Паралінгвістика грец παρά біля розділ мовознавства що вивчає невербальні засоби які разом із вербальними передають інфор

Паралінгвістика (грец. παρά — «біля») — розділ мовознавства, що вивчає невербальні засоби, які разом із вербальними передають інформацію в складі мовленнєвого повідомлення, а також сукупність таких засобів.

Паралінгвістичні засоби не входять у систему мови та не є мовленнєвими одиницями, однак певною мірою представлені в кожній одиниці, супроводжуючи мовлення.

Види паралінгвістичних засобів

Розрізняють три види паралінгвістичних засобів:

фонаційні — темп, тембр, гучність мови, наповнювачі пауз (наприклад, е-е, м-м), мелодика мови, діалектні, соціальні або ідіолектні особливості артикуляції звуків;
кінесичні — жести, поза, міміка мовця;
графічні — особливості почерку, графічні додатки до букв, замінники літер (, § тощо).

Вибір мовцем того чи іншого втілення паралінгвістичного засобу відрізняється непередбачуваністю, на відміну від лінгвістичних засобів; так, інтонаційне оформлення питаття в мові задане, тому має вважатися лінгвістичним засобом, тоді як його тембральне забарвлення заздалегідь не відоме і є паралінгвістичним засобом (відповідно до іншої точки зору, критерієм виділення паралінгвістичних засобів є не їхня довільність, а той факт, що вони не входять до системи фонологічних протиставлень даної мови, хоча обов'язкові для реалізації в мовленні).

Функції паралінгвістичних засобів

Паралінгвістичні засоби можуть виконувати наступні функції стосовно вербальної складової висловлювання:

внесення додаткової інформації (у тому числі й такої, що суперечить вербальній, як у випадках озвучення тексту, що містить позитивну оцінку, з фонаційними характеристиками, які несуть значення заперечного ставлення);
заміщення вербального елемента (наприклад, використання заперечного жесту);
поєднання з вербальними засобами для вираження загального змісту («Я хочу цю червону кулю» + вказівний жест).

Паралінгвістичні засоби можуть служити джерелом інформації про мовця, оскільки часто відображають його соціальні, вікові риси, а також містять етнолінгвістичну складову.

Література

Николаева Т. М. Паралингвистика // Лингвистический энциклопедический словарь / Главный редактор В. Н. Ярцева. — М.: Советская энциклопедия, 1990. — 685 с. — . (рос.)
Леонтьев А. А. Паралингвистика — статья из Большой советской энциклопедии. (рос.)
Ахманова О. С. Параязык // Словарь лингвистических терминов. — Изд. 4-е, стереотипное. — М.: КомКнига, 2007. — 576 с. — 2500 экз. — . (рос.)
Trager, G. L. (1958). Paralanguage: A first approximation. Studies in Linguistics, 13, 1–12. (англ.)
Trager, G. L. (1960). Taos III: Paralanguage. Anthropological Linguistics, 2, 24–30. (англ.)
Trager, G. L. (1961). The typology of paralanguage. Anthropological Linguistics, 3 (1), 17–21. (англ.)
Fernando Poyatos, Paralanguage: a linguistic and interdisciplinary approach to interactive speech and sounds (1993), page 330. (англ.)
Cook, Guy (2001) The Discourse of Advertising. (second edition) London: Routledge. (chapter 4 on paralanguage and semiotics) (англ.)
Traunmüller, H. (2005) "Paralinguale Phänomene" (Paralinguistic phenomena), chapter 76 in: SOCIOLINGUISTICS An International Handbook of the Science of Language and Society, 2nd ed., U. Ammon, N. Dittmar, K. Mattheier, P. Trudgill (eds.), Vol. 1, pp 653–665. Walter de Gruyter, Berlin/New York. (нім.)

Посилання

Паралінгвістика // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 183.