Софронов Георгій Павлович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Софронов.

Софронов Георгій Павлович (2 травня 1893, Серпухов, Московська губернія (нині Московськая область) — 17 березня 1973, Москва) — радянський воєначальник, генерал-лейтенант (04.06.1940). Один з керівників оборони Одеси.

Софронов Георгій Павлович
Народився	19 квітня 1893(1893-04-19) Серпухов, Московська губернія, Російська імперія
Помер	17 березня 1973(1973-03-17) (79 років) Москва, СРСР
Поховання	Нове Донське кладовище
Країна	СРСР
Діяльність	військовослужбовець, політик
Учасник	Перша світова війна, Громадянська війна в Росії і німецько-радянська війна
Посада	депутат Верховної ради СРСР^[d]
Військове звання	генерал і генерал-лейтенант
Партія	КПРС
Нагороди
3-тя Московська школа прапорщиків (1915), 2 курсу Військової академії РСЧА (навчався в 1918—1920 роках, присвоєні права закінчив академію в 1924), курси удосконалення вищого начальницького складу при Військовій академії РСЧА (1924), оперативний факультет Військової академії РСЧА імені М. В. Фрунзе (1935). Перша світова війна Восени 1914 року покликаний в Російську імператорську армію, направлений в Московський запасний полк, потім в 56-й піхотний запасний батальйон. З лютого 1915 року — в діючій армії, рядовий 2-го Сибірського стрілецького полку 1-го Сибірського армійського корпусу, воював на Західному фронті. У липні 1915 року направлений на навчання, в листопаді 1915 роки закінчив 3-ю Московську школу прапорщиків. З початку 1916 року — знову на фронті, молодший офіцер роти 458-го Сужанського піхотного полку в 6-ї армії на Румунському фронті, потім командир взводу в навчальній команді полку. Був поранений. Військове звання — прапорщик. Революція і Громадянська війна Активний учасник революційних подій 1917 року на Румунському фронті. Навесні 1917 року був обраний головою ротного комітету і товаришем голови полкового солдатського комітету. Незабаром обраний солдатами головою полкового солдатського комітету. Коли частини фронту були роззброєні румунськими військами, на чолі червоногвардійського загону дістався до Одеси і взяв участь в більшовицькому повстанні в Одесі 15-18 січня 1918 року, в результаті якого в місті була встановлена Радянська влада. У січні-лютому 1918 року — член президії армійського комітету 6-ї армії, брав участь у бойових діях проти румунських військ в Бессарабії. У березні 1918 року евакуйований з міста в зв'язку з наближенням німецько-австрійських інтервентів. Добрався до Москви, брав участь у роботі 4-го з'їзду Рад. З квітня 1918 року — в Червоній Армії. Був направлений на Східний фронт: старший ад'ютант штабу Північно-Урало-Сибірського фронту, начальник оперативного відділу штабу цього фронту, начальник гарнізону Єкатеринбурга, з липня 1918 — начальник оперативного відділу штабу 3-ї армії, виконувач посаду начальника штабу армії, комісар штабу армії. Учасник боротьби з повсталими частинами чехословацького корпусу. Причетний до розстрілу Миколи II і членів його сім'ї . З жовтня 1918 року — на навчанні в Академії Генерального штабу РСЧА, одночасно заступник голови партійного бюро академії. Після закінчення першого курсу академії в квітні 1919 року знову направлений на Східний фронт, де воював проти військ адмірала А. В. Колчака. Призначено начальником штабу Вятського укріпрайону (комендантом укріпрайону був В. К. Блюхер), потім командир 256-го стрілецького полку. Відзначився при взятті міста Глазова і форсуванні Ками, виконавши на чолі полку зухвалий рейд у тил противника, зайнявши важливі станції і захопивши великі трофеї. У серпні 1919 року переведений в 7-у армію, де призначений начальником штабу 2-ї стрілецької бригади 2-ї стрілецької дивізії, потім — командиром 2-ї стрілецької бригади там же. Учасник оборони Петрограда від військ генерала Н. Н. Юденича. Наприкінці 1919 року повернуто в Академію для продовження освіти. З літа 1920 року — для доручень в штабі 1-й Революційної Трудовий армії (Урал), потім — заступник Єкатеринбурзького військового комісара, командир особливої бригади ЧОП і голова армійського комітету по боротьбі з дезертирством . З січня 1921 року — помічник начальника штабу Донецької Трудової армії, учасник бойових дій проти махновців і різних банд в Донбасі . У міжвоєнний період з осені 1921 — комендант Архангельського укріпрайону, одночасно Архангельський губернський військовий комісар і командир 52-ї окремої стрілецької бригади; командир (з липня 1922) і воєнком (з грудня 1922) 17-ї стрілецької дивізії (Рязань, потім — Нижній Новгород); командир і воєнком (з грудня 1930); командир і воєнком (з грудня 1930); командир і воєнком (з березня 1931) в Білоруському військовому окрузі (Могильов); помічник командувача військами Приволзького військового округу по матеріальному забезпеченню (з лютого 1932); в розпорядженні Наркомата оборони СРСР (з 1935); командир 17-го стрілецького корпусу (з червня 1937); командувач військами і член військової ради Уральського військового округу (з серпня 1937); в розпорядженні Управління по командному і начальницькому складу РККА (з липня 1938); обіймав посаду начальника (з квітня 1939) Управління вищих військово-навчальних закладів Червоної Армії; начальник (з липня 1940) Управління вищих військово-навчальних закладів Червоної Армії; перший заступник командувача прибалтійським Особливим військовим округом (з січня 1941). Німецько-радянська війна Учасник німецько-радянської війни з 22 червня 1941 року. До початку німецького вторгнення велика частина Прибалтійського Особливого військового округу була перетворена в Північно-Західний фронт, і по 1 липня 1941 року Г. П. Софронов був командувачем військами Прибалтійського Особливого військового округу (воєнного часу). У важких умовах початку війни йому доводилося на цій посаді розв'язувати питання переміщення військ округу, евакуації військових училищ, установ округу і інші питання. З 26 липня Г. П. Софронов — командувач Приморською армією Південного фронту (з 19 серпня — Окремої Приморської армії), яка брала участь у героїчній обороні Одеси . Після запеклих боїв на річці Дністер війська армії відійшли до Одеси і на його далеких підступах організували міцну оборону на лінії Олександрівка, Буялик, Бринівка, Біляївка, Кароліно-Бугаз. Г. П. Софронов вміло керував бойовими діями і всі спроби противника захопити Одесу з ходу провалилися. Ворог, обложили місто, перейшов до планомірного наступу, намагаючись прорвати оборону то на одному, то на іншому ділянці. 20 серпня Приморська армія увійшла до новоствореного Одеський оборонний район, підлеглий командувачу Чорноморським флотом . Г. П. Софронов стає заступником командувача оборонним районом по сухопутних військах і вміло організовує взаємодію з флотом і авіацією флоту. 22 вересня війська армії завдали комбінованого удару (морський десант в районі Григорівки, повітряний десант в тилу ворога), завдали поразки двом румунським дивізіям і відкинули противника на 5-8 кілометрів. На початку жовтня Г. П. Софронов захворів (інфаркт міокарда після отримання звістки про загибель єдиного сина в бою на Західному фронті) і 5 жовтня був вивезений в госпіталь в Севастополь, а потім в Кисловодськ . Після лікування з 24 січня по 13 квітня 1942 року Г. П. Софронов полягав у розпорядженні Головного управління кадрів НКО СРСР. З квітня 1942 року — помічник командувача військами Західного фронту. По-основному керував бойовою підготовкою військ фронтових резервів, використовував свій бойовий досвід, періодично на окремих ділянках контролював і допомагав у проведенні заходів по організації і проведенню наступальних і оборонних операцій військ фронту і з цією роботою, за висновком генерала армії В. Д. Соколовського, впорався задовільно. З травня по вересень 1944 року Г. П. Софронов перебував на лікуванні в госпіталі. З вересня 1944 року і до кінця війни — помічник командувача військами 3-го Білоруського фронту по формуваннях. Неодноразово виконував завдання командування фронту по забезпеченню виконання бойових наказів арміями, але через поганий стан здоров'я при виконанні цих завдань не виявляв достатньої енергії та наполегливості. Після війни заступник командувача військами Барановичського військового округу (з липня 1945), старший викладач Вищої військової академії імені К. Є. Ворошилова (з травня 1946), начальник кафедри повітряно-десантних військ Вищої військової академії імені К. Є. Ворошилова (з жовтня 1946), з 1953 року Г. П. Софронов — в запасі. Жив в Москві. Похований на Донському кладовищі Москви. Військові звання в РККА комбриг (26.11.1935) комкор (13.08.1937) генерал-лейтенант (04.06.1940) Нагороди орден Леніна , 5 орденів Червоного Прапора орден Кутузова 1-го ступеня (19.04.1945) орден Суворова 2-го ступеня (28.09.1943) медалі. Мемуари і твори Софронов Г. П. непідвладні часу. — М .: Воениздат, 1976. Софронов Г. П. Одеський плацдарм. — В кн .: У чорноморських твердинь Окрема Приморська армія в обороні Одеси і Севастополя. М., 1967,. Софронов Г. П. Повітряні десанти у Другій світовій війні. Москва. Воениздат, 1962 Література Велика Вітчизняна. Військовий біографічний словник. — М.: Тріада-фарм, 2003. Військова енциклопедія. — М., Військове видавництво, 2003. — Том 7: «Прод» — «Таджикистан». — С. 592. Командний і начальницький склад Червоної Армії в 1940—1941 рр. Структура і кадри центрального апарату H КО СРСР, військових округів та загальновійськових армій. Документи і матеріали. — М.; СПб. : Літній сад, 2005.