Повітряно крапельний механізм передачі інфекції також повітряно краплинний аерозольний аерогенний або респіраторний меха

Повітряно-крапельний механізм передачі інфекції (також повітряно-краплинний, аерозольний / аерогенний, або респіраторний механізм) — один з видів механізму передачі інфекції, медичний термін, який використовують в епідеміології та інфектології для означення такого передавання, яке реалізується через заражене повітря.

Графічне зображення повітряно-крапельного механізму передачі

Підґрунтя

При локалізації збудника на слизових оболонках дихальних шляхів його виведення відбувається з повітрям, що видихається, у тому числі при кашлі або чханні, де він знаходиться в складі аерозолів. Встановлено, що стійкість будь-якого аерозолю, в тому числі й інфекційного, залежить від декількох факторів: величини сухих часток, їхньої форми, величини електричного заряду, концентрації. Залежно від величини частинок усі аерозолі поділяють на:

високодисперсні (розмір часток 0,5-5,0 мкм),
середньодисперсні (5,0-25,0 мкм),
низькодисперсні (25,0-100 мкм),
дрібнокрапельні (100—250 мкм),
крупнокрапельні (250—400 мкм).

Найбільш контагіозним є повітря в зоні, що оточує хворого, приблизно на відстані до 2,5 м., хоча ефективне зараження може відбутися і з більшої відстані. Подальша дія крапель залежить від їхніх розмірів: більш великі осідають, а дрібні можуть довго знаходитися в повітрі у висохлому стані, рухатися з конвекційними потоками всередині приміщення і проникати через коридори та вентиляційні ходи до інших приміщень, іноді далеких від первинного осередку. Зараження сприйнятливого організму відбувається при вдиханні інфікованого аерозолю з подальшою локалізацією збудника в дихальних шляхах. Тому такий механізм передачі вірусних ознак інфекції дихальних шляхів називають повітряно-крапельним або аерозольним.

Висохлі крапельки, грудочки слизу і харкотиння, що потрапили до того зокрема на підлогу, інші поверхні у приміщеннях або продукти, можуть знову здійматися у повітря. При прибиранні приміщень, рухах людей, під впливом інших факторів утворюється вторинна пилова фаза аерозолю. Однак зараження через вдих повітря з пилом можливо лише при стійкості збудника до висихання. Повітряно-пилову передачу спостерігають при туберкульозі, також вона можлива при дифтерії, скарлатині. Вкрай важливим фактором формування пилової фази інфекційного аерозолю — мокротиння, як це відбувається при туберкульозі. Також повітряно-пилова передача можлива при додаткової локалізації збудника в організмі, наприклад у скоринках на шкірі, які утворюються при вітряній віспі, скарлатині. Пр цьому велике значення у формуванні інфікованого пилу має як натільна, так і постільна білизна. Повітряно-пиловий спосіб зараження можна іноді спостерігати і при зоонозах. Наприклад, при туляремії джерела-гризуни поселяються в скиртах і забруднюють їх своїми виділеннями. Потім під час обмолоту в повітря надходить величезна кількість пилу, який містить збудники захворювання, що може призвести до зараження людей, які беруть участь в обмолоті.

Між крапельною і пиловою фазами виділяють проміжну фазу «крапельних ядерець». Крапельки після певного часу перебування в повітрі втрачають частку своєї вологи, яка природним шляхом випаровується з їхньої поверхні. Поверхневий шар крапельки ущільнюється, вона починає вести себе як тверда частинка або порошинка (аерозоль), такі частки іменують «ядерцями». У центрі ядерця зберігається певний, іноді значний ступінь вологості, що забезпечує збереження стійких збудників на кшталт дифтерійної палички, стрептококів, стафілококів.

Фактори передачі

чхання;
кашель;
видихання повітря;
розмова;
виділення від хворих, що забруднили столові прибори;
виділення від хворих, що забруднили предмети побуту;
пил, що містить засохлі часточки патогенного аерозолю.

Шляхи передачі

повітряно-крапельний;
повітряно-пиловий;
побутовий.

Збудники хвороб, що передаються цим механізмом

Завдяки цьому механізму поширюються збудники грипу, інших ГРВІ, кору, вітряної віспи, краснухи, скарлатини, менінгококової інфекції, дифтерії, коклюшу, туберкульозу тощо.

Див. також

Джерела

Многотомное руководство по микробиологии, клинике и эпидемиологии инфекционных болезней. Том V. Эпидемиология и принципы борьбы с инфекционными болезнями. Глава V. Механизм передачи инфекции. Издательство «МЕДИЦИНА», 1965. — Стр. 114—139 (рос.)
Б. М. Дикий, Т. О. Нікіфорова Епідеміологія (навчальний посібник для підготовки до практичних занять). — Івано-Франківськ: Видавництво Івано-Франківського державного медичного університету, 2006. — 196 с.
Гоц Ю. Д., Колеснікова І. П., Мохорт Г. А. Епідеміологія. К.: Асканія. — 2007. — 353 с.
Загальна епідеміологія (навч. посіб. для студ. вищ. мед. навч. закл. IV рівня акредитації / Н. О. Виноград, З. П. Василишин, Л. П. Козак, Т. А. Романенко. — К. : Медицина, 2010. — 176 с.
Скакун М. П. Основи клінічної епідеміології та доказової медицини Навч. пос. Укрмедкнига Тернопіль. 2008—372 с.
М. А. Андрейчин, В. С. Копча — Епідеміологія. Навчальний посібник. — Укрмедкнига, Тернопіль. — 2000. — 382 с.
К. А. Денисов, А. Д. Усенко, Л. И. Слюсарь, В. В. Ванханен, Е. И. Беседина, В. Д. Ванханен, В. А. Мельник МЕХАНИЗМЫ ПЕРЕДАЧИ ВОЗБУДИТЕЛЕЙ И ЕСТЕСТВЕННО-НАУЧНАЯ КЛАССИФИКАЦИЯ ИНФЕКЦИОННЫХ БОЛЕЗНЕЙ. Вестник гигиены и эпидемиологии. — Том 4, № 2, 2000. — стр. 219—223. (рос.)
Брико И.Н., Покровский В.И. Эпидемиология. Учебник. — Москва : «ГЭОТАР-медиа», 2015. — 368 с. — . (рос.)

Література

Черкасский Б. Л. Глобальная эпидемиология. М. Практическая медицина. — 2008. — 447 с. (рос.)
Людмила Зуева, Рауль Яфаев. Эпидемиология. Учебник. — Москва : «Фолиант», 2006. — 752 с. — . (рос.)
Leon Gordis. Epidemiology, 4th Edition. — 4th Edition. — USA : Saunders, 2008. — 400 с. — . (англ.)
Ray M. Merrill. Introduction To Epidemiology. — 7th Edition. — USA : Jones & Bartlett Learning, 2015. — 340 с. — . (англ.)