Мізіди

Мізидові
Мізида
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia) Тип: Членистоногі (Arthropoda) Підтип: Ракоподібні (Crustacea) Клас: Вищі ракоподібні (Malacostraca) Надряд: Peracarida Ряд: Мізидові (Mysida)
Посилання
Вікісховище: Mysida EOL: 7365 ITIS: 89855 NCBI: 75399 Fossilworks: 360341

Мізидові (Mysida) — ряд вищих раків з надряду Peracarida. Планктонні і бентосні ракоподібні, зазвичай невеликі, що зовні нагадують креветок. Відомо близько 800 видів, більшість з яких мешкає в прибережних водах морів. Нечисленні види перейшли до життя в наземних прісних водоймах і водоймах печер (близько 25 і 20 видів, відповідно).

Зовнішня будова

Тіло видовжене, його довжина в більшості дорослих мізид становить близько 1-3 см, хоча відомі й глибоководні види розміром до 40 см. Тіло поділяється на передній відділ протоцефалон, далі йде гнатоцефалон, до якого об'єднані щелепні та 2-3 грудні (торакальні) сегменти, а також 6 вільних грудних сегментів та 6 сегментів черевця. Карапаксом вкриті всі сегменти грудей та голова, але зростається він лише з протоцефалоном, гнатоцефалоном та першими двома сегментами грудей. У глибоководних видів тіло часто забарвлено в червонуватий колір.

На голові розташовані фасеткові очі на стебельцях. Деякі глибоководні та печерні види втратили світлочутливі пігменти. На голові також розташовані 2 пари дуже довгих антен: власне антен і антенул. Антени одногіллясті, друга гілка (екзоподит) редукована до лусочки. Антенули двогіллясті та вкриті чутливими щетинками, антенули самців додатково мають невеликий придаток, який є органом хімічного відчуття та допомагає в пошуку самиці.

Верхня губа велика, прикриває щелепи. Щелепи зі щетинками, які допомагають фільтрувати планктон, передні максили з пластинчастим виростом, завдяки руху якого вода переміщується в порожнині карапакса. Також наявні 1-2 пара ногощелеп. Інші кінцівки плавальні, двогіллясті, іноді використовуються для повзання чи копання субстрату.

Сегменти черевця також мають по парі двогіллястих кінцівок, перші п'ять з яких часто редуковані, зокрема в самиць. Останній сегмент несе дуже довгі ніжки, які доповнюють хвостовий плавець, утворений тельсоном.

Фізіологія

Низка видів має зябра на грудних ніжках, а в інших газообмін здійснюється через тонкий карапакс. Серед органів чуття окрім очей та антен є органи рівноваги — статоцисти, що зазвичай розташовані біля основи внутрішньої гілки (ендоподита) черевних кінцівок.

У покривах мілководних видів часто є зірчасті клітини хроматофори. За умов освітлення спеціальні ендокринні залози в стебельцях очей передають сигнал цим клітинам збирати пігмент по центру й тіло світлішає, натомість в темний час доби пігмент поширюється по відростках хроматофору й тварина набуває темного забарвлення. Хроматофорів нема в глибоководних видів.

У деяких видів видільна система представлена одночасно й антенальними, й максилярними залозами, але більшість мають лише останні.

Спосіб життя

Екологія

Мізидові переважно в товщі води, найчастіше мешкають у мілких водах, іноді глибоководні, трапляються й придонні види, а також мешканці припливно-відпливних зон. Також низка видів стали солонуватоводними або навіть прісноводними. При цьому чимало видів здатні до міграцій ближче до поверхні чи до дна, а також географічно з метою пошуку їжі — дрібного планктону. Іноді вони створюють великі скупчення довжиною в сотні метрів, описане скупчення виду ^[en] довжиною в 1 км при ширині декілька метрів.

Мізидовими живляться риби, зокрема промислові, та вусаті китоподібні.

Життєвий цикл

Ці ракоподібні роздільностатеві, мають внутрішнє запліднення. Самець знаходить самицю за допомогою хімічних сигналів. Після парування самиця відкладає 10-160 яєць до спеціальної виводкової камери, яка утворена пластинками на останніх грудних ніжках (оостеглітах). З яєць вилуплюються молоді рачки, що розвиваються та ростуть шляхом линянь. Вони розвиваються без метаморфозу або з незначним метаморфозом.

Різноманіття

Відомо близько 800 видів.

В Чорному морі описано близько 30 видів мізидових, на території України декілька видів відомі також з річок басейнів Дніпра, Південного Бугу та Сіверського Донця.

Джерела

• Щербак, Г. Й.; Царичкова, Д. Б.; Вервес, Ю. Г. (1996), Зоологія безхребетних: Підручник у 3 кн. Кн. 2, К.: Либідь, с. 144-145, ISBN  {{}}: Вказано більш, ніж один |pages= та |page= ()