Петриковський район біл Петрыкаўскі раен адміністративна одиниця на заході Гомельської області Петриковський район Петры

Петриковський район (біл. Петрыкаўскі раен) — адміністративна одиниця на заході Гомельської області.

Петриковський район

Петрыкаўскі раён


	Прапор^[d]

Район на мапі області

Основні дані

Країна:

Білорусь

Область:

Гомельська область

Населення:

(2009) 37 900 осіб

Площа:

2820 км²

Населені пункти та ради

Районний центр:

Петриков

Районна влада

Вебсторінка:

http://petrikov.gomel-region.by/

Голова РДА:

Микола Остапович

Голова районної ради:

Валентин Рабушок

Мапа

Районний центр — місто Петриков.

Географія

Площа району становить 2820 км² (3-тє місце в області). Район межує із Житковицьким, Любанським, Лельчицьким, Октябрським, Калинковицьким, Мозирським районами тієї ж області.

Петриковський район розташований у західній частині Гомельської області в межах Прип'ятського Полісся на висоті 136 м над рівнем моря.

Під лісом зайнято 56% земель. Усього налічується близько ста видів березових, хвойних і дубових порід. Протяжність району з півночі на південь 62 км, із заходу на схід — 65 км.

На території району розташовано 126 населених пунктів. Адміністративно, крім міста, вона розділена на Копаткевицьку селищну і 16 сільських рад: Бабуницьку, Голубицьку, Грабовську, Комаровицьку, Копцевицьку, Колковську, Конковицьку, Лучицьку, Лясковицьку, Муляровську, Мишанську, Новоселковську, Петриковську, Птичицьку, Снядинську, Челющевицьку.

Рельєф

Поверхня території району рівна, заболочена, уздовж річок є піщані дюни й гряди. 95% території району перебуває на висоті 120—140 м над рівнем моря, 4% — понад 140 м.

Найвища точка району розташована на сході, біля села .

Найменша абсолютна висота (113 м) на південному сході району — це уріз річки Прип'ять у місці її злиття з річкою Птич.

Клімат

У кліматичному відношенні територія району відноситься до Житковицько-Мозирського агрокліматичного району. Клімат помірно континентальний.

Водна система

Основні річки — Прип'ять і її притоки Бобрик, Птич, Тремля й Уборть. Найбільше озеро — Дике (площа 69 га).

Корисні копалини

На території району виявлено 99 родовищ торфу із загальними запасами 61,5 млн тонн, Петриковське родовище калійних і кам'яних солей, Бринівське родовище бурого вугілля, три родовища пісків із загальними запасами 6,28 млн м³, дев'ять родовищ глин і суглинків із загальними запасами 31,6 млн м³, одне джерело мінеральної води.

Населення

Чисельність

Населення району — 37,9 тис. осіб (11-е місце серед районів), у тому числі в міських умовах проживають 14,5 тис. осіб, у сільській місцевості — 23,4 тис. У 2004 році чисельність населення становила 39 тис. осіб.

Національний склад

За національним складом населення поділяється на: білорусів — 92,8%, росіян — 4,3%, українців −1,6%, поляків — 0,3%, циган — 0,2%, євреїв — 0,01%.

Історія

За переказом, Петриков був заснований в X столітті. Відповідно до здавна існуючої легенди, населений пункт одержав назву на честь його легендарного засновника ятвязького князя, що одержав при хрещенні ім'я Петро.

За історичними джерелами, Петриков відомий з 1523 року як містечко у Великому Князівстві Литовському. У цей час Петриков входив до складу Слуцького князівства й належав Олельковичам.

У першій половині XVI століття, відповідно до деяких документів, князь Юрій Олелькович побудував у Петрикові замок, що був зруйнований в 1534—1537 роках під час війни Великого князівства Литовського з Московською державою. В 1595—1596 роках Петриков двічі був захоплений загонами Северина Наливайка.

З XVII століття Петриков належав Ходкевичам, «графам на Мыше, Шклове, Ляховичах, Глуске, Чернобыле и Петрикове». 16 жовтня 1776 року Ходкевичі одержали від короля Польського й Великого князя Литовського Станіслава Августа Понятовського привілеї на проведення в Петрикові великих ярмарків два рази на рік: 20 липня на свято Святого Іллі за католицьким календарем й 1 жовтня на свято Покрова за православним календарем.

З 1793 року Петриков перебував у складі Російської імперії як містечко, центр волості Мозирського повіту Мінської губернії.

В 1812 році в Петрикові була поштова станція на поштовій дорозі Мозир — Давидгородок.

Революційний період

1916 рік — територія Мозирського повіту стає тилом 3-їй російської армії, що тримала оборону проти німецьких військ під Барановичами й Пінськом.

Лютий-грудень 1916 року — територія окупована військами кайзерівської Німеччини.

Радянський період

Із грудня 1917 року в Петрикові встановлена радянська влада, його доля пов'язана з історією Білоруської РСР у складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

Березень-грудень 1918 року — окупація німецькими військами.

Із квітня по червень 1920 року — окупація військами білополяків. 4 квітня 1920 року вони почали на Поліссі генеральний наступ, щоб остаточно захопити Мозир і Калинковичі, і наступного дня захопили ці міста. Лінія фронту проходила тоді приблизно нинішньою межею Калинковицького й Петриковського районів. Польське командування перекинуло сюди найкращу, повністю укомплектовану 9-ю Поліську дивізію в складі 4-х піхотних полків, елітного кавалерійського полку «Татарська їзда» і 9-го артилерійського полку. Більше половини легіонерів становили професіонали-найманці з колишніх солдатів кайзерівської Німеччини, польських емігрантів зі США, Канади й Австралії. Ця грізна сила, що нараховувала 7 тис. багнетів, 1 400 шабель, 200 кулеметів і 20 гармат триразово (а за кіннотою — абсолютно) перевершувала виснажені багатомісячними боями й сильно поріділі полки радянської 139-й стрілецької бригади.

З 17 липня 1924 — містечко, центр Петриковського району .

З 15 січня 1938 — Петрикову надано статус міста, центр Петриковського району Поліської області.

Роки Другої Світової війни

У роки Німецько-радянської війни жителі Петриковського району непохитно боролися за волю й незалежність Батьківщини. У місті діяв підпільний райком КПБ, були створені 125-я Копаткевицька й 130-я Петриковська партизанські бригади. П'ятьом уродженцям району присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Це Малишев Ф. А., Степук С. Е., Самбук І. Е., Липунов А. Я., Данилицький А. П., двом — Королеві Г. Я. і Мотузу В. І. — повних кавалерів орденів Слави. На петриковській землі знайшов молодший лейтенант Герой Радянського Союзу українець .

30 червня 1944 року місто Петриков було звільнено від загарбників воїнами 55 Мозирської Червонопрапорної стрілецької дивізії 61-й армії Першого Білоруського фронту й моряками 20-й бригади річкових кораблів ордена Ушакова Дніпровської флотилії. У боях за звільнення міста загинуло більше 3 тисяч бійців, партизан, командирів. Їхні імена ввічнені в меморіальних дошках, назвах вулиць, пам'ятниках і обелісках, книзі «Пам'ять». У міському парку встановлений меморіал на честь воїнів-визволителів міста Петрикова. Відважним морякам Дніпровської флотилії — старшині В. Г. Канареєву й мічманові В. П. Чильникіну — присвоєні звання почесних громадян м. Петрикова.

Післявоєнний період

8 січня 1954 Поліську область скасована, місто ввійшло до складу Мозирського району Гомельської області.

З 1962 року район у сучасних межах.

Економіка

Під сільськогосподарськими вгіддями — 88 тис. га, 55% площі району зайнято лісами. З корисних копалин є калійна сіль, нафта, буре вугілля, торф, піски й глини.

Визначні пам'ятки

Тут перебуває частина національного парку «Прип'ятський». Створені , охороняються торфовище , , , і ін. є , у ряді лісництв дубрави.

У селі збереглася Успенська церква (1642).

У селі Лучиці в XIX ст. народився білоруський казкар , від нього записано багато популярних казок.

Села Комаровичі — батьківщина фольклористки XIX ст. , Новоселки — поета А. Дудара.

Посилання

Сайт райвиконкому
Визначні пам'ятки
Карта й короткі відомості

Мінська область (Любанський район)	Октябрський район	Октябрський район
Житковицький район		Калинковицький район
	Лельчицький район	Мозирський район