Портретна мініатюра — портрет невеликого формату (від 1,5 до 20 см), що відрізняється особливою тонкістю письма, своєрідною технікою виконання і використанням засобів, властивих лише для цієї образотворчої формі.
Види і формати мініатюр дуже різноманітні: їх писали на пергаменті, папері, картоні, слоновій кістці, на металі й порцеляні, використовуючи акварель, гуаш, спеціальні художні емалі або олійні фарби. Автор може вписати зображення, відповідно до свого композиційного задуму або керуючись побажанням замовника, в коло, овал, ромб, восьмикутник тощо. Класичною портретною мініатюрою вважається мініатюра, виконана на тонкій пластині зі слонової кістки.
Як і живописний, мініатюрний портрет може бути камерним або парадним; одно-, дво- або багатофігурним; мати сюжетну основу або не мати її. Як і на великому, «дорослому», портреті зображена особа може міститися на нейтральному, пейзажному тлі або в інтер'єрі. І хоча мініатюрний портрет підпорядковується тим же основним закономірностям розвитку і тим же естетичним канонам, що і весь портретний жанр у цілому, проте відрізняється від нього як по суті художнього рішення, так і тим, що мініатюра завжди має більш інтимний характер.
Невеликі зображення вставляли в медальйони і носили на грудях або зберігали в футлярі, прикрашали ними кришки табакерок, віяла, годинники і навіть браслети, брошки і персні. Для захисту тендітної основи від деформації або поломки, а живопису — від фізичних ушкоджень, подряпин і вицвітання, готову мініатюру вставляли в металеву оправу зі склом, що закривало її з обох сторін. Скло могло бути пласким або злегка опуклим, таким чином зображенню надавали особливої виразності. Зі зворотного боку портрета розміщувалася пластинка з орнаментом, а іноді туди вкладалася пасмо волосся дорогої людини. Існують також подвійні мініатюри, зображення в яких розміщені по обидва боки. Нерідко оправа сама є витвором ювелірного мистецтва. Найпоширенішим матеріалом для обрамлення була позолочена бронза, однак мініатюри оправлялись також у срібло й золото. Наприкінці XIX століття фірма Карла Фаберже випускала рамки для мініатюрних портретів і фотографій.
Мініатюрні портрети брали з собою, вирушаючи в мандрівку або військовий похід. На початку XIX століття такі портрети також стають частиною інтер'єру: в кабінетах, вітальнях і бібліотеках мініатюри в рамках розміщували на столі або розвішували на стінах. Часто стіна була заповнена рядами мініатюрних портретів, які нагадували про рідних і близьких людей.
Серед портретних мініатюр особливе місце займає так званий жалуваний портрет. Зображені на медальйонах портрети царюючих осіб, вставлені в золото і посипані коштовним камінням, жалували за особливі заслуги і вважалися найпрестижнішою нагородою для підданих. Жалувані портрети носили на стрічці або банті, вішали в петлиці. Відомо, що російська імператриця Катерина II двічі дарувала своєму фаворитові графу Орлову такі портрети. На мініатюрі А. І. Чорного граф зображений з коштовним мініатюрним портретом Катерини II на блакитній стрічці.
Мініатюри на емалі (особливо жалувані) виконувалися, як правило, за живописними оригіналами (або гравюрами) відомих майстрів. Менш трудомісткі портрети на кістці і папері писалися переважно з натури. У техніці мініатюри працювали багато видатних художників.
Історія портретної мініатюри
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2WTI5dGJXOXVjeTkwYUhWdFlpODBMelExTDA1cFkyaHZiR0Z6WDBocGJHeHBZWEprWHpBeE5pNXFjR2N2TVRZd2NIZ3RUbWxqYUc5c1lYTmZTR2xzYkdsaGNtUmZNREUyTG1wd1p3PT0uanBn.jpg)
Як окремий жанр живописного мистецтва портретна мініатюра сформувалася в добу Відродження, за технікою і стилем виконання вона походить від книжкової мініатюри.
Найпрославленіші англійські майстри другої половини XVI — початку XVII століття — Ніколас Гілліард і його учень Ісаак Олівер.
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2WTI5dGJXOXVjeTkwYUhWdFlpOHhMekV5TDBsellXSmxlUzFoZFhSdmNHOXlkSEpoYVhRdVoybG1MekUyTUhCNExVbHpZV0psZVMxaGRYUnZjRzl5ZEhKaGFYUXVaMmxtLmdpZg==.gif)
Період від XVIII до першої половини XIX століття — час розквіту портретної мініатюри.
Італійська художниця Розальба Карр'єра ввела техніку живопису гуашшю на пластині зі слонової кістки з кольоровим фоном. Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в жанрі портретної мініатюри працювали: у Франції — Жан-Оноре Фраґонар, П'єр-Адольф Галль (Pierre-Adolphe Hall), Жан-Батист Ізабе (Jean-Baptist Isabey), Луї Жан Франсуа Лаґрене (Louis Jean François Lagrenée), Ж.-Б. Массе, Ж.-Б. Сенгри, Ж.-Б. Ж. Огюстен, Е. Віже-Лебрен й інші; в Англії — Пітер Едвард Стролі (Peter Eduard Straely), Р. Косвей, Дж. Смарт, Н. Е. Плаймер; в Австрії — Й. Б. Лампі (старший).
Портретна мініатюра в Україні
Техніка портретної мініатюри
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2WTI5dGJXOXVjeTkwYUhWdFlpOWpMMk13TDBwaGJXVnpYM0JsWVd4bFgzQmhhVzUwYVc1blgyRmZiV2x1YVdGMGRYSmxYMk5vWVhKc1pYTmZkMmxzYkhOdmJsOXdaV0ZzWlM1cWNHY3ZNVFl3Y0hndFNtRnRaWE5mY0dWaGJHVmZjR0ZwYm5ScGJtZGZZVjl0YVc1cFlYUjFjbVZmWTJoaGNteGxjMTkzYVd4c2MyOXVYM0JsWVd4bExtcHdadz09LmpwZw==.jpg)
Основою для портретних мініатюр служать слонова кістка, папір, пергамент. У деяких випадках — метал (мідь, цинк або золото). Зустрічаються зразки, виконані на перламутрі. В. Л. Боровиковський для своїх мініатюрних портретів як основу нерідко використовував бляху й писав олійними фарбами.
Складна за технікою виконання мініатюра на емалі була доступна лише найвищим верствам суспільства, і тому коло замовників таких портретів було вельми обмеженим. Мініатюра на кістці була значно легшою у виконанні, вимагала менших витрат часу, а тому була значно дешевшою. Крім того, цю техніку цілком могли освоїти навіть художники-аматори.
Мініатюра на кістці, папері, картоні
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2WTI5dGJXOXVjeTkwYUhWdFlpODNMemN6TDBjdVgwMXZjbk5sYkd4cFgwRnNaWGhKTG1wd1p5OHhNakJ3ZUMxSExsOU5iM0p6Wld4c2FWOUJiR1Y0U1M1cWNHYz0uanBn.jpg)
Відносна простота цієї техніки в найбільшій мірі сприяла настільки широкому поширенню жанру мініатюрного портрета в XVIII—XIX століттях.
В середині XVIII століття увійшли до вжитку дуже тонкі кістяні пластини, завтовшки 0,3-1 мм. Під напівпрозору кістку часто підкладалася срібна або золота фольга, що посилювало світлосилу фарб.
Мініатюри писалися дуже тонкими пензлями або аквареллю, і тоді через напівпрозорі фарби просвічував природний тон слонової кістки, або аквареллю в поєднанні з гуашшю і білилами щільним корпусним письмом. Техніка накладення фарб у портретній мініатюрі на кістці характерна тільки для цього жанру: портрети виконували найтоншим пунктиром (пуантеллю) — маленькими точками або короткими штрихами, які й формували зображення. Фон і костюми часто писалися ширшим вільним штрихом.
Мініатюра на емалі
Технологія розпису по емалі надзвичайно складна і вимагає наявності спеціального обладнання. Винахід особливих фарб, здатних витримати високу температуру випалу, пов'язують з ім'ям французького художника і ювеліра Жана Тунена. З їх появою в європейському живописі отримало розвиток тонке і витончене мистецтво художнього розпису по емалі.
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2WTI5dGJXOXVjeTkwYUhWdFlpODRMemhtTDBFdVV5NVRkSEp2WjJGdWIzWmZZbmxmUkcwdVJYWnlaV2x1YjNaZkpUSTRNVGd3TmkwM0pUSkRYMGhsY20xcGRHRm5aU1V5T1M1cWNHY3ZNVFl3Y0hndFFTNVRMbE4wY205bllXNXZkbDlpZVY5RWJTNUZkbkpsYVc1dmRsOGxNamd4T0RBMkxUY2xNa05mU0dWeWJXbDBZV2RsSlRJNUxtcHdadz09LmpwZw==.jpg)
Основою для художнього розпису по емалі є тонка пластина з металу, як правило, мідна (рідше золота). Спочатку цю заготовку, підібрану за розміром і формою і злегка опуклу, ретельно готують — випалюють, протруюють у концентрованій соляній кислоті, промивають і сушать. Зі зворотного боку вона покривається шаром контремалі з тим, щоб запобігти деформації. Потім на передній бік наноситься перший шар рідкої емалі, що складається з суміші білої емалі і води. Після ретельного просушування в сушильній шафі пластина випалюється в (муфельній печі) за температури 700—800 °C. Потім таким самим чином наносяться ще два шари емалі. Після фінального випалу поверхня пластини набуває гладкого й блискучого вигляду.
Фарби, якими пишуть мініатюри, виготовляються з оксидів різних металів: окиси міді надають фарбі зелених тонів, кобальт — синіх, залізо — червоних, олово — білого кольору. Домішок з'єднань золота дозволяє отримати дорогоцінний пурпурний тон. Додавання білої емалевої фарби в інші, як і в живописі олією, освітлює основний тон і робить його непрозорим. Розтерті до стану порошку фарби змішуються з олією (скипидарною або лавандовою) і скипидаром. Перед випалюванням олія випаровується у відкритій муфельній печі до зникнення диму.
Повністю завершена живописна робота вкривається захисним шаром прозорої емалі — фондоном.
Складність розпису подібними фарбами зумовлена, зокрема, тим, що температура плавлення художніх емалей різна — від 660 до 900 °C, і тому наносити фарби слід в порядку зменшення температури випалу, тобто в першу чергу на задану частину малюнка накладають ті емалі, які мають найвищу температуру плавлення. Потім їх обпалюють і наносять наступний шар фарб. Процес може повторюватися багато разів.
Крім того, певні фарби після випалу змінюють свій колір, тому художники послуговуються спеціальною палітрою — білою емалевою пластиною з пробами різних кольорів, за якими можна робити висновок, як буде виглядати той чи інший колір на заключному етапі.
На кожній стадії робота може бути зіпсована через порушення технології: в повному обсязі просушена перед випалюванням емаль вздується бульбами, або на ній з'являться пори; за недостатньої температури або часу випалу емаль розплавиться не до кінця — поверхня буде нерівною і шорсткою; за надмірної температури й перегріву фарби можуть вигоріти. За попадання в емаль найдрібніших сторонніх часток (металу, пилу тощо) на художній мініатюрній поверхні з'являться плями.
Для розпису по емалі старі майстри вважали найкращими пензлі, виготовлені з хвостиків горностаїв.
Посилання
Примітки
- Государственная Третьяковская галерея. Каталог собрания. Живопись XVIII—XX веков: Т. 1: Портретная миниатюра XVIII—XX века. — М. : Красная площадь, 1997.
- БСЭ
- Портретная миниатюра из собрания Государственного Русского музея XVIII — начало XX века. — Л. : Художник РСФСР, 1979.
- Портретная миниатюра в России XVIII — начала XX века из собрания Государственного Эрмитажа. — Л. : Художник РСФСР, 1976.
- Новиков В. П., Павлов В. С. Ручное изготовление ювелирных украшений. — Л.: Политехника,1991
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет