У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Потосі значення Потосі кечуа Putusi айм P utuqsi гуркіт ісп Potosí

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Потосі (значення).

Потосі́ (кечуа Putusi айм. P’utuqsi «гуркіт», ісп. Potosí) — місто в Болівії, столиця департаменту Потосі.

Потосі
ісп. Potosí


герб	прапор

Основні дані

19°35′21″ пд. ш. 65°45′12″ зх. д. / 19.58916666669444595° пд. ш. 65.75333333336111252° зх. д.Координати: 19°35′21″ пд. ш. 65°45′12″ зх. д. / 19.58916666669444595° пд. ш. 65.75333333336111252° зх. д.

Країна

Болівія

Регіон

Столиця для

Потосі (департамент Болівії)

Площа

118,218 км²

Населення

189 652 осіб (2012)^[1]

Висота НРМ

4070 м

Міста-побратими

Сан-Луїс-Потосі, Калама, Куско (22 червня 1998)^[2]

Телефонний код

(+591) 02

Часовий пояс

UTC−4, America/La_Paz, America/Cochabamba (Болівія)

GeoNames

3907584

Міська влада

Вебсайт

potosy.com.bo

Мапа

Потосі

Потосі (Болівія)

Потосі

Потосі (Потосі)

Потосі у Вікісховищі

Місто розташоване на висоті 4090 м (часто стверджується, що це найвище місто у світі) біля підніжжя гори або Серро-Рико («багата гора»), що підноситься над містом (її висота 4824 м над рівнем моря). Гора справді багата срібними рудами.

Походження назви

Надійних етимологічних даних щодо назви міста немає. Згідно з легендою, близько 1462 року Уайна Капак, одинадцятий Сапа Інка (правитель Тауантінсую) «вирушив до Кколке-Порко і Андаккауа, багатих шахт, з яких були видобуті незчисленні арроби (міра ваги, близько 10 кг) срібла». По дорозі він побачив гору (майбутню Потосі) і вражений її красою сказав придворним: «Ця гора без сумніву повинна мати срібло в своєму серці» та наказав принести туди знаряддя та розпочати роботу. Слуги вибралися на гору, знайшли срібні жили та намагалися розколоти їх, але в цю мить громоподібний шум струсонув гору і гучний голос наказав: «Не беріть срібло з цієї гори, воно призначене для інших господарів». Інки повернулися до царя та розповіли про цю подію, їхньою мовою громоподібний шум звучав як «потоксі» (potocsí). Після зміни однієї букви воно дало назву горі, а потім — і місту.

Вважається, що назва походить із мови кечуа. Але цією мовою словосполучення «громоподібний шум» не звучить схоже на «потосі», проте саме це означає слово «потох» (p'otoj) мовою аймара. В такому разі, якщо назва пов'язана з шумом, вона аймарського походження, а не кечуанського. Проте, саме слово «потосі» звучить нехарактерно ні для кечуа, ні для аймара.

Історія

Іспанці, що отримали відомості про цю гору від індіанців, відшукали її у 1544 році, але самостійно виявити руду не змогли. На поверхневі виходи срібних покладів їм вказав індіанець-пастух Уальпа (Гуалчі). Офіційний титул «першовідкривача й засновника» найбагатшого срібного рудника всіх часів і народів отримав хазяїн індіанця, конкістадор , якого завдяки цій знахідці призначили віце-королем Нового Світу. У 1545 Вільяроель привів до Багатої Гори 170 іспанських поселенців та 3 тис. індіанців і заснував там шахтарське селище, яке потім стало містом.

Місто було засноване в 1546 році й швидко розбагатіло. Завдяки незліченним скарбам срібної гори вже за чверть століття населення міста досягло 120 тис. осіб, а до середини XVII ст. — перевищило 180 тис., що становило понад третину всього європейського населення Америки тих часів. Місто Потосі стало одним з найбільших міст Південної Америки. У XVII ст. Потосі було найбільшим і найвпливовішим містом Нового Світу, до якого зверталися погляди усієї Європи. Багатства Потосі притягували сюди найвідоміших архітекторів, скульпторів, художників, поетів, монахів і подвижників церкви. Там діяло 86 християнських храмів, а багато вулиць були шедеврами іспанської колоніальної архітектури (місто занесене до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО, хоча значна частина автентичних пам'яток була втрачена).

*Вдова шахтаря* (документальне фото, Мануель Рівера-Ортіс , 2004)

В іспанській мові ще зберігається вислів «бути вартим потосі» (valer un potosí), маючи на увазі велике багатство. Для європейців віце-королівство Перу (до якого належало місто) було казковою країною багатств. Потосі став символом багатства, і в такому значенні вживається, наприклад, у романі «Дон Кіхот» Мігеля де Сервантеса (друга частина, глава LXXI). За одною з теорій, знак монетного двору Потосі (переплетені букви «PTSI») став прообразом знака долара.

Саме з Потосі походила більша частина срібла, що відправлялося з Південної Америки до Іспанії. За офіційними даними, з 1556 по 1783 роки там було видобуто 45 тис. тонн чистого срібла, з яких 7 тис. тонн досягли Іспанії. За наказом на шахті використовувалася праця індіанців у вигляді , тобто суспільних робіт. На шахті загинули тисячі індіанців, не стільки через важку працю, скільки через отруєння ртуттю: у «процесі патіо», що застосовувався для очищення срібла, руда подрібнювалася, змішувалася зі ртуттю з утворенням амальгами, перемішування робили голими ногами індіанці. Після цього ртуть усувалася нагріванням, з утворенням великої кількості смертоносних парів. За всі часи там загинуло близько 8 млн індіанців^[].

Зі значним скороченням індіанського населення та зменшенням числа придатних для робіт працівників, в 1608 році адміністрація колонії запросила метрополію надсилати 1500–2000 африканських рабів на рік. Запит був задоволений частково, і всього було завезено близько 30 тис. рабів. Африканські раби навіть заміняли мулів, бо виявилися дешевшими за цих тварин.

Після 1800 року запаси срібла були виснажені, і головним продуктом видобутку стало олово, прибутки впали, і місто почало занепадати. У відносно невеликій кількості срібло видобувають і досі. Умови роботи залишаються не дуже добрими, методи, що використовуються тут, застарілі, захисного обладнання проти пилу практично немає, і шахтарі мають дуже коротку середню тривалість життя, помираючи від силікозу у віці близько 40 років.

Під час війни за незалежність Болівії (1809–1825) Потосі багато разів переходив із рук у руки. Помилки командування Першої Армії роялістів з Буенос-Айреса (під командуванням ) привели до ворожнечі місцевого населення, збільшення опору та підтримки незалежності. Таке відношення робило захист міста роялістами дуже важким. Командувач Другої Армії, Мануель Бельграно, значно покращив ставлення до роялістів. Проте і йому довелося відступити, відступаючи він наказав підірвати монетний двір міста, і лише місцеві мешканці не дали йому можливості це зробити. Пізніше ще дві експедиції з Буенос-Айреса брали місто, й обом довелося відступити.

У культурі

Потосі
Місто потосі City of Potosí
Світова спадщина
Вузькі вулички Потосі
19°35′21″ пд. ш. 65°45′12″ зх. д. / 19.58916666669444595° пд. ш. 65.75333333336111252° зх. д.
Країна	Болівія
Тип	Культурний
(Критерії)	ii, iv, vi
Об'єкт №	420
Регіон	Латинська Америка і Кариби
Зареєстровано:	1987 (11 сесія)



Потосі у Вікісховищі

Місто Сан-Луїс-Потосі в Мексиці названо на честь Потосі. У США назву Потосі дали шахтарському містечку Потосі у Вісконсині, де видобувають свинець,, містечкам Потосі в Міссурі і в Невада.

Вуличка міста та гора Серро-Рико (на задньому плані)

Див. також

Список найвищих міст світу

Джерела

2012 Bolivian census
d:Track:Q16823223
http://www.aatccusco.com/ciudades_hermanas.php
Fernand Braudel, The Wheels of Commerce 1982, vol. II of Civilization and Capitalism illustrates the process (p. 326) in an eighteenth-century drawing in the library of the Hispanic Society of New York.
Davidson, K. and Ladkani, R. (Directors; Producers). (2005). [Film].
Angola Maconde, Juan. «Raíces de un pueblo: cultura afroboliviana.» La Paz: Producciones CIMA, 1999.
* Назва в офіційному англомовному списку
. Архів оригіналу за 11 березня 2016. Процитовано 31 серпня 2008.

Література

Arzáns de Orsúa y Vela, Bartolomé. Historia de la Villa Imperial de Potosí. Edición de Lewis Hanke y Gunnar Mendoza. Providence, R.I.: Brown University Press, 1965.
Cobb, Gwendolin Ballantine. «Potosí, a South American Mining Frontier.» Greater America: Essays in Honor of Herbert Eugene Bolton. Freeport, N.Y.: Books for Libraries Press, 1968, © 1945, pp. 39-58.
Hanke, Lewis. The Imperial City of Potosí. The Hague: Nijhoff, 1956.

Посилання

Potosí City Guide [ 6 грудня 2008 у Wayback Machine.]
Cerro Rico 2003 [ 21 вересня 2008 у Wayback Machine.]
Travelogue Potosí [ 10 грудня 2008 у Wayback Machine.]
The Mountain That Eats Men — Slate Magazine [ 23 липня 2008 у Wayback Machine.]

[<span_class="wikidata_cite_citetype_Q39825"_data-entity-id="Q16823223">2012_Bolivian_census<span_class="wef_low_priority_links"></span></span><div_style="display:none">[[d:Track:Q16823223]]</div>-1] 2012 Bolivian census
d:Track:Q16823223

[[http://www.aatccusco.com/ciudades_hermanas.php_http://www.aatccusco.com/ciudades_hermanas.php]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-2] ttp://www.aatccusco.com/ciudades_hermanas.php

[3] Fernand Braudel, The Wheels of Commerce 1982, vol. II of Civilization and Capitalism illustrates the process (p. 326) in an eighteenth-century drawing in the library of the Hispanic Society of New York.

[4] Davidson, K. and Ladkani, R. (Directors; Producers). (2005). [Film].

[5] Angola Maconde, Juan. «Raíces de un pueblo: cultura afroboliviana.» La Paz: Producciones CIMA, 1999.

[6] * Назва в офіційному англомовному списку

[7] . Архів оригіналу за 11 березня 2016. Процитовано 31 серпня 2008.

[1]

[2]