Санта Марія делле Ґраціє

Санта Марія делле Ґраціє (італ. Chiesa e Convento Domenicano di Santa Maria delle Grazie) — головна церква домініканського монастиря у західній частині Мілана.

lon_sec = lat_dir = region = lon_dir = lat_sec = lat_min = CoordScale = скасований = lon_min =
Санта Марія делле Ґраціє Basilica Santuario di Santa Maria delle Grazie
Санта Марія делле Ґраціє Санта Марія делле Ґраціє
45°27′57″ пн. ш. 9°10′16″ сх. д. / 45.46583° пн. ш. 9.17111° сх. д. / 45.46583; 9.17111Координати: 45°27′57″ пн. ш. 9°10′16″ сх. д. / 45.46583° пн. ш. 9.17111° сх. д. / 45.46583; 9.17111
Країна	Італія
Місто	м. Мілан
Конфесія	католицизм
Тип	жіночий монастир мала базиліка і церква^[1]
Тип будівлі	церква
Площа	1,5 га
Стиль	пізня готика
Архітектор	^d і Донато Браманте
Дата заснування	15 століття
Початок будівництва	1463
Побудовано	1497
Стан	задовільний
Санта Марія делле Ґраціє Санта Марія делле Ґраціє (Італія)
Медіафайли у Вікісховищі

Інтер'єр та купол церкви в середині

Тайна вечеря — Леонардо да Вінчі

Історія

Побудована на замовлення домініканських ченців в період з 1466 по 1492 рік в Мілані. Автором проекту був призначений відомий архітектор Джуїнфорте Соларі. Світову популярність церкві принесла фреска Леонардо да Вінчі «Тайна вечеря». Через 2 роки після завершення будівництва будівля була перепланована. Ініціатором цих робіт став відомий міланський меценат . Церкву він захотів перетворити на сімейний мавзолей. Архітектор Браманте, що керував роботами додав споруді стиль ренесансу. Над брамами церкви всесвітньо відомий художник Леонардо да Вінчі намалював медальйон. У центрі його він зобразив Богородицю, а по обидві сторони від неї — Людовіко дель Моро з дружиною. Але головною визначною пам'яткою цього місця є фреска «Таємна вечеря», яку написав Леонардо. Великий художник зобразив її в трапезній розташованого тут домініканського монастиря. «Таємна вечеря» — найзріліший і закінчений твір Леонардо. У цьому розписі майстер уникає всього того, що могло б затемнити основний хід зображеної ним дії, він добивається рідкісної переконливості композиційного рішення. У центрі він поміщає фігуру Христа, виділяючи її просвітом дверей. Апостолів він свідомо відсовує від Христа, щоб ще більш акцентувати його місце в композиції. Нарешті, в цих же цілях він примушує сходитися всі перспективні лінії в точці, безпосередньо розташованій над головою Христа. Учнів Леонардо розбиває на чотири симетричні групи, повні життя і руху. Стіл він робить невеликим, а трапезну — строгою та простою. Це дає йому можливість зосередити увагу глядача на фігурах, що володіють величезною пластичною силою. У всіх цих прийомах позначається глибока цілеспрямованість творчого задуму, у якому все зважено і враховано. У XVIII—XIX століттях були спроби внести коректування малюнку. Крім того, фреска сильно постраждала від наполеонівської армії та і під час Другої світової війни, коли був висаджений дах церкви. Наприкінці 90-х років ХХ століття була проведена масштабна реставрація фрески. Тепер вона максимально нагадує первинний варіант.

Мілан по праву гордиться цим шедевром, що є єдиним твором епохи Відродження такого масштабу. Безрезультатно два французькі королі мріяли перевезти розпис разом із стіною до Парижа. Наполеон теж не залишився байдужий до цієї ідеї. Але до великої радості міланців і всієї Італії ця неповторна робота великого генія залишилася на своєму місці. Під час II Світової війни, коли англійська авіація бомбардувала Мілан, дах і три стіни знаменитої будівлі виявилися повністю знесеними. І уявіть собі, залишилася стояти тільки та, на якій зробив свій розпис Леонардо. Це було справжнє диво! Є декілька легенд-переказів, що розказують про великого Майстра і його картину. Так по одній з них при створенні фрески «Таємна вечеря» Леонардо да Вінчі зіткнувся з величезною проблемою: він повинен був зобразити Добро, втілене в образі Ісуса, і Зло — в образі Юди, що вирішив зрадити його на цій трапезі. Леонардо на середині перервав роботу і відновив її лише після того, як знайшов ідеальні моделі. Одного разу, коли художник був присутній на виступі хору, він побачив в одному з юних співців досконалий образ Христа і, запросивши його в свою майстерню, зробив з нього декілька нарисів та етюдів. Пройшло три роки. «Таємна вечеря» була майже завершена, проте Леонардо поки так і не знайшов відповідного натурщика для Юди. Кардинал, що відповідав за розпис собору, квапив його, вимагаючи, щоб фреска була закінчена якнайшвидше. І ось після багатоденних пошуків художник побачив людину, що валялася в стічній канаві, — молоду, але що передчасно одряхлів, брудного, п'яного і обірваного. Часу на етюди вже не залишалося, і Леонардо наказав своїм помічникам доставити його прямо в собор, що ті і зробили. Насилу його притягнули туди і поставили на ноги. Він до ладу не розумів, що відбувається, а Леонардо відображав на полотні гріховність та себелюбство якими дихало його обличчя. Коли він закінчив роботу, жебрак, який до цього часу вже небагато протверезів, розплющив очі, побачив перед собою полотно і закричав в переляці та смуті: — Я вже бачив цю картину раніше! — Коли? — здивовано запитав Леонардо. — Три роки тому, ще до того, як я все втратив. У ту пору, коли я співав в хорі і життя моє було повне мріянь, якийсь художник написав з мене Христа. Потік охочих побачити цей шедевр ніколи не вичерпується. Для того, щоб потрапити в групу з 25 чоловік, що допускаються до проглядання фрески, необхідно замовляти квиток за декілька днів.

Примітки

1. SIRBeC
   d:Track:Q111178821

Посилання

• Офіційний сайт [ 29 вересня 2014 у Wayback Machine.] (англ.)