Сіґурд I Хрестоносець

Сіґурд I Хрестоносець (давньоскан. Sigurðr Jórsalafari, норв. Sigurd Jorsalfare) або Сіґурд Магнусон (1090—1130) — ярл Оркнейський з 1098 до 1103 року, король Мена та Островів з 1102 до 1103 року, король Норвегії з 1103 до 1130 року. В 1107—1110 роках очолював Норвезький хрестовий похід в Палестину. Походив з династії Інґлінґів.

Сіґурд I Хрестоносець
давньоскан. Sigurðr Jórsalafari норв. Sigurd Jorsalfare
Народився	1089^[2] або 1090^[1] Норвегія
Помер	26 березня 1130 або 1130^[1] Осло, Данія-Норвегія
Поховання	Фортеця Акерсхус
Країна	Норвегія
Діяльність	військовослужбовець
Посада	Король Норвегії
Конфесія	християнство
Рід	^d
Батько	Магнус III
Мати	^d
Брати, сестри	^d, Ейстейн I Магнусон, Гаральд IV і ^d
У шлюбі з	^d, Мальмфрида Київська і ^d
Діти	^d і Магнус IV
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Молоді роки

Син Маґнуса III, короля Норвегії, та Тори, королівської коханки. З молодості брав участь у походах свого батька. У 1098 році брав участь у морському поході Маґнуса III до Оркнеїв, Гебридів та островів біля Шотландії. Цього ж року за волею батька Сігурд став ярлом Оркнейським.

У 1102 році, після захоплення норвежцями Мена та земель в Ірландському морі Сігурда проголошено королем Мена та Островів. Тоді ж для зміцнення свого становища Сіґурд уклав шлюб з донькою Верховного правителя Ірландії Муїрхертаха О'Брайєна. Втім, у 1103 після загибелі батька Маґнуса III Сігурд разом з норвезькими військами повернулися додому.

Володарювання

Після смерті Маґнуса III Сігурд I став співправителем королівства разом з своїми братами Ейстейном та Олафом. Після смерті у 1115 році ще малого Олафа, Сігурд розділив владу над Норвегією з Ейстейном.

Хрестовий похід короля Сігурда I

У 1107 році, для спокутування своєї провини перед церквою, Сіґурд I вирушив у Норвезький хрестовий похід. У поході він виявився досвідченим та майстерним військовиком, беручи участь у битвах при Лісабоні, островах Середземного моря, самій Палестині. Сіґурд, за посередництва Данила Мниха, налагодив приязні стосунки з Балдуїном I, королем Єрусалиму. Узяв активну участь у захоплені м. Сідон 5 грудня 1110 року. За це Сігурд I отримав частину Святого хреста. Після закінчення хрестового походу Сіґурд повернувся додому — спочатку морем через Кіпр до Константинополя, а відтак суходолом через Болгарію, Угорщину і Німеччину, де він зустрівся з Лотарем III, імператором Священної Римської імперії. Після цього дістався Данії, де король Нільс I допоміг Сіґурду I дістатися Норвегії у 1111 році. За цей похід Сіґурд отримав прізвисько «Хрестоносець».

Після цього Сігурд не виявляв значної активності у державницьких справах, дозволяючи Ейстейну I керувати Норвегією. Після смерті останнього у 1123 році Сігурд I повернувся до активного політичного життя, ставши одноосібним володарем Норвегії. Того ж року він розпочав війну проти Швеції за землі у Швеції, яка тривала з перемінним успіхом.

У внутрішнє життя Сіґурд I впровадив церковну десятину, що сприяло зміцненню церкви у країні. Після цього королівська влада почала також спиратися на більш суттєву підтримку християнської церкви. Король Сіґурд запровадив у 1123 році ще одну єпархію у м. Ставангер та у 1124 році на Гренландії (за це отримав від гренландців білого ведмедя), спрямувавши туди першого єпископа Арнольда. У Гренландії біля Гардара було заснована ставка єпископа.

У подальшому Сігурд також вів активну загарбницьку політику, здійснивши кілька походів до Вендланду.

26 березня 1130 року Сіґурд I помер, поховано його у церкві Галвардскатедрален в Осло.

Родина

1. Дружина — Блатмін, донька Муїрхертаха О'Брайєна, верховного короля Ірландії

Дітей не було

2. Дружина — Малмфреда, донька Мстислава I, великого князя Київського.

Діти:

• Христина (1125—1179), дружина Ерлінга Скакке, норвезького ярла

3. Коханка — Борґільд Олафсдотір

Діти:

• Маґнус (1115—1139)

Примітки

1. https://www.biografiasyvidas.com/biografia/s/sigur.htm
2. https://nbl.snl.no/Sigurd_1_Magnusson_Jorsalfare
3. О. Б. Головко «Давня Русь та хрестові походи» // Східний Світ, 2000, № 2, 22 с.

Джерела

• Bergan, Halvor: Kong Sigurds Jorsalferd. Den unge kongen som ble Norges helt (Norgesforlaget, 2005)