Климе нт Арка дійович Тиміря зєв також Тімірязєв рос Тимирязев Климент Аркадьевич 22 травня 3 червня 1843 18430603 Петер

Климе́нт Арка́дійович Тиміря́зєв (також Тімірязєв; рос. Тимирязев Климент Аркадьевич; 22 травня (3 червня) 1843(18430603), Петербург, Російська імперія — 28 квітня 1920, Москва, Російська РФСР) — російський природознавець-дарвініст, біолог, фізіолог, один з основоположників російської і радянської школи фізіологів рослин; член-кореспондент РАН (1917 рік; член-кореспондент Петербурзької АН з 1890 року).

Климент Аркадійович Тимірязєв рос. Климент Аркадьевич Тимирязев
К. А. Тимірязєв
Народився	22 травня (3 червня) 1843(1843-06-03) Петербург, Російська імперія
Помер	28 квітня 1920(1920-04-28) (76 років) Москва, Російська РФСР
Поховання	Ваганьковське кладовище
Країна	Російська імперія РСФРР Російська СФРР
Національність	росіянин
Діяльність	природознавець, біолог, фізіолог
Галузь	біологія
Відомий завдяки	один з основоположників російської фізіологічної школи
Alma mater	^d і ^d
Науковий ступінь	доктор наук (1875)
Вчителі	Жан Батіст Буссенго
Знання мов	російська
Заклад	МДУ і ^d
Членство	Лондонське королівське товариство і Петербурзька академія наук
Титул	член-кореспондент Петербурзької АН (з 1890)
Рід	^d
Батько	Q112625396?
Мати	Q112625438?
Брати, сестри	^d і ^d
Діти	^d
Нагороди	^d (1903) іноземний член Лондонського королівського товариства^[d] (9 листопада 1911)
Роботи у Вікіджерелах Висловлювання у Вікіцитатах Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Климент Аркадійович Тимірязєв народився в Петербурзі у 1843. Початкову освіту здобув удома. В 1866 році закінчив Петербурзький університет як вільний слухач, оскільки 1861 року його виключили з університету за участь у студентських заворушеннях.

У 1868—70 роках Тимірязєв навчався і працював за кордоном у лабораторіях німецьких (К. Гірхофа, Г. Гельмгольца, Р. Бунзена, Ф. Гофмайстера) та французьких (П. Бертло, Ж. Буссенго, К. Бернара) вчених.

Повернувшись до Росії, Тимірязєв захистив дисертацію на тему «Спектральний аналіз хлорофілу», і в 1871 році його було призначено на професорську посаду в Петровську сільськогосподарську академію в Москві.

Протягом 1870—92 років викладав ботаніку в Московській сільськогосподарській академії, з 1875 р. — ординарний професор, з 1877 р. — завідувач першою в Росії кафедрою анатомії і фізіології рослин, одночасно з 1877 р. — професор Московського університету.

У 1911 році залишив Московський університет (на знак протесту проти дій міністра освіти Кассо).

Останні 10 років Тимірязєв займався лише науковою та літературно-публіцистичною діяльністю. Відомо, що він гаряче вітав більшовицький Жовтневий переворот 1917 року, а в рік смерті (1920) навіть був обраний робітниками депутатом московської ради.

Учений помер 28 квітня 1920 року в Москві від тяжкої двобічної крупозної пневмонії.

Наукова діяльність і вшанування Тимірязєва

Наукові погляди

Першу наукову працю 25-річний К. Тимірязєв надрукував якраз перед закордонним відрядженням — «Прилад для дослідження розкладу вуглекислоти» (рос. Прибор для исследования разложения углекислоты, 1868).

Наукові праці Тимірязєва, що вирізняються стрункістю структури, чіткістю і послідовністю викладення фактичного матеріалу, присвячені експериментальній і теоретичній розробці проблеми фотосинтезу. Тимірязєв встановив, що фотосинтез здійснюється відповідно до закону збереження енергії; інтенсивність фотосинтезу тісно пов'язана з інтенсивністю світла. Тимірязєв висловив думку, що хлорофіл не тільки фізично, а й хімічно бере участь у фотосинтезі, передбачивши тим самим розвиток сучасної науки.

Дослідження вченим енергетичних закономірностей фотосинтезу мало важливе значення в обґрунтуванні вчення про єдність і зв'язок живої та неживої матерії в процесі колообігу речовин і енергії в природі. К. А. Тимірязєв порушив проблему еволюції фотосинтезу, яка знайшла свій розвиток у сучасній науці.

Тимірязєв розробляв також питання водного режиму та мінерального живлення рослин; у впровадженні досягнень фізіології рослин і агрохімії в сільськогосподарську практику вчений бачив основи раціонального землеробства.

Крім теоретичних досліджень, до заслуг Тимірязєва варто віднести практичні успіхи — він першим запровадив у Російській імперії дослідження з рослин у штучних ґрунтах. Саме задля цього у Петровській сільськогосподарській академії було влаштовано першу теплицю, досвід організації якої вчений перейняв, навчаючись у Німеччині.

Тимірязєв був у Росії одним з найпослідовніших прихильників, пропагандистів і теоретиків дарвінізму. Вчений уточнив значення багатьох його важливих понять, захищав вчення Чарлза Дарвіна в публічних лекціях і друкованих працях. Тимірязєв став першим вченим з Російської Імперії, якому доручили прочитати у Великій Британії так звану ^[en], яку Лондонське королівське товариство (англ. The President, Council, and Fellows of the Royal Society of London for Improving Natural Knowledge) разом з Королівським медичним коледжем (англ. Royal College of Physicians) щорічно присвячує найзначнішому відкриттю в галузі природознавства згідно з заповітом доктора ^[en]. Тимірязєв прочитав таку лекцію на тему «Про космічну роль рослини» у 1903 році, де зокрема висунув положення стосовно дії світла на рослину — «асиміляція лише при відносно малих напруженнях світла зростає пропорційно кількості його, але потім відстає від нього і досягає максимуму при напрузі, приблизно рівній половині напруги сонячного променя, що падає на лист у нормальному напрямку. Подальше зростання напруги вже не супроводжується посиленням асиміляції світла».

Вибрана бібліографія творів Тимірязєва

*Професорський корпус Московського університету, обведено обличчя К. Тимірязєва, 1911*

Твори Тимірязєва публікували як окремими виданнями, так і у складі наукових збірників:

«Публичные лекции и речи», М., 1888
«Некоторые основные задачи современного естествознания», М., 1895
«Земледелие и физиология растений» М., 1893
«Чарлз Дарвин и его учение» випуск 4., М., 1898
«Жизнь растения», М., 1898
Сочинения, т.1-10, М., 1937-40
Вибрані твори, т.1-4., К.-Х., 1949-50 (укр.)
Наука и демократия., М., 1963

Вшанування Тимірязєва

К. А. Тимірязєву були присуджені звання член-кореспондента Академії наук, почесного члена Санкт-Петербурзького університету, багатьох наукових і громадських товариств і організацій. Почесним професором зробив Тимірязєва також і Харківський університет.

Нині ім'я Тимірязєва носить Російський Державний аграрний університет (колишня сільгоспакадемія). У Москві є вулиця Тимірязєва, район «Тимірязєвка», станція Московського метро імені Тимірязєва (відкрито у 1991 році).

В Україні, утворені від імені вченого, популярними є топоніми Тімірязєве і Тімірязєвка. А вулиці, названі на честь К. А. Тимірязєва, є у Києві, Дніпрі, Львові, Харкові, Запоріжжі, Ужгороді, Вінниці, Луганську та багатьох інших містах.

У 1931 році на Миколаївському суднобудівному заводі був спущений на воду теплохід «Тимірязєв».

Цікаві факти

У 1920 році К. А. Тимірязєв один з перших примірників своєї праці «Наука і демократія» вислав В. Леніну.
Критичні відгуки при загальній зацікавленості генетикою К. А. Тимірязєвим були достатньою підставою для несумлінного використання творчості вченого прибічниками Т. Д. Лисенка у 1930—50-і роки у боротьбі з генетиками.

Примітки

Тімірязєв // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

Джерела, література, посилання

Манорик А. В. К. А. Тімірязєв — основоположник наукового землеробства. — К., 1962.
Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985. — К., 1984. — Т. 11. — Кн. 1. — С. 264—265.
Сенченкова Е. М. К. А. Тимирязев и учение о фотосинтезе. — М., 1961. (рос.)
Ложечко А. Б. Климент Тимирязев. — М., 1964. (рос.)
(рос.)
(рос.)
Біографія Тимірязєва на www.rulex.ru (рос.)
Про Тимірязєва на «Рассказы о биологах»^{[недоступне посилання з липня 2019]}(рос.)
К. А. Тимірязєв на «Люди.ру» (рос.)
Про К. А. Тимірязєва на «Біографія.ру» (рос.)

[1] Тімірязєв // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.