Скочак

Скоча́к — село в Україні, в Лубенському районі Полтавської області. Населення становить 29 осіб. Входить до складу Гребінківської міської громади.

село Скочак
Країна	Україна
Область	Полтавська область
Район	Лубенський район
Громада	Гребінківська міська громада
Основні дані
Населення	29
Площа	0,474 км²
Густота населення	61,18 осіб/км²
Поштовий індекс	37423
Телефонний код	+380 5359
Географічні дані
Географічні координати	50°08′33″ пн. ш. 32°30′22″ сх. д. / 50.14250° пн. ш. 32.50611° сх. д. / 50.14250; 32.50611Координати: 50°08′33″ пн. ш. 32°30′22″ сх. д. / 50.14250° пн. ш. 32.50611° сх. д. / 50.14250; 32.50611
Середня висота над рівнем моря	112 м
Місцева влада
Адреса ради	37423, Полтавська обл., Гребінківський р-н, с. Почаївка
Карта
Скочак
Скочак
Мапа

Географія

Село Скочак знаходиться за 3 км від правого берега річки Сліпорід, на відстані до 2-х км розташовані села Сотницьке, Почаївка і Тополеве. По селу протікає пересихаючий струмок з загатою.

Історія

Село Скочак має давнішню історію. Ще в 1727 році козаки Василь і Дмитро Пригодяченки продали Пирятинському сотнику Григорію Корнієвичу «свой хутор половинную часть з хатою, луку з осинником и лозою, найдуючихся в степу називаемом Дальний Скочак… и земли по обойм сторонам ярка Скочак» (Стороженко «Фамильный архив» т. VI, стор. 339—340).

В 1760 р. при поділі батьківських маєтностей ця половинна частина хутора Скочак і його земель дісталась синам Григорія Корпнієвича: Пирятинському сотникові Михайлові і бунчуковому товаришу Якову Григоровичам (Астряб М. Г. «Малороссийский Лубенский полк» § 269).

Про другу частину Скочака дізнаємося з документів Генерального опису Малоросії 1767 р. (ЦДІА, Київ, ф-57, оп. 1, кн. 425-а, стор. 410—416). Ця частина належала козакам Степаненкам Андрію і Григорію, а коли дочка Григорія Степаненка одружувался зі Стефаном Щербаком, то їй у посаг віддали цю частину Скочака.

Згодом цю половину Скочака одержав в спадщину онук Стефана Щербака Максим Андрійович Щербак, дружиною якого стала дочка Пирятинського сотника Михайла Корнієвича (Ограновича) Анастасія Михайлівна. Цим шлюбом Максима Щербака з Анастасією Михайлівною були об'єднані обидві частини Скочака в єдину маєтність.

За часів Щербаківського володіння хутором Скочак за сповідальними відомостями тут мешкали в 1774 р — 111 душ, 1789 р. — 143 душі; а за «Описами Київського намісництва» в 1781—1789 р.р. тут налічувалося 72 д. дорослих селян.

В сповідальній відомості 1774 р. були записані такі прізвища мешканців х. Скочака: Пасічник, Рогозинський, Микитенко, Сотник, Мисливець, Вороненко, Ворона, Гавриленко, Величко, Онищенко.

В період 1802—1807 р.р. Скочаківську маєтність купив колишній домашній лікар Новоросійського генерал-губернатора Г. О. Потьомкіна статський радник Санковський Андрій Пилипович (1730—1818), який поселився і жив тут до кінця днів своїх. В свій час А. П. Санковський мешкав у місті Ніжині, де мав кращий у місті будинок.

Проїжджаючи через Ніжин по дорозі із Петербурга в Новоросійський край Г. О. Потьомкін щоразу зупинявся у Санковського. Він полюбив гостинного господаря, а як дізнався, що Санковський — умілий лікар, запропонував йому місце свого домашнього лікаря, на що той, звичайно, погодився.

Санковський завжди супроводжував Потьомкіна в його поїздках. В жовтні 1791 р. Потьомкін в супроводі своєї «свити» їхав із міста Ясси до Миколаєва. В дорозі йому стало погано, обоз зупинився в степу.

Тут він і сконав, була навіть намальована картина, на якій зображався цей епізод: безмежний степ, зупинена «колимага» і інші екіпажі, на розстеленому на землі килимі лежить Потьомкін, перед ним на колінах з іконою в руках стоїть його лікар Андрій Санковський. За легендою на картині зображений такий момент: Потьомкін, відчувши себе погано, говорить лікарю: «Рятуй, Санковський!» Останній, указуючи на ікону, відповідає: «Моліться, тільки Бог Вас спасе!» Копія картини зберігалась на хуторі Скочак у нащадків Андрія Пилиповича.

Після Санковського А. П. і його дружини маєтністю володів син Віктор Андрійович. Як потім згадувала Варвара Ананіївна Александрович (Стороженко), Віктор Андрійович Санковський в своїй маєтності х. Скочак побудував для себе дуже красиво оздоблений будинок з паркетом, різьбленими лаковими дверима і ін. по тому часу новинками. Цю оздобу виконували різьб'ярі Донцови із Чернігова, які потім споруджували в Івано-Богословській церкві с В. Круча іконостас.

Санковський В. А. і його дружина Марія Іванівна володіли маєтністю до початку 1860-х років, а потім — їх дочка Ганна Вікторівна, яка була дружиною підпоручика князя Кудашева. Вона продала маєтність х. Скочак дружині генерал-майора Уляні Гаврилівні Глінці (до шлюбу — Вишневська).

Вона відписала цю маєтність своїй племінниці Ганні Олександрівні, яка була дружиною Орловського поміщика Мініна. Деякий час володіла цією маєтністю одна із їх дочок Марія Мініна (у шлюбі — Левина М. В.), яка продала її різним власникам: Мусін — Пушкіну (який купив крім землі і панську садибу), М. В. Стороженку, козакам Деркачам І. М., М. М., Удовиченкам Я. І. і Т. М. Ці власники і володіли маєтністю до самої революції 1917 р.

За адміністративно-територіальним поділом Скочак до 1919 р. входив до складу Пирятинської волості Пирятинського повіту. З 1919 р. до 1925 р. — до Ульяновської сільради Пирятинського району, а з 1925 р. і приблизно до 1957 р. — до Раковщинської (Ворошилівської, Жовтневої сільради), а з 1957 р. — до Ульяновської сільради.

До 1787 р. мешканці х. Скочак відносилися до парафії Георгієвської церкви с. Городища, а з 1787 р. до — Іоаино-Богословської церкви с. Велика Круча.

До революції 1917 р. діти Скочака навчалися у школі хутора Сотниківки (нині Жовтневе), а після революції в Скочаку відкрилась своя школа. Учителями в різний час тут були: Наталія Григорівна Блинова, Софія Федорівна Свииарівна, Петро Степанович Ватажок.

В 1926 р. через малу кількість учнів школа була зачинена, а пізніше вона знову почала функціонувати, як початкова чотирикласна.

У 1980 році в Скочаку було збудоване велике гарне приміщення, в якому розмістились магазини, бібліотека і клу. Але так ця будівля і не прижилась в селі та не дала користі людям. Розваляли.

В Скочаку у 1980 році був збудований гарний добротний будинок в якому розміщалися клуб, бібліотека, магазин, але приміщення протрималися дуже мало і не принесло радості людям. це приміщення жорстоко знищенне, розваляне.

Як в Новоселівці, так і в Скочаку займалися колгоспники і тваринництвом і рослинництвом, були ферми де утримували і корів, і волів, і коней, свиней і т. д. Були контори колгоспів і були працівники бухгалтерії, лише сільська Рада була одна на три села Ворошиловку, Новоселовку і Скочак, де головою Ради була Краснова Марія Костянтинівна.

Посилання

• Історія села Скочак [ 11 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
• Погода в селі Скочак [ 25 червня 2008 у Wayback Machine.]

1. Зведений каталог метричних книг що зберігаються в державних архівах України т.4, ст.559. https://undiasd.archives.gov.ua/doc/metric-books/mbv4.pdf (укр.). Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства. {{}}: Пропущений або порожній |url= ()
2. (PDF). https://undiasd.archives.gov.ua/doc/metric-books/mbv4.pdf (Українська) . Український науково-дослідницкий інститут архівної справи та документознавства. Архів оригіналу (PDF) за 10 квітня 2021. Процитовано 6 квітня 2021.
3. . https://cdiak.archives.gov.ua/baza_geog_pok/church/vely_018.xml. Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). Архів оригіналу за 15 березня 2022. Процитовано 6 квітня 2021.