Мутазиліти

Мутазиліти (араб. المعتزلة‎, латиніз. al-muʿtazila), («ті, що відособилися», «ті, що відділилися»; самоназва ахл ал-адл ва-таухід — люди справедливості та єдинобожжя) — представники першого масштабного напрямку в ісламському каламі. Напрямок виник за часів правління династії Омеядів, однак його розвиток відбувся за правління Аббасидів. Засновником мутазалізму вважається († 748), чиї прихильники «відособилися» від гуртка відомого богослова Хасана аль-Басрі у Басрі.
Мутазилізм виник у період, коли мусульманське віровчення, ще не розробило своєї філософської бази, і стало об’єктом шаленої критики з боку представників різних релігійних та філософських шкіл. Мутазиліти зайнялися розробкою апологетики власного віровчення, підходячи до вирішення різноманітних проблем з позицій раціоналізму. Вони зуміли розробити свої фундаментальні ідеологічні постулати та успішно вести полеміку з християнами, юдеями та зороастрійцями

Основні положення доктрини

• Таухід — віра в єдиного Бога. Бог не піддається опису. Мутазиліти, на відміну від сунітських ортодоксів вважали, що побачити Аллаха в день страшного суду неможливо, бо для цього він мав би з'явитися у певному тілі й займати певний простір. Строгий монотеїзм заперечує не лише політеїзм та антропоморфізм, а також реальність і вічність божественних атрибутів (у тому числі й атрибуту мови, звідси витікає твердження мутазилітів про те, що Коран був «створеним»).

• Божественна справедливість (адл) — божественна справедливість передбачає свободу людської волі, здатність Бога творити лише «найкраще» (аль-аслах) і недопустимість порушення Богом встановленого ним одвічного порядку речей.

• Обіцянка і погроза (аль-ваад ва аль-ваід) — мутазиліти разом із хариджитами вважали, що Бог зобов'язаний виконати свої обіцянки і погрози, покарати «непокірних» пеклом і нагородити «покірних» раєм. Ні «заступництво» Пророка, ні навіть «милосердя» Всевишнього не можуть змінити характер відплати за людські вчинки.

• Проміжний стан між вірою і невір'ям (аль-манзіляту байн аль-манзілятайн) — мусульманин, що здійснив тяжкий гріх (кабіра) виходить з розряду віруючих, але не стає невіруючим (як вважали хариджити), а знаходиться у «проміжному стані». Віра в «проміжний стан» суперечила поглядам ортодоксальних мусульман-сунітів.

• Заклик до творення добра і утримання від зла (амрі біль маруф ва нахй аніль мункар).

Матеріальний світ мутазиліти розглядали в категоріях субстанції (джаугар) та акциденції (арад), що відповідали поняттям тіла і його кількісно-якісному оформленню. У питанні безконечності поділу матеріальних тіл, погляди мутазилітів розділилися.

Гносеологія мутазилітів характеризується тезою про перевагу розуму над вірою.

У галузі політики мутазиліти підкреслювали світський за своїм походженням характер влади халіфа (імама).

У новий і новітній час мутазилізм надихав мусульманських мислителів раціоналістичної орієнтації, а у 80-ті роки ХХ ст. — ідейну течію «ісламських лівих»

Джерела

• Ислам: Энциклопедический словарь. — М.: Наука. Главная редакция восточной литературы, 1991. С. 175, 176 (рос.)
• (рос.)
• Нофал Ф.О. Ибрахим ибн Саййар ан-Наззам/ отв. ред. А.В. Смирнов. - М., "Языки славянской культуры", "Садра", 2015. - 152 с. (рос.)
• Нофал Ф.О. Категория "вера" в классической исламской теологии. Историко-философские очерки/ отв. ред. Е.С. Петриковская. - Одесса, "Фенікс", 2016. - С. 48-70, 138-143. (рос.)
• Нофал Ф.О. Теория познания ал-Каʻб͞и: попытка реконструкции // Полилог. Вып. 2. – Одесса, 2015. – с. 243-250. (рос.)