Оберто н нім Ober високий Ton звук усі тони крім основного що створюються внаслідок коливань його частин напр частини ст

Оберто́н (нім. Ober — високий, Ton — звук) — усі тони, крім основного, що створюються внаслідок коливань його частин (напр. частини струни, частини стовпа повітря тощо). Якщо частоти обертонів у ціле число разів більші від частоти основного тону, то їх називають гармонічними обертонами (гармоніками). Гармонічні обертони разом із основним тоном утворюють т. зв. натуральний звукоряд.

Основний тон (110 Гц) і його перші 15 обертонів (слухати)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: .

Виділити обертони зі складного звуку можна за допомогою особливих резонаторів, що підсилюють тон тільки певної, відповідної їм висоти. Маючи навички, можна їх розчути і безпосередньо в складному звуці, після того, як певний обертон був відтворений заздалегідь на якому-небудь інструменті.

На струнних музичних інструментах можна виділити певні обертони шляхом торкання пальцем струни в точці спокою цієї гармоніки. Такий прийом називається флажолет.

Як правило в слуховому сприйнятті звуків обертони зливаються з основним тоном і виділити їх на слух неможливо. Проте, як доводять акустичні експерименти, обертони відіграють визначальну роль у формуванні тембру звуку, що широко застосовується в музичній практиці.

Натуральний, або обертоновий звукоряд — це наслідок складного процесу коливання струни, коли вона одночасно коливається цілою довжиною, половинами, третіми, четвертими частинами і т. д.. Інтервальний склад обертонового звукоряду є сталий: ч.8, ч.5, ч.4, в.3, м.3, м.3, в.2, в.2, в.2, в.2, м.2, м.2, в.2, зб.1, м.2.

Див. також

Гармоніки

Джерела

Справочник по радиоэлектронике. — М., «Энергия», 1968
Музыкальная энциклопедия : [в 6 т.] : ( )[рос.] / гл. ред. Ю. В. Келдыш. — М. : Советская энциклопедия : Советский композитор, 1973—1982. — (Энциклопедии. Словари. Справочники). (рос.)

Це незавершена стаття про звук.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.