoznachnij vihodyachi z suchasnih danih pro ruh asteroyidiv nemozhlivo viznachiti ni oblast de rozirvalasya planeta ni orbitu yakoyu vona ruhalasya do vibuhu Azerbajdzhanskij astronom G F Sultanov pidijshov do cogo pitannya z inshogo boku Vin rozrahuvav yak mayut rozpodilitisya u prostori ulamki pid chas rozrivu planeti Otrimani dani porivnyav iz potochnim rozpodilom asteroyidiv Argumentom takozh sluguvala mala sumarna masa asteroyidiv i praktichna nemozhlivist formuvannya velikogo ob yekta tipu planeti v oblasti Sonyachnoyi sistemi sho vidchuvaye silni gravitacijni zburennya vid Yupitera Porivnyannya teoretichnih rozpodiliv ulamkiv po velikij pivosi orbit velichini konstanti integrala Yakobi znachennya momentu impulsu shodo perpendikulyara do ploshini orbiti Yupitera z analogichnimi rozpodilami dlya malih planet dozvolilo pokazati sho pohodzhennya asteroyidiv vnaslidok rozpadu odniyeyi gipotetichnoyi planeti vkraj malojmovirne Takim chinom Golovnij poyas asteroyidiv ye ne zrujnovanoyu planetoyu a planetoyu yaka tak i ne zmogla sformuvatisya cherez gravitacijnij vpliv Yupitera i menshoyu miroyu inshih planet gigantiv Ale cim G F Sultanov ne obmezhivsya Vin vikonav novij retelnij analiz vzhe na osnovi inshogo pripushennya sho kolis na misci asteroyidiv ruhalasya ne odna planeta a kilka pervinnih velikih til Z obmezhenogo zavdannya troh til Sonce Yupiter pervinne tilo vdalosya z yasuvati yaki z elementiv orbit u procesi evolyuciyi zalishayutsya majzhe nezminnimi Potim bulo provedeno statistichni pidrahunki rozpodilu asteroyidiv za cimi elementami Yak viyavilosya asteroyidi podilyayutsya na 12 grup rodin asteroyidiv u yakih znachennya stijkih elementiv blizki odin do odnogo Ce svidchilo pro spilnist pohodzhennya asteroyidiv kozhnoyi grupi Spravdi oskilki viyavleni stijki elementi orbit asteroyidiv majzhe zminyuyutsya z dopomogoyu tyazhinnya Yupitera to elementi mali priblizno te same znachennya yak i teper j u ti daleki chasi koli asteroyidne kilce tilki zarodzhuvalosya Ochevidno kozhne simejstvo asteroyidiv pohodit z odnogo pervinnogo tila Zalishilosya nevirishenim pitannya pro pohodzhennya pervinnih til Ostatochno gipotezu Olbersa dovelosya vidkinuti pislya togo yak stali vidomi fizichni harakteristiki asteroyidiv Do kincya 1970 h rokiv koli bulo vikonano shiroku programu doslidzhen z vikoristannyam suchasnoyi aparaturi stala proyavlyatisya fizichna priroda til u poyasi asteroyidiv Z yasuvalisya cikavi fakti Viyavilosya napriklad sho mali planeti vidriznyayutsya odna vid odnoyi svoyimi optichnimi vlastivostyami U kilci asteroyidiv mozhna vidiliti yak minimum dvi grupi ob yektiv svitli i temni Ale sho najdivnishe chastka temnih ob yektiv zrostaye zi zbilshennyam vidstani vid Soncya I navpaki sho blizhche do Soncya to vishij vidsotok svitlih til Faeton u naukovij fantasticiGipoteza pro isnuvannya Faetona chasto vikoristovuyetsya v naukovij fantastici Yak pravilo peredbachayetsya sho na Faetoni isnuvali rozumni istoti yaki svoyimi diyami viklikali rujnuvannya planeti Gipotezi rujnuvannya planetiPlaneta zrujnuvalasya pid diyeyu gravitacijnih poliv masivnishih kosmichnih til Taka gipoteza visunuta v romanah Georgiya Martinova i Faeton opinivsya na shlyahu yakogos nadshilnogo tila sho padalo na Sonce Orbita Faetona spochatku rivkami vityagalasya v bik Yupitera i vse zakinchilosya globalnoyu katastrofoyu Ale meshkanci zloshasnoyi planeti vstigli virushiti na svoyih zorelotah get a potim oblashtuvalisya v sistemi Vegi V opovidanni Oleksandra Levina Zagibel Faetona predstavleno gipotezu formuvannya Sonyachnoyi sistemi U najblizhchogo do Soncya giganta Faetona rozpalasya skladna i nestijka sistema suputnikiv Voni stali vnutrishnimi planetami Yadro poshkodzhenogo silami gravitaciyi Faetona ce planeta Uran yedina z usih navkolosonyachnih yaka obertayetsya lezhachi na boci tobto vlasna vis obertannya Urana majzhe lezhit v ploshini orbiti planeti Planetu Faeton zrujnuvali yiyi meshkanci Cya versiya lezhit v osnovi romaniv Oleksandra Kazanceva Faeti i Mihajla Chernoluskogo Faeton Mikoli Rudenka Sin Soncya Faeton fr I planeta vibuhnula povistej Olesya Berdnika Katastrofa i Strila chasu Kostyantina Brendyuchkova Ostannij angel opovidannya Georgiya Shaha Zagibel Faetona Posilannyahttp www ldolphin org unruh planet 24 listopada 2010 u Wayback Machine http space rin ru articles html 126 html 17 grudnya 2009 u Wayback Machine Sultanov G F K voprosu o proishozhdenii asteroidov Izv AN Azerb SSR 1953 7 Sultanov G F Teoreticheskoe raspredelenie elementov orbit oskolkovgipoteticheskoj planety Olbersa Soobsh GAISh 1953 88 89 Sultanov G F Raspredelenie vtorichnyh oskolkov gipoteticheskoj planety po velichine elementov ih orbit Trudy sektora astrofiz AN Azerb SSR 1959 1 Sultanov G F Empiricheskoe raspredelenie asteroidov Trudy sektora astrofiz AN Azerb SSR 1959 1