Михайло Стасюлевич

Михайло Матвійович Стасюлевич (1826—1911) — російський історик і публіцист, редактор журналу «Вісник Європи». Дійсний статський радник.

Михайло Стасюлевич
Народився	28 серпня (9 вересня) 1826 Санкт-Петербург, Російська імперія^[1]
Помер	23 січня (5 лютого) 1911 (84 роки) Санкт-Петербург, Російська імперія^[1]
Поховання	Смоленське православне кладовище
Країна	Російська імперія
Діяльність	журналіст, історик, медієвіст, публіцист, викладач університету, видавець, політик
Alma mater	^d
Галузь	історія^[2], медієвістика^[2], філософія історії^[2], публіцистика^[2], політична діяльність^[2] і видавнича справа^[2]
Заклад	Санкт-Петербурзький державний університет
У шлюбі з	Q121366935?
Михайло Стасюлевич у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем .

Біографія

Син лікаря. У 1847 році закінчив філологічне відділення філософського факультету Санкт-Петербурзького університету. У 1849 році захистив магістерську дисертацію, в 1851 році — дисертацію на ступінь доктора історичних і політичних наук. У 1852 році став доцентом університету, викладав історію в 4-й (ларинській) гімназії і в Патріотичному інституті, а також дітям великої княгині Марії Миколаївни — Марії Максиміліанівні і . З 1858 року — професор загальної історії. Основні теми історичних робіт Стасюлевича — стародавня Греція і західно-європейське середньовіччя.

У 1861 році разом з К. Д. Кавеліним, О. М. Пипіним, (В. Д. Спасовичем) і Б. В. Утіним пішов у відставку на знак протесту проти придушення студентського руху. До 1866 року був членом ученого комітету міністерства народної освіти з предмета загальної історії.

У 1860—1862 роках викладав історію Великому Князю Миколі Олександровичу.

В 1862—1865 роках видав тритомну «Історію середніх віків, у її джерелах і сучасних письменниках».  

З 1866 по 1908 рік — редактор ліберального літературно-художнього журналу «Вісник Європи». Співпрацював у багатьох органах друку. У 1881 році також видавав щоденну газету «Порядок», однак після смерті Олександра II вона була спочатку заборонена в роздрібному продажі, потім припинений друк на шість тижнів. Зрештою, «Порядок» проіснував лише один рік, принісши видавцю-редактору чимало матеріальних збитків і моральних тривог та прикрощів.

З 1881 року був гласним Санкт-Петербурзької міської думи. У 1883 році склав історичний нарис діяльності думи.

У 1890 році був обраний головою комісії з народної освіти, членом якої був з 1884 р.; сприяв відкриттю у місті нових шкіл й училищ. У 1900 році, внаслідок незгоди з міським головою, відмовився від цього звання. У лютому 1911 року О. Ф. Коні писав у «Віснику Європи»:

Но надо было видеть его на освящениях новых обширных училищных зданий, на актах и школьных празднествах, среди толпы собранных им детей; надо было посетить вместе с ним несколько городских училищ, чтобы понять, сколько любящего сердца и деятельной воли вкладывал он именно в школьное дело… Недаром приняв в своё заведование 262 городских училища и 8 воскресных школ, он через десять лет оставил 344 училища, с 22-мя тысячами учащихся, и 22 воскресных школы. Переживший на два года золотую свадьбу своей безмятежной семейной жизни, он не имел потомства, — и сердце его широко открылось для чужих детей

12 серпня 1909 року міська дума клопотала про присвоєння Стасюлевичу звання почесного громадянина і назвала ім'ям Стасюлевича чоловіче чотирикласне училище. Клопотання затверджено Миколою II 29 грудня 1909 року.

Михайлу Матвійовичу був наданий чин дійсного статського радника. Він був почесним мировим суддею Санкт-Петербурга, почесним членом Санкт-Петербурзького і Харківського університетів.

Взяв активну участь в організації Партії демократичних реформ.

Був похований у прибудові «Утамуй мої печалі» Воскресенської церкви, при вході на Смоленське кладовище.

Див. також

• (Фарфоровський Сергій Васильович)

Примітки

1. Стасюлевич Михаил Матвеевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
   d:Track:Q649d:Track:Q17378135
2. Czech National Authority Database
   d:Track:Q13550863
3. Журнал, названный в память Н. М. Карамзина, издававшего одноимённый журнал, продолжал традиции карамзинского журнала.
4. Почётные граждане СПб (1866—1909 гг.), Михаил Матвеевич Стасюлевич [ 27 січня 2018 у Wayback Machine.] (по данным справочного издания: Почётные граждане Санкт-Петербурга. — СПб.: Композитор, 2007.)
5. {{{Заголовок}}}. — .
6. Кони А. Ф. Воспоминания о писателях. — М., Правда, 1989.

Література

• Деятели России : 1906 г. / Ред.-изд. А. М. Шампаньер. — Санкт-Петербург, 1906. — 340 с. разд. паг. : ил.; стр. 208
• Михайло Стасюлевич // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)(рос.)

Посилання

• Стасюлевич Михайло Матвійович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 5 : Пе—С. — С. 941.
• Михайло Стасюлевич // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)