Тунганістан кит 東干斯坦 дунг Хуэситан також званий Дунганістан названий на честь народу дунганів незалежно керований регіон

Тунганістан (кит.: 東干斯坦, дунг. Хуэситан), також званий Дунганістан (названий на честь народу дунганів) — незалежно керований регіон у південній частині китайської провінції Сіньцзян з 1934 по 1937 роки, одночасно з громадянською війною в Китаї. Назву «Тунганістан» придумав австрійський знавець Монголії Вальтер Хайсіг. Територія включала оази південного Таримського басейну, а центром області був Хотан. Тунганістан був оточений з трьох боків військами, вірними губернатору Сіньцзяну , а з півдня — Тибетським плато.

Історія

У 1934 році (після розпаду Першої Східно-Туркестанської республіки) мусульманський тунганський полководець Ма Джун'їн зник на радянській території. Його наступником став Ма Хушань, який втік з Кашгару в Хотан. Ма Хушань регулярно отримував телеграми, нібито від свого шурина з СРСР, в яких лідер Тунганістану обіцяв, що Ма Джун'їн скоро повернеться.

Ма Хушань керував регіоном з 1934 по 1937 роки, його піддані називали «королем». Під час його правління мусульмани хуейцзу Внутрішнього Китаю керували територією як колонією з тюркськими мусульманськими підданими. У Тунганістані податки були важкими, щоб забезпечити потреби 36-ї дивізії Китайської національної революційної армії. Селян і торговців експлуатували на користь військових гарнізонів. Примусовий призов на військову службу був поширеним явищем.

У 1935 році війська Тунганістану придушили в районі сучасного повіту Руоцян.

Крім того, до 1935 року інфляція вийшла з-під контролю, тунганські війська дезертирували, а уйгури часто билися з тунганськими солдатами на вулицях Хотану.

Британський письменник і авантюрист Пітер Флемінг і швейцарська авантюристка Елла Мейлар подорожували Тунганістаном. Пізніше Флемінг описав регіон у своїх працях (особливо в книзі «Новини з Тартарії») .

У 1937 році радянські війська напали на Тунганістан і включили його до складу держави . Ма Хушань, який спілкувався поштою з Чан Кайші, очікував певної допомоги від націоналістичного уряду в Нанкіні, але він не отримав жодної допомоги.

Цікавинка

Британський історик Майкл Діллон стверджував, що термін Дунганістан мав на увазі «з гумором», не посилаючись на жодні джерела.

Див. також

Список літератури

Autonomous Military Region of Southern Sinkiang: TUNGANISTAN Kingdom, w.ethnia.org (without date).
Lars-Erik Nyman: Great Britain and Chinese, Russian and Japanese interests in Sinkiang, 1918—1934, Stockholm 1977, p. 122.
Andrew D. W. Forbes: The Role of the Hui Muslims (Tungans) in Republican Sinkiang, in: Shirin Akiner (ed.): Cultural Change and Continuity in Central Asia, London/New York 2009, pp. 361—372 (here: p. 367).
Mark Dickens: The Soviets in Xinjiang 1911—1949, academia.edu 1990.
Andrew D. W. Forbes: Warlords and Muslims in Chinese Central Asia: A Political History of Republican Sinkiang 1911—1949, Cambridge (England) 1986, p. 128.
Joanne Smith: Four Generations of Uyghurs: The Shift towards Ethno-political Ideologies among Xinjiang's Youth, Inner Asia, Vol. 2 (2000), No. 2, pp. 195—224 (here: p. 204).
Joanne Smith: Four Generations of Uyghurs: The Shift towards Ethno-political Ideologies among Xinjiang's Youth, Inner Asia, Vol. 2 (2000), No. 2, pp. 195—224 (here: pp. 204/205).
Anke Kausch: Seidenstraße: Von China durch die Wüsten Gobi und Taklamakan über den Karakorum Highway nach Pakistan, Cologne 2001, p. 271.
Martin Avery: Bethune's Time: White Men Seeking Grace, (online publication) 2014, p. 88.
Michael Dillon: Xinjiang and the Expansion of Chinese Communist Power: Kashgar in the Early Twentieth Century, London 2014, p. 103.

Посилання

Спогади про Тунганістан: Карангху Таг Сайпулли Муталліпа
Передбачуваний прапор Тунганістану
Тунганістан у BrillOnline Reference Works

[1] Autonomous Military Region of Southern Sinkiang: TUNGANISTAN Kingdom, w.ethnia.org (without date).

[2] Lars-Erik Nyman: Great Britain and Chinese, Russian and Japanese interests in Sinkiang, 1918—1934, Stockholm 1977, p. 122.

[3] Andrew D. W. Forbes: The Role of the Hui Muslims (Tungans) in Republican Sinkiang, in: Shirin Akiner (ed.): Cultural Change and Continuity in Central Asia, London/New York 2009, pp. 361—372 (here: p. 367).

[4] Mark Dickens: The Soviets in Xinjiang 1911—1949, academia.edu 1990.

[5] Andrew D. W. Forbes: Warlords and Muslims in Chinese Central Asia: A Political History of Republican Sinkiang 1911—1949, Cambridge (England) 1986, p. 128.

[6] Joanne Smith: Four Generations of Uyghurs: The Shift towards Ethno-political Ideologies among Xinjiang's Youth, Inner Asia, Vol. 2 (2000), No. 2, pp. 195—224 (here: p. 204).

[7] Joanne Smith: Four Generations of Uyghurs: The Shift towards Ethno-political Ideologies among Xinjiang's Youth, Inner Asia, Vol. 2 (2000), No. 2, pp. 195—224 (here: pp. 204/205).

[8] Anke Kausch: Seidenstraße: Von China durch die Wüsten Gobi und Taklamakan über den Karakorum Highway nach Pakistan, Cologne 2001, p. 271.

[9] Martin Avery: Bethune's Time: White Men Seeking Grace, (online publication) 2014, p. 88.

[10] Michael Dillon: Xinjiang and the Expansion of Chinese Communist Power: Kashgar in the Early Twentieth Century, London 2014, p. 103.