Усть-Чорна

Усть-Чо́рна (раніше нім. Königsfeld) — селище Тячівського району Закарпатської області.

селище Усть-Чорна
При в'їзді в Усть-Чорну При в'їзді в Усть-Чорну
Країна	Україна
Область	Закарпатська область
Район	Тячівський район
Рада	Усть-Чорнянська громада
Код КАТОТТГ	UA21080190010077478
Основні дані
Засновано	1760-ті роки
Статус	із 2024 року
Населення	▬ 1547 (01.01.2022)
Поштовий індекс	90520
Телефонний код	+380 3134
Географічні координати	48°19′09″ пн. ш. 23°56′20″ сх. д. / 48.31917° пн. ш. 23.93889° сх. д. / 48.31917; 23.93889Координати: 48°19′09″ пн. ш. 23°56′20″ сх. д. / 48.31917° пн. ш. 23.93889° сх. д. / 48.31917; 23.93889
Висота над рівнем моря	530 м
Водойма	р. Тересва
Відстань
Найближча залізнична станція:	Тересва
До станції:	47 км
До обл. центру:
- залізницею:	190 км
- автошляхами:	195 км
Селищна влада
Адреса	смт. Усть-Чорна, вул. Верховинська, 233
Голова селищної ради	Костяк Петро Петрович
Карта
Усть-Чорна
Усть-Чорна
Усть-Чорна у Вікісховищі

Географія

Зимовий вид на Усть-Чорну

Розташоване в горішній частині річки Тересви на висоті 526 метрів над рівнем моря, за 60 км від райцентру (місто Тячів) та за 190 км від обласного центру (місто Ужгород), у вузькій улоговині на стику трьох гірських масивів: Внутрішніх Ґорґан (на півночі), Свидівця (на сході) та хребта Красна (на заході). Сусідні села: Лопухів, Красна, Німецька Мокра і Руська Мокра.

На північно-західній околиці села річка Занева впадає у Мокрянку.

На південному сході від села річка Бобрука впадає у Тересву.

Населення

Станом на 2016 рік в Усть-Чорній проживають 1 543 мешканці, у 2012 році — 1 486 мешканців та 438 домогосподарств, а у 1966 році населення складало 4 800 жителів .

За даними перепису 2001 року німецьку як рідну мову вказали 4,33% населення села.

Походження назви села

Злиття річок Брустурянка і Мокрянка

Німці-переселенці, які приїхали освоювати землі у верхів'ї Карпат у 1815 році опинилися на розширеній частині долини. Місцевість вразила їх своєю красою і самобутністю, а поле серед гір виглядало вигідним місцем для заснування нового поселення. Тому, побачивши цю красу німці сказали: «Це поле для королів». Відтак село отримало назву Кеніґсфельд (по-німецьки "Королівське Поле"). Спочатку було збудовано 8 хат і каплицю римо-католицької церкви, а з часом межі села розширили.

Щодо сучасної назви селища, то воно згадується в архівних документах від 1945 (тобто, після закінчення Другої світової війни та переходу Закарпаття зі складу Чехословаччини до складу СРСР. Складається із двох слів: «Усть» — місце, де зливаються воєдино річки Брустурянка та Мокрянка, а також південніше впадає Чорний струмок, який отримав назву через густі ліси, які здавалися темними на берегах потічка, який несе свої води через центр села .

Історія

Австрійський, австро-угорський і чехословацький періоди

Вид на Усть-Чорну з пагорба (1942 рік)

Колаж із фотографій Усть-Чорної (1942 рік)

Відтинок Усть-Чорнянської залізниці (1942 рік)

Історія села розпочинається у 1775 році, коли сюди за наказом імператриці Австро-Угорської імперії, Марії-Терезії, направили 108 сімей лісорубів для освоєння лісу та будівництва. Перші німці-переселенці (майстри по деревообробці та інші спеціалісти з лісової галузі) прийшли сюди на проживання із австрійських районів Ебен Зес, Бад Ішл, Гоізерн. Нові мешканці заготовляли та сплавляли ліс аж до Австро-Угорської імперії. Розбудовувати селище почали від моста через Чорний потік і далі в напрямку до Руської Мокрої. Коли чисельність населення зросла, то будівництво розпочали у напрямку села Красна .

Його назва була написана в 1838 році як Vallis Regia.

Інші згадки: 1850 — Királymező, 1852 та 1853 — Königsfeld, 1877 — Királymező, 1882 — Királymező, 1892 — Királymező (Uscsarna), 1913 — Királymező, 1925 — Užčorná, 1930 — Ust’čorna, 1944 — Királymező, Устчорна, 1983 — Усть-Чорна.

Німці-переселенці, які приїхали освоювати землі у верхів'ї Карпат у 1815 році опинилися на розширеній частині долини. Місцевість вразила їх своєю красою і самобутністю, а поле серед гір виглядало вигідним місцем для заснування нового поселення. Тому, побачивши цю красу німці сказали: «Це поле для королів». Відтак село отримало назву Кеніґсфельд (по-німецьки "Королівське Поле"). Спочатку було збудовано 8 хат і каплицю римо-католицької церкви, а з часом межі села розширили. 1929 рік ознаменувався побудовою вузькоколійки з Дубового до Усть-Чорної чехословацькою владою. Проіснувала дана вузькоколійка до 90-х років ХХ століття, а потім її змила повінь у 1999 році. До 2001 року повністю зруйнована.

Радянський період

У 1950 році на базі колишніх лісових управ утворено Усть-Чорнянський лісокомбінат. Він вважався гігантом у своїй галузі до 1995 року. Лісокомбінат працевлаштовував молодь, займався лісовим господарством, лісозаготівлею, переробкою деревини, нові лісопосадки на місці лісосік, тощо. Усть-Чорнянський лісокомбінат мав у підпорядкуванні 12 лісництв, 5 лісопунктів, вузькоколійна залізниця, транспортно-ремонтний цех та відділ капітального будівництва, а також нижній склад у селищі Тересва. Історія лісокомбінату закінчується в часи незалежності України, а після реорганізації (1996 рік) утворено Усть-Чорнянське державне лісомисливське господарство МП «ЛісІнвест». Зрештою, утворилися два відділення державного лісомисливського господарства — Брустурянське (Лопухівське) і Мокрянське.

1977 року на території села стало на одне велике підприємство більше — відкрився філіал Київського заводу реле та автоматики. В нього входили цехи з термальної обробки металів та інструментальний .

Життя за часів незалежності України

Будинок милосердя (для пристарілих)

З 2004 року в Усть-Чорній відкрито будинок милосердя людей похилого віку. Єдиний будинок такого типу на весь Тячівський район, є спільним проектом Остравсько-Опавської Єпархіальної благодійної організації та благодійного фонду ім. Олександра Хіри. В ньому проживають 14 осіб похилого віку, а з 2014 року — 20.

З 2008 року в Усть-Чорній сформований окремий пост державної пожежної охорони смт. Усть-Чорна. Ще за часів існування лісокомбінату створено футбольну команду «Лісоруб» (з 2000 року «Усть-Чорна»). Проведено три чемпіонати на кубок І. В. Чуси — Героя Соціалістичної праці. В селищі функціонує міні-хлібопекарня (хліб на дровах), яка відкрита українсько-австрійським товариством «Кьоніґсфелд», є хостели, кафе і магазини .

Освіта

Усть-чорнянська загальноосвітня школа

У 1956 році у селищі відкрито середню школу, де навчались учні не лише з Усть-Чорної, а й з навколишніх сіл (Лопухів, Руська Мокра та Німецька Мокра). Станом на 2012 рік в загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів навчалося 269 учнів.

У 1986 році відкрито міжшкільну навчально-виробничу майстерню для учнів 10-11 класів Усть-Чорнянської та Лопухівської загальноосвітніх шкіл з профільним навчанням: швейна справа, народні художні промисли, столярна справа. В селі також функціонує дитячий садок «Теремок».

Лікарня

У селищі знаходиться та діє дільнична лікарня на 85 місць. При лікарні відкрито бальнеологічне відділення для людей із захворюваннями периферійної нервової системи. В 90-х роках на території селища започаткували ряд приватних оздоровчих комплексів, які мають на меті покращити здоров'я відпочивальників.

Релігія

Костел Марії Магдалини (вид на центральний вхід)

Храм св.Марії Магдалини

Оскільки перші поселенці сповідували католицьку віру, то богослужіння велося на німецькій мові і лише за римо-католицьким обрядом. 1815 рік — зведення каплички римо-католицької церкви. 1890 рік — побудовано костел Марії-Магдалини у готичному стилі, що зберігся і по нині. По завершенню будівництва церкви у ній встановили на хорах орган. Костьол, який є архітектурною пам'яткою, функціонує і сьогодні, де проводяться паралельні богослужіння римо-католиків та греко-католиків .   

Службу проводив священик-біритуаліст о. Петер Креніцкі, а для літургії за східним обрядом виносяться образи Христа і Богородиці, намальовані художницею з Пряпіева Ангелікою Недорощик.

За ініціативою о. Петера Креніцкого на честь 2000-ліття Різдва Христового з річкового каміння спорудили ювілейну каплицю.

Упродовж року в каплиці поперемінно будуть виставлені шість образів, що зображують основні події церковного року. Намалював образи місцевий художник Василь Шимків.

Туристичні атракції

• Цей населений пункт був відомий завдяки джерелу мінеральної води. Його першим офіційним відкривачем став окружний лікар Й. Платіні ще у 1780-х рр. Відомий дослідник Л. Тогніо вважав, що вода такого складу і якості рідкість у всьому світі, а розгортання повноцінної лікувально-оздоровчої діяльності на її основі було б справжнім “благословенням” для людей. У 1876 р. на конференції доповідачі зітхали: одна проблема — відсутність інфраструктури і транспортної доступності. Населення на той час було 549 ос. Джерело знаходилось за 100 кроків від населеного пункту, на березі Брустурянки. На його основі казна збудувала невеликий однокімнатний дерев`яний купіль, призначений для своїх працівників (лісового господарства). На 1936 р. він складався вже із 3-х ванних та 1-ї гостьової кімнат ;

• свято Шайблики;

• ботанічний заказник «Керничний»;

• іхтіологічний заказник «Усть-Чорна»;

• заповідне урочище «Усть-Чорнянські праліси».

Звичай «Шайблики»

Приїхавши на Закарпаття, австрійці привезли до Усть-Чорної давню традицію святкування періоду літнього сонцестояння — Sonnenwende. Це свято тут називається Шайблики і чимось нагадує традиційне українське свято Івана Купала. Наприклад, обов’язковим обрядовим елементом обох свят є ватра. Святкують Шайблики три дні: з 21 по 23 червня.

У Австрії традиція святкувати Sonnenwende і досі дуже поширена, а саме свято, яке щорічно збирає в різних регіонах країни чимало туристів, є нематеріальною спадщиною ЮНЕСКО. Та закарпатські австрійці мають свою, унікальну традицію святкування і зберігають її з давніх часів.

Суть святкування — запалити у великій ватрі дерев'яний «шайблик» (схожий на шайбу) і вдарити ним об поміст, щоб шайблик крутився і летів у прірву. Тут більше як 420 років «б’ють» шайблики — з часу заснування села Усть-Чорна.

До Шайбликів починають готуватися заздалегідь: на пагорбі закопують у землю два стовпці (один трохи вище за інший), на яких встановлюють дошку, спорудивши щось на кшталт трампліна. З твердих порід дерева витесують шайблик. Шайблик — це дерев’яний квадратик 10х10 см, який витесують вручну. Він має всередині дірку. Шайблик надягають на палицю. Старші люди, молодь та діти запікають дерев’яні квадратики над вогнищем, а тоді під певним кутом запускають їх в повітря. Коли квадратик розжарюється і починає яскраво світитися у темряві, учасник дійства підходить до дошки-трампліна або ж лавиці, розмахується і б’є по ній палицею із шайбликом. Потрібно вдарити так, щоб шайблик злетів з палиці, пролетів якнайдалі у повітрі і впав на землю, залишаючи за собою яскравий слід з вогняних іскор. На шайбликах досить часто записували свої бажання, здійснення яких залежало від сили та правильності удару шайбликом по дошці. Іноді удар присвячували комусь — наприклад, хлопець бив для дівчини, яка йому подобалась, і навпаки. Вдарити можна було лише раз.

Природоохоронні території

На північ від селища розташований ботанічний заказник «Керничний», на південь — іхтіологічний заказник «Усть-Чорна», а на південний захід — заповідне урочище «Усть-Чорнянські праліси».

Галерея

• Полонина Красна. Зимові дерева
• Полонина Красна взимку
• Вид з краснянської вежі
• Усть-чорнянська загальноосвітня школа
• Костел Марії Магдалини (вид з тильної сторони)
• Статуя святого у каплиці при костелі
• Костел Марії Магдалини (вид на центральний вхід)
• Порядок та чистота на усть-чорнянських подвір'ях
• Будинок милосердя (для пристарілих)
• Православний храм (вид з тильної сторони)
• Православний храм (вид з головного входу)
• Каплиця православної церкви у селі
• Чорний потік у центральній частині села
• Річка Мокрянка
• Люди купаються на злитті двох гірських річок
• Злиття річок Брустурянка і Мокрянка
• Вид на готель "Водограй" (панорама)
• Воєнний ДОТ часів Другої світової війни
• Водоспад Гук в Усть-Чорній (панорама)
• Водоспад Гук (панорама)
• Водоспад Гук (вид збоку)
• Центральна вулиця Усть-Чорної(1942 рік)
• Чорний потік 1942 рік
• Кладовище взимку
• Зимовий вид на Усть-Чорну
• У дворі готелю "Водограй"
• Корова шукає прохолоди у річці Брустурянка
• Відпочинкова зона у селі Усть-Чорна
• Пороги водоспаду Гук (Усть-Чорна).jpg
• Озерце в обіймах гір (біля Усть-Чорної)
• Місцевий водоспад Гук
• Центр села Усть-Чорна
• Місце побудови міні-ГЕС близ Усть-Чорної
• Металевий лісоруб - символ цих країв

Відео

• Водоспад Гук в Усть-Чорній
• Вид на водоспад Гук
• Вид на околиці Усть-Чорної

Див. також

• Усть-Чорнянська залізниця

Джерела

1. Данилюк, М. В. (2012). Тящівщина. Історико-краєзнавчі нариси (українська). Карпати. с. 219.

Примітки

1. http://db.ukrcensus.gov.ua/PXWEB2007/ukr/publ_new1/2022/zb_Сhuselnist.pdf
2. Данилюк, М.В. (2012). Тящівщина. Історико-краєзнавчі нариси (українська) . Карпати. с. 219.
3. . Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 1 листопада 2018.
4. Зіновєв, Дмитро. Вузькоколійна залізниця Тересва - Усть Чорна. http://zakarp.yz.co.ua.
5. . http://tyachiv.com.ua. 24.11.2014. Архів оригіналу за 17 вересня 2016.
6. . http://chas-z.com.ua. 06.01.2015. Архів оригіналу за 1 жовтня 2016.
7. . http://tyachiv.com.ua (українською) . Архів оригіналу за 25 жовтня 2016.
8. ботанічний заказник. http://ecozakarpat.net.ua.

Посилання

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — .
• Облікова картка^{[недоступне посилання з травня 2019]}