Скрипникова Лариса Григорівна

|1 = підпис_зображення Лариса...=

Лариса Григорівна Скрипникова
Народилася	16 серпня 1941(1941-08-16) (82 роки) Київ
Громадянство	СРСР→ Росія
Національність	українка
Місце проживання	м. Петрозаводськ, Республіка Карелія
Діяльність	активістка
Відома завдяки	громадська діячка
Alma mater	Всесоюзний політехнічний інститут
Знання мов	російська
Посада	почесний голова
Конфесія	православна християнка
Діти	донька
Нагороди	Орден княгині Ольги ІІ ступеня Орден княгині Ольги ІІІ ступеня
Медіафайли у Вікісховищі

Лари́са Григо́рівна Скри́пникова, до шлюбу Бовкун (*16 серпня 1941(19410816), м. Київ) — українська громадська діячка в діаспорі, почесна голова , членкиня президії двох скликань Української всесвітньої координаційної ради від Північно-Західного регіону Росії.

Життєпис

Лариса Скрипникова (справа): сльози радості від зустрічі з українцями (Петрозаводськ, 2008)

Народилася в Києві, батьки — українці, вчителі: батько — математик, мати — філолог. Навчалася і зростала в Україні, у дитинстві та юності жила в Рівному і Львові. Закінчила технікум у Львові та Всесоюзний політехнічний інститут (заочно), спеціальність — теплотехнік промислових печей. Згодом 30 років працювала в Рязані на великому машинобудівному заводі, де зробила кар'єру від майстрині до директора державного підприємства з ремонту промислових печей. Після смерті чоловіка приїхала до доньки в Петрозаводськ.

Лариса Скрипникова промовляє на мітингу біля Козацького хреста «Убієнним синам України» (Сандармох, 2009). Фото Сергія Шевченка

В українській громаді Карелії з 1993 року. З 1996-го — член, потім заступниця голови правління Товариства української культури «Калина». Згодом — голова правління цієї організації (2000—2012), за активної участі якої в Карелії на меморіальному кладовищі «Сандармох» зусиллями світового українства встановлено пам'ятник — Козацький хрест «Убієнним синам України» (2004).

У Петрозаводську організувала дитячий фольклорний колектив «Українські ластівки», учасниця хору «Українська пісня».

Авторка-упорядниця книжки «Убієнним синам України. Сандармох» (Петрозаводськ, 2005; перевидана 2006), буклету «Наші Соловки», книжки «Моя Карелія, моя Україна» (2009). Авторка публікацій у періодиці, альманасі «Київський журналіст» (стаття «Сонце в темряву внести…»).

Брала активну участь в організації та проведенні науково-практичної конференції в Петрозаводську, урочищі Сандармох та на Соловках «Українці Європейської Півночі» (3-7.09.2003), учасниця низки міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференцій. Делегатка кількох Всесвітніх форумів українців. Член організації «Соловецьке братство».

Нагороди, відзнаки

• Орден княгині Ольги II, III ст..
• Почесна грамота Верховної Ради України.

Захоплення

Займалася парашутним спортом, здобула перемогу на всесоюзних змаганнях у Фергані (1963).

Див. також

• Товариство Української культури "Калина"

Примітки

1. Бібліотечне краєзнавство у культурному просторі України^{[недоступне посилання]}
2. . Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 8 жовтня 2015.
3. . Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 8 жовтня 2015.

Джерела та література

• Київський журналіст: альманах. — К. : Експрес-Поліграф, 2013. — С. 17–19.
• Убієнним синам України. Сандармох.  — Петрозаводськ: Скандинавія, 2006.

Посилання

• Незалежний сайт діаспори «Кобза. Українці Росії». Калина (Петрозаводськ) [ 12 серпня 2013 у Wayback Machine.]