Конкубі на лат concubina наложниця жінка що живе з чоловіком у відкритому неприхованому і зазвичай тривалому сексуальном

Конкубі́на (лат. concubina), наложниця — жінка, що живе з чоловіком у відкритому, неприхованому і зазвичай тривалому сексуальному зв'язку, так званому конкубінаті. На відміну від багатоженства, вона і народжені від такого зв'язку діти не мали права на спадок батька. Друга відмінність — відсутність весільної церемонії і відсутність претензій чоловіка у випадку, якщо жінка-конкубіна піде до іншого.

Нешлюбну жінку в князівській Україні-Русі називали меншицею.

Римське право

У римському праві постійне (не випадкове) дозволене законом співжиття чоловіка () і жінки (конкубіни) називалося конкубіна́том. Конкубінат — це фактичні шлюбні відносини з наміром створити сім'ю. Конкубіна не розділяла соціального становища чоловіка. Крім того, чоловік в республіканську епоху міг перебувати і в законному шлюбі, і в конкубінаті (з різними жінками) одночасно. Діти, відповідно, набували статусу матері, а не батька, хоч не були для нього юридично сторонні як позашлюбні діти. За певних умов діти від конкубіни мали право на утримання від батька та могли спадкувати частину його майна, а якщо батько їх узаконив, то повністю підпадали під його владу.

Способи узаконення дітей від конкубіни:

при укладенні шлюбу з матір'ю дітей (legitimatio per subsequens matrimonium);
шляхом висунення сина в стан місцевих декуріонів, попередньо наділивши його майном;
шляхом визнання доньки спадкоємицею у разі її одруження з декуріоном;
шляхом видачі рескрипту (дозволу) імператора на прохання батька у разі смерті матері, або на прохання сина чи доньки у разі смерті батька, якщо він визнав їх спадкоємцями.

Правове становище конкубіни в значній мірі залежало від її соціального походження. Наприклад, якщо конкубіна-вільновідпущениця мала певні зобов'язання перед патроном, з яким була пов'язана цивільними зобов'язаннями (як вільновідпущениця), то правове становище вільнонародженої жінки в конкубінаті не передбачало таких зобов'язань. Вона могла за власною волею як вступити в конкубінат, так і розірвати відповідні відносини. В іншому ж усі жінки в конкубінаті залишалися рівними, так як у відносинах з чоловіками не мали ні юридичних прав, ні обов'язків. Їх подружнє становище визначалося давньоримською правовою традицією.

Див. також

Джерела

Конкубінат [ 22 січня 2022 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — .
Конкубінат [ 9 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 703. — 1000 екз.
Меншиця // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 957-958. — 1000 екз.
Л. Дячук, CONCUBINATUS У ВІЗАНТІЙСЬКОМУ ПРАВІ (IV — VI ст.). В І С Н И К Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2011. — С. 43 -50.
Шевченко, З. В. (Уклад.). (2016). Словник ґендерних термінів. Черкаси: видавець Чабаненко Ю. Відновлено з: http://a-z-gender.net/ua/spivzhittya.html [ 24 липня 2020 у Wayback Machine.]