Мошняги

Мошня́ги — село у складі Балтської міської громади у Подільському районі, Одеська область. Раніше було підпорядковано Оленівській сільській раді.

село Мошняги
Країна	Україна
Область	Одеська область
Район	Подільський район
Громада	Балтська міська громада
Код КАТОТТГ	UA51120030190072373
Облікова картка	село Мошняги
Основні дані
Засноване	1176
Населення	251
Площа	1,64 км²
Густота населення	153,05 осіб/км²
Поштовий індекс	66143
Телефонний код	+380 4866
Географічні дані
Географічні координати	47°56′42″ пн. ш. 29°30′17″ сх. д. / 47.94500° пн. ш. 29.50472° сх. д. / 47.94500; 29.50472Координати: 47°56′42″ пн. ш. 29°30′17″ сх. д. / 47.94500° пн. ш. 29.50472° сх. д. / 47.94500; 29.50472
Середня висота над рівнем моря	186 м
Водойми	Річка Кодима
Відстань до обласного центру	187 км
Відстань до районного центру	10 км
Найближча залізнична станція	Борщі
Відстань до залізничної станції	10 км
Місцева влада
Адреса ради	66101, Одеська область, Подільський район, м. Балта, , 193
Карта
Мошняги
Мошняги
Мапа
Мошняги у Вікісховищі

Розташоване за 10 км від центру громади — міста Балта. На півдні межує з селом Семено-Карпівка, на сході з селом Мирони, на півночі з селом Оленівка та на заході з селом Кармалюківка.

Історія

Назва походить виводять від молдовського слова «мошняг» — шанований старець. За адміністративними поділами — з 16 сторіччя Брацлавський повіт, з 19 сторіччя Балтський повіт, 20 сторіччя Балтський район. До 1923 року село було центром Мошнягської волості.

Під час конфіскації землі у селян, що офіційно називалась колективізацією, в селі утворилось 5 колгоспів. Головою одного з них був Мясковський Василь Юхимович. Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 10 жителів села. Про заниження цих данних свідчить той факт, що навіть у цього голови колгоспу діти пухли з голоду, а батько - Мясковський Юхим Андрійович 1879 року народження, що проживав разом з сином, у 1933 році помер з голоду (Швець В. Т. Розплата за поразку. - .газета День. - 2011. - № 215 - 216. - 25 - 26 листопада. https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayina-incognita/rozplata-za-porazku [ 28 липня 2021 у Wayback Machine.]).

У часи Другої світової війни село потрапило у зону румунської окупації. У 1941 році через село проїхав німецький підрозділ на мотоциклах. Під час короткої зупинки у центрі села його зустріли хлібом і сіллю (Швець В. Т. Рабство ХХ століття. Українське село у Другій світовій війні. - День. - 2013. - № 110. - 27 червня. https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayina-incognita/rabstvo-hh-stolittya).

Про ставлення селян до німців свідчить розповідь Мясковського Василя Юхимовича. Радянська армія наступала. Ось-ось вона мала зайняти село. Готуючись до відступу німці влаштували на городі Василя Юхимовича кулеметне гніздо. Воно мало прикривати село з боку дороги, що вела повз садибу до станції Борщі. Був мабуть кінець березня 1944 року. На дворі вогко і зимно, кулеметник - літній німець. З хати було видно, наскільки йому було незатишно у кулеметному гнізді. Прийшов час обіду, а у німця крім сухого пайка нічого не було. Василю Юхимовичу стало шкода німця. Він закликав його до хати, нагодував українським борщем і дав можливість обігрітись. З вікна хати дорогу було видно не гірше, ніж з окопу. Під вечір німці залишили село.

Напередодні приходу радянської армії у селі з'явилось підпілля. Воно кладалось з декількох озброєних колишніх партійних і колгоспних активістів. Зброю з лісу кіньми возив до села Швець Євген Петрович. Йому було років 30. В перші тижні війни він був мобілізований до радянського війська. За кілька днів потрапив у полон і був відпущений німцями додому. Цікаво, що його батько Швець Петро Іванович до 1920 року воював проти більшовиків. В роки голодомору родина втратила четверо дітей. Жодних акцій це підпілля в селі не провело, але в сусідньому селі Оленівці аналогічне підпілля в центрі села вбило німецького офіцера і частин села німцями була спалена.

Населення

Місце для відпочинку на березі річки Кодима

Згідно з переписом 1989 року населення села становило 368 осіб, з яких 138 чоловіків та 230 жінок.

За переписом населення 2001 року в селі мешкало 249 осіб.

Певне уявлення про динаміку змін населення села на початку двадцятого століття дають дані з церковної реєстраційної книги Богоявленської церкви. Священника цієї церкви було вбито у 1918 році (Швец В. Т. Сталінська епоха і геноцид українців. - Народний оглядач. щоденна газета неофіційної інформації, настроїв і громадської думки. - sd.org.ua. - 2019. - 1 лютого.

https://www.ar25.org/article/stalinska-epoha-i-genocyd-ukrayinciv.html-0)

Рік	Народилось	Померло	Одружилось
1907	48	34	5
1908	72	19	7
1909	29	30	16
1910	30	21	5
1911	60	24	10
1912	42	23	5
1913	34	24	7
1914	46	40	12
1915	41	30	3
1916	30	14	6
1917	13	26	24
1918	57	34	17

Після руйнування церкви, орієнтовно у 1921 році, систематичні дані про народжуваність і смертність відсутні. Реєстраційні книги радянської влади з 1926 року по 1932 рік в архівах були знищені, щоб приховати наслідки репресій проти селянства, включно з голодомором. Немаає записів і за передвоєнні роки. За тими даними, що залишились щодо віку померлих (це і церковні записи, і радянські) можна отримати уявлення про середню тривалість життя у селі. З 1907 року по 1921 рік - це церковні дані. Решта - радянські.

Рік	1908	1909	1910	1911	1912	1913	1914	1915	1916	1917
Середня тривалість життя	11	23	18	23	18	17	23	20	36	31

Рік	1918	1919	1920	1921	1924	1926	1933	1934
Середня тривалість життя	36	42	31	30	18	23	30	22

Видно, що найвищої тривалості життя досягло у селі у 1919 році, коли у селі не було жодної влади: ні царської. ні радянської. Середня тривалість життя за 5 років перед приходом радянської влади складала 35.2 років. За 5 років радянської влади лише 24.6 років. Це якщо не брати до уваги, що більшість реєстраційних книг була знишена, мабуть через їх невеселий для радянської влади зміст.

З моменту заснування Мошняги мали суттєву складову польського населення. Це була переважно середня і, особливо, дрібна шляхта, так звані однодворці. Нижче наведені їх прізвища:

1.Левандовський Іван - дворянин, поміщик (1853),

2.Матковськй Олександр - дворянин, поміщик (1853),

3.Янковський ... - дворянин, поміщик (1853),

4.Березовський Стефан - дворянин (1858).

5.Браневський ... - дворянин (1863).

6.Березовська Лисавета - дворянка (1858).

7.Волянский Аполоній - дворянин (1876).

8.Козловська Юзиф - дворянка (1871).

9.Конечний Андрійй - дворянин, прусько-підданий (1971).

10.Левандовський Адам - дворянин (1849 рік).

11.Левандовський Йосип - дворянин (1859 рік).

12.Левандовський Стефан - дворянин (1879 рік).

13.Михальська Людвига - дворянка (1871).

14.Млодзиковська Наталія - дворянка (1854).

15.Муцкерова Павлина - дворянка (1853).

16.Нарушевич Олександр - дворянин (1853).

17.Натер... Францишка - дворянка (1849).

18.Островський Стефан - дворянин (1863).

19.Павловський ... - дворянин (1853).

20.Рудницька ... - дворянка (1863).

21.Савицька Францишка - дворянка (1849).

22.Савицька Ядвіга - дворянка (1863).

23.Седлецька Доміціана - дворянка (1879).

24.Шиманський Іван - дворянин (1861).

Однодворці: Ковальський Марін, Матковський Кирил, Матковська Тереза, Борщинський Іван, Левандовська Соломія, Сохоцький Фелікс, Яворська Домінікель, Седлецький Михайло, Поросятчинська Решна, Створжицький Іван, Савицька Марасена, Седлецький Ілля, Седлецька Олександра, Вигуржинський Карл, Матковська Тулія, Любеницький Семен, Пурцинська Олександра, Люцкович Іван, Квасневська Євдокія, Породзинський ..., Янковська ..., Верцишинський Іван, Портезинський Павло, Янковська Францишка, Седлецький Ілля, Валецька Олександра, Луцковичев Іван, Кваснецька Евелина, Островський Мартин, Ковальська Г..., Лопушанський Йосип, Сохоцька Вероніка, Валецький Ілля, Валецька Олександра, Завальський ..., Завальська ..., Плазинський Іван, Плазинська Софія, Седлецький Ярема, Михайловська Варвара, Заянчуковський Петро, Матковська Юлія, Крушинський ..., Крушинська ..., Завальський ..., Марцинковська ..., Ковальська Олександра, Жулевичев Антоній, Корчаковська Маріана, Волянський Олександр, Крушельницька Кароліна, Любинський Йосип, Савицька Марія.

Крім того у 19 сторіччі в селі проживали 2 підданих Франції, і 4 - Прусії та три відставних унтер офіцери: Багницький ..., Новинський Антоній, Мясковський Яків Олексійович.

Отже, культурний і інтелектуальний потенціал села Мошняги у 19 сторіччі був доволі високим. Загальна чисельність тодішнього населення села наразі невідома, але попри наведені польські прізвища, більшість населення складали українські селяни.

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	94,82 %
російська	5,18 %

Визначні пам'ятки

Церква Святого Іоана Богослова засновано у 1750-і роки. Греко-католицька церква святого мученика Олександра — дерев'яна, подібна до хати, перетворена на православну церкву святого Іоана Богослова у 1794 року. В 1828 році була закрита через ветхість. Нова церква була збудована в 1824–1833 роках в центрі села — цегляна хрещата одноверха, крита залізом. В 1888 році прибудовано 2 приділи. Церква не збереглась. Була зруйнована радянською владою. Проте в Одеському обласному архіві збереглись церковні реєстраційні книги.

Відомі люди

Уродженцем села є Білоус Кирило Герасимович (1925—1997) — повний кавалер ордена Слави.

Див. також

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Одеська область)

Примітки

1. Мошняги. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url ()
2. . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 25 вересня 2019.
3. . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 25 вересня 2019.
4. . database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 25 вересня 2019.

Джерела

• Село Мошняги на сайті Верховної Ради України
• Сайт Центральної виборчої комісії [ 3 грудня 2010 у Wayback Machine.]
• Карта України [ 15 лютого 2016 у Wayback Machine.]
• Неофіційний сайт Балти [ 12 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Храми Поділля [ 20 березня 2016 у Wayback Machine.]