Тоха ри грец Τοχάριοι тогари псевдотохари індоєвропейський народ Центральної Азії відомий з III VIII століття н е що роз

Тоха́ри (грец. Τοχάριοι), тогари, псевдотохари — індоєвропейський народ Центральної Азії (відомий з III–VIII століття н. е.), що розмовляв тохарськими мовами — імовірно найсхідніший носій мов індоєвропейської родини. Початково тохари проживали в Таримській западині (Сіньцзян-Уйгурський автономний район, Ганьсу). Про імовірний вигляд тохарів дозволяють судити таримські мумії.

Тохари на фресці 6 ст., Музей індійського мистецтва, Берлін

Первинне місце проживання

Тохари (псевдотохари) можливо походять від афанасієвської археологічної культури, що існувала в Мінусинському степу і на Алтаї. Імовірно, вони вийшли на південний схід і осіли на землях Тариму. Мова тохарів належить до західної групи індоєвропейських мов ((група кентум)), до якої відносяться мови кельтів, германців, італіків, але не індоіранців, що з ними вони були сусідами, мови яких належать до східної групи індоєвропейських мов ((група сатем)).

Тохарська мова була поширена в тій же області, і, хоча перші свідчення мови відносяться до VI століття, непрямі свідчення, такі, як різниця між діалектами A і B, а також відсутність залишків тохарської за межами області, дозволяють вважати, що ця мова існувала у поселеннях тохарів у кінці першого тисячоліття до н. е.

За китайськими даними, під час правління імператора Цінь Ши Хуан-ді царство юечжів процвітало, але водночас постійно ворогувало з хунну на північному сході. Поруч з державою юечжів мирно сусідили тохари (псевдотохари), які тісно взаємодіяли з юечжі.

Гілки

У науці поділяють тохарів на істинних (або справжніх, що є частиною юечжів і які послуговувалися східноіранськими північними діалектами, спорідненими з мовам скіфів, що пішли з кушанами на південь і дали ім'я області Тохаристан на території сучасного Афганістану), а також неістинних (псевдотохарів) — власне тих, на кого перенесли це ім'я китайці та ін., які, проте, розмовляли тохарськими діалектами, але не називали себе тохарами, на відміну від справжніх тохарів.

Генетика

Оприлюднене в лютому 2010 року генетичне дослідження залишків стародавніх мешканців Таримського басейну (в Синьцзян-Уйгурському автономному районі з найдавнішого шару кладовища (бл. 2000 р. до н. е.) показало, що ці люди належали до чоловічої гаплогрупи R1a1a.

Примітки

Б. Лауфер вивчив п'ять юечжійських слів, що збереглися в записах династії Хань, і прийшов до висновку, що ці слова належали до мови північноіранської групи. Шосте слово — юечжі — він відновив з урахуванням особливостей старокитайської фонетики, як sgwied-di, і зіставив його з добре відомим назвою Sogdoi, тобто Согд, причому префікс di витлумачив як суфікс множини за аналогією з осетинською, скіфською, согдійською та ягнобською мовами, зазначивши відмінність цієї групи від тохарської мови, близької до західноєвропейських і, отже, далекої від іранських. За виданням: «Bertold Laufer. The Language of the Jue-chi or Indo-Scythi-ans. Chicago, 1917, P. 14»
Цитата «Оази Таримського басейну відіграли ключову роль в життєзабезпеченні регіону та організації торгівлі між країнами Заходу та Китаєм. Їхнє населення змішане. На крайньому заході та сході проживали іранці, в центрі — європеоїдний індоєвропейський народ „тохари“. Цей етнонім узятий в лапки, бо вони так себе не називали, а отримали своє ім'я помилково. Індійці перенесли на них етнонім іраномовних кочівників, істинних тохарів.» [1] [ 2014-05-08 у Wayback Machine.]
Evidence that a West-East admixed population lived in the Tarim Basin as early as the early Bronze Age[2]

Див. також

Тохарські мови

Література

Elizabeth Wayland Barber: The Mummies of Ürümchi. W. W. Norton & Company, New York 1999, .
Suzanne Kappeler: Fabelwesen der Wüste. Antike Textilien aus Zentralasien in der Abegg-Stiftung. In: Neue Zürcher Zeitung. 17. Juli 2001, Nr. 163, S. 53. Auch auf: http://archiv.nzz.ch/books/nzzmonat/0/$7IE25$T.html^{[недоступне посилання з липня 2019]}
Kay Staniland: Rezension Zu: Elizabeth Wayland Barber: The Mummies of Urumchi. (Macmillan) In: New Scientist. 15. Mai 1999, S. 46.
Frühe Europäer in Fernost. In der chinesischen Provinz Xingjiang wurden jahrtausendealte Mumien mit westlichem Aussehen entdeckt. In: Geo.(-Magazin), Nr. 7 (Juli) 1994, S. 162–165.
Karl Jettmar: Die Tocharer, ein Problem der ethnischen Anthropologie? In: Homo. Vol . 47/1-3, 1996, S. 34-42.
Bruni Kobbe: Diese Superfrauen, die aus dem Osten kamen. Suche nach den legendären Amazonen — Mumien in China (…) legen eine heiße Spur. In: Weltwoche. Nr. 35, 27. August 1998. (online)^{[недоступне посилання з липня 2019]}
Karl Jettmar: Trockenmumien in Sinkiang und die Geschichte der Tocharer. Verlag von Zabern, Mainz 1998.
Victor H. Mair (Hrsg.): The Bronze Age and Early Iron Age Peoples of Eastern Central Asia. 1998.
Victor H. Mair: The mummies of East Central Asia in: Expedition, Volume 52, 2010, S. 23 ff. Online (PDF; 2,2 MB)
James Patrick Mallory: Bronze Age Languages of the Tarim Basin in: Expedition, Volume 52, 2010, S. 44 ff. Online (PDF; 1,9 MB)
Michael Zink: Der Mumien-Beweis. Europäer herrschten im alten China. In: Bild der Wissenschaft. 9/1999, S. 40-44.
Reinhard Schmoeckel: Die Indoeuropäer. Aufbruch aus der Vorgeschichte. Bastei-Lübbe-Verlag, Bergisch Gladbach 1999.
J. P. Mallory, Victor H. Mair: The Tarim Mummies. 2000.
Wolfgang Krause, Werner Thomas: Tocharisches Elementarbuch. Band I, Grammatik. 1960; Band II, Texte und Glossar. 1964, Carl Winter Universitätsverlag, Heidelberg.

Посилання

The Western Regions according to the Hou Hanshu, trans. John Hill
Linguistic analysis of the connection between Yuezhi and Kushan
Overview of Xiongnu history and their wars with the Yuezhi
Craig Benjamin on Yuezhi migrations

[1] Б. Лауфер вивчив п'ять юечжійських слів, що збереглися в записах династії Хань, і прийшов до висновку, що ці слова належали до мови північноіранської групи. Шосте слово — юечжі — він відновив з урахуванням особливостей старокитайської фонетики, як sgwied-di, і зіставив його з добре відомим назвою Sogdoi, тобто Согд, причому префікс di витлумачив як суфікс множини за аналогією з осетинською, скіфською, согдійською та ягнобською мовами, зазначивши відмінність цієї групи від тохарської мови, близької до західноєвропейських і, отже, далекої від іранських. За виданням: «Bertold Laufer. The Language of the Jue-chi or Indo-Scythi-ans. Chicago, 1917, P. 14»

[2] Цитата «Оази Таримського басейну відіграли ключову роль в життєзабезпеченні регіону та організації торгівлі між країнами Заходу та Китаєм. Їхнє населення змішане. На крайньому заході та сході проживали іранці, в центрі — європеоїдний індоєвропейський народ „тохари“. Цей етнонім узятий в лапки, бо вони так себе не називали, а отримали своє ім'я помилково. Індійці перенесли на них етнонім іраномовних кочівників, істинних тохарів.» [1] [ 2014-05-08 у Wayback Machine.]

[3] Evidence that a West-East admixed population lived in the Tarim Basin as early as the early Bronze Age[2]