Статті для заспокоєння руського народу державно політичний акт виданий королем Владиславом IV Вазою та затверджений сейм

«Статті для заспокоєння руського народу» — державно-політичний акт, виданий королем Владиславом IV Вазою та затверджений сеймом у січні 1633, що узаконював існування Православної церкви в Речі Посполитій.

Короткі відомості

Після смерті польського короля Сигізмунда III Вази (квітень 1632) козацька старшина вислала на конвокаційний сейм своїх представників із вимогою дозволити брати участь у виборах нового короля й послабити національно-релігійні утиски. На провінційних сеймиках в Україні обговорювалося питання про необхідність повернення православним вірянам їхніх прав, яких їх позбавлено після укладення Берестейської унії 1596. Так, на сеймику в Прилуках запорозькі козаки склали для своїх делегатів інструкцію, в якій вимагали позитивного вирішення на сеймі питання про відновлення прав Православної церкви. Подібні вимоги висували й братства, зокрема, Львівське та Віленське. Останнє навіть виготовило спеціальну брошуру для конвокаційного сейму під назвою “Синопсис” - “Короткий опис прав, свобод і вольностей...”.

Вимоги українського населення підтримала й православна духовна ієрархія на чолі з архімандритом Києво-Печерської лаври Петром Могилою. Оскільки повернення відібраних у них прав вимагали й протестанти, Петро Могила знайшов підтримку в литовського гетьмана князя Христофора Радзивілла.

На конвокаційному сеймі 22 червня 1632 у Варшаві православні та протестанти спільно подали свої вимоги, сформульовані в 14 пунктах. Під час роботи комісії (входили від православних — Петро Могила, від уніатів — Йосиф Велямин Рутський), яку очолював королевич Владислав, укладено проєкт угоди між представниками православного та католицького духовенства (містив 9 пунктів).

У вересні 1632 на елекційному сеймі під тиском православних делегатів (серед них і Адам Кисіль), що вимагали негайно визнати свободу віровизнання і права Православної церкви, створено нову комісію і підготовлено “Статті”. Згідно з цим документом Православна церква в Речі Посполитій офіційно діставала право мати свою ієрархію на чолі з митрополитом і 4 єпископами (львівським, луцьким, перемиським, мстиславським), вільно відправляти службу, мати церкви, монастирі, друкарні, школи, братства. Православній церкві поверталися церкви й монастирі в Києві, крім Видубицького. Київським православним митрополитом обрано Петра Могилу.

Статті мали компромісний характер і не могли остаточно врегулювати релігійне питання в Україні та Білорусі. Крім того, після обрання королем Владислав IV під тиском польської шляхти анулював деякі пункти цього акту. Утиски щодо Православної церкви та її вірян стали однією з причин національно-визвольних повстань 1630-х років та національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького.

Джерела та література

П. М. Сас. Пункти для заспокоєння руського народу [ 25 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 61. — .
Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. - Луцьк: Вежа, 2000.
Довідник з історії України. За ред. І.Підкови та Р.Шуста. - Київ: Генеза, 1993. [ 10 квітня 2009 у Wayback Machine.]
О. Кресін. «Статті для заспокоєння народу руського грецької релігії, який живе у Королівстві Польському та Великому князівстві литовському» (1632-1635) // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. – К.: Парламентське видавництво, 2011. – с.688