Муфта (одяг)

Муфта (нід. mouwtje; від mouw, «рукав») — елемент теплого верхнього одягу, що має вигляд порожнистого циліндра із хутра або товстої тканини (часто багатошарової), всередину якого ховають руки, вставляючи в бічні отвори. Деякі муфти мають мотузочки — довгі (щоб закидати за шию) або короткі (щоб можна було повісити муфту на гачок). Конструкція муфти часто включає кишеню, яку використовують як гаманець.

Жінка з муфтою, малюнок початку XX сторіччя

Муфти відомі в ренесансній Італії з другої половини XV століття. При дворі герцога Феррари ще в 1475 році згадується maneza (назва муфти на феррарському діалекті еміліано-романьйольської мови) з підкладкою з хутра ягняти.

Муфти ведуть походження від рукавів особливої форми, на що вказують назви муфти італійською та французькою мовами: італ. manicotto (від manica «рукав») і фр. manchon (від manche «рукав») відповідно. На початку XVI століття муфта стала популярною серед заможних людей в інших країнах Європи, особливо у Франції (в цей період частина територій Італії увійшла до складу Франції в результаті Франко-іспанських воєн за розділ Італії). Муфту виготовляли з дорогих тканин з підкладкою з хутра або оксамиту. Зовні на муфті можна було побачити зображення гербів. При дворі короля Франциска I муфта називалася фр. contenance (від contenance — «ємність») та bonne grâce («витонченість»). У Франції останньої третини XVI століття муфта стає елементом і чоловічого гардероба.

Одне зі збережених ранніх зображень муфт міститься в «Книзі національних костюмів» , створеної у Венеції в 1599 році. У Венеції муфту в ті часи називали manizza. До того часу муфта використовувалася вже в усій Італії.

У XVII столітті муфти з'явилися в Російському царстві. Слово муфта походить від нідерландського слова mouwtje, що вказує на роль голландців в її поширенні в період правління Петра I.

До початку XVIII століття муфта зменшилася в розмірах та вишукано прикрашалася. Найбільше поширення цього виробу припало на другу половину XVIII століття, коли муфти рік від року збільшувалися в розмірі. Збереглися відомості про те, що у Венеції чоловіки носили плащі з капюшонами разом з муфтами з хутра норки і лисиці.

Невеликі жіночі муфти починають збільшуватися з 1780 року і досягають максимальних розмірів в 1820 році. Протягом XIX століття муфточка, зменшившись у розмірах, перетворився у модний аксесуар жіночого одягу, а чоловічі муфти практично вийшли з ужитку. Прикладом модниці з муфтою може служити героїня відомої картини Крамського (1883).

У XX столітті жіночі муфти, деякий час забуті, повернулися в моду в Італії у 1911-12 роках, а в Росії напередодні революції. Муфта як аксесуар остаточно вийшла з вживання в міжвоєнний період (1920-і та 1930-і роки) у міру поширення теплого автомобільного транспорту.

Примітки

1. Муфта // Толковый словарь живого великорусского языка / авт.-сост. В. И. Даль. — 2-е изд. — СПб. : Типография , 1880—1882. (рос.)
2. . Архів оригіналу за 3 липня 2019. Процитовано 3 липня 2019.
3. Існує також різновид муфти, яка кріпиться до дитячого візка.
4. . Архів оригіналу за 3 липня 2019. Процитовано 3 липня 2019.
5. У сучасній ладинській мові, якою говорять у Валь-ді-Фасса, збереглася більш архаїчна форма цього слова — manecia/manicia, яке перекладається як «рукавичка» Mondo Ladino 38/2014 [ 23 серпня 2017 у Wayback Machine.].
6. Русский костюм: 1890—1917. Вып. 5. М.: Всерос. театральн. об-во, 1972. С. 22.
7. Accessories of Dress: An Illustrated Encyclopedia — Katherine Lester, Bess Viola Oerke — Google Книги

Література

• Муфта // Краткая энциклопедия домашнего хозяйства / под ред. А. И. Ревина. — М.: Советская энциклопедия, 1960. — Т. 1. — С. 358. — 770 с.
• Р. М. Кирсанова. Муфта // Костюм в русской художественной культуре 18 — первой половины 20 вв.: Опыт энциклопедии / под ред. Т. Г. Морозовой, В. Д. Синюкова. — М.: Большая Российская энциклопедия, 1995. — С. 181—182. — 383 с.: ил. с. — 50 000 экз. — ISBN 5-85270-144-0.
• Л. В. Беловинский. Муфта // Иллюстрированный энциклопедический историко-бытовой словарь русского народа. XVIII — начало XIX в. / под ред. Н. Ерёминой. — М.: Эксмо, 2007. — С. 401. — 784 с.: — ил. с. — 5 000 экз. — ISBN 978-5-699-24458-4.