Маріанна Брандт (урожд. Марія Лібе, нім. Marianne Brandt; 1 жовтня 1893, Хемніц —18 червня 1983, Кірхберг, Саксонія) — німецька художниця, фотограф, скульптор і промислова дизайнер. Була однією з найбільш значущих представниць руху Баухауз у галузі прикладного мистецтва і дизайну.
Маріанна Брандт | ||||
---|---|---|---|---|
нім. Marianne Brandt | ||||
Народження | 1 жовтня 1893[1][2][…] Хемніц, d, Королівство Саксонія, Німецький Райх | |||
Смерть | 18 червня 1983[1][4][…] (89 років) | |||
Кірхберг, Цвікау, Саксонія | ||||
Країна | Німеччина[5][6] | |||
Навчання | Баугауз | |||
Діяльність | скульпторка, фотографка, художниця, викладачка університету, industrial designer, дизайнерка, мисткиня | |||
Працівник | d | |||
Роботи в колекції | Музей Бойманса - ван Бенінгена, Національна галерея мистецтв, Національний музей Швеції, Музей сучасного мистецтва (Нью-Йорк)[7], Музей мистецтва Метрополітен і Міський музей (Амстердам)[8] | |||
| ||||
Маріанна Брандт у Вікісховищі | ||||
Життя і творчість
Дитинство Маріанни, яка народилась 1893 року, пройшло в рідному Хемніці. Вона народилася в родині процвітаючого адвоката Франца Бруно Лібе (1848—1936), члена театральної та мистецької спілок цього міста. Батьки заохочували заняття Маріанни та її двох сестер музикою і мистецтвами. У 1911 році дівчина їде до Веймара. Тут вона вступила до місцевої художньої школи (нім. Fürstliche freie Zeichenschule Weimar), де рік вивчала малюнок. А потім, у березні 1913 року, продовжує навчання у Вищій саксонській художній школі (також у Веймарі, нім. Großherzoglich-Sächsische Kunstschule Weimar) в класі Фріца Макензенв. Тут Маріанна пробує свої сили в пейзажному, портретному та натуралістичному живописах, а також у пластиці.
У свій ранній період творчості М. Брандт захоплюється експресіонізмом. Саме роботи в цьому стилі з'являються на її першій виставці в хемніцькій галереї Герстенбергер. Серед однокласників Маріанни по веймарській школі слід назвати таких видатних у майбутньому майстрів як Ганс Арп і Отто Панкок. Тут також навчався й її майбутній чоловік, норвежець Ерік Брандт. З початком Першої світової війни Ф. Макензен залишає веймарську Вищу школу, в зв'язку з цим перериває своє навчання там і Маріанна.
У 1918 році вона вже остаточно розлучається з Вищою школою, а в 1919 році одружується з Еріком та їде з ним до Норвегії. Спочатку молоде подружжя жило у його батьків, однак, не отримавши від них підтримки, почали знімати в Осло невелике ательє. У 1920 році в художньому союзі Осло проходить перша виставка робіт Еріка Брандта. Незабаром після цього Брандти залишають Норвегію і здійснюють поїздку Європою: рік живуть у Парижі, а наприкінці 1921 року приїжджають до Веймара. Тут Маріанна бере уроки скульптури, які проводив Ріхард Енгельман. Того ж року її чоловік повертається до Норвегії.
У 1923 році Маріанна Брандт відвідує виставку робіт, що представляє нову течію в мистецтві XX століття, Баугауз, і починає після цього навчання у 1924 році на курсах «Баугауз» у Веймарі. Перед початком цього для себе «нового шляху» художниця спалює всі свої старі роботи, що збереглися у неї. Маріанна відвідувала навчальний клас конструктивіста Ласло Могой-Надя і відомого німецького абстракціоніста Йозефа Альберса, бере уроки поєднання форми і кольору у Василя Кандинського і Пауля Клее. Вже в цей ранній період її знайомства з нової мистецькою течією Маріанна, після закінчення вступних лекцій Могой-Надя про асиметричну рівновагу конструкцій, створює свої перші роботи як дизайнерка (наприклад, чорнильницю з підставкою для ручок з пером з міді і нейзильберу, а також чайний набір «Tee-Extraktkännchen MT 49» з ебенового дерева, посрібленою латуні і також нейзильберу). Всі вони згодом стали класичними зразками при розробці нових моделей в серійному виробництві канцелярського та кухонного приладдя. Після закінчення свого навчання в майстернях з обробки металевих виробів Баухауза у Дессау, в 1926 році М. Брандт стає керівницею цих майстерень. Того ж року вона розробляє зразки ламп та освітлювальних приладів для нової будівлі Баухауза в Дессау. У 1926–1927 роках художниця перебуває у робочому відрядженні в Парижі. Тут вона вивчає, перш за все, майстерність фотографії та фотоколажу, особливо в аспекті відображення життя великого міста і місця жінки в ньому. Після від'їзду Магою-Надя в 1928 році М. Брандт стає керівником-комісарів металообробного виробництва у майстернях Баухауз у Дессау. Крім Гунти Штельцль аж до призначення Альфреда Арндта в 1929 році, Маріанна Брандт була єдиною жінкою, яка досягла настільки високого становища в організації Баухауза. Ще в 1926 році М. Брандт співпрацює з фірмами-виробниками освітлювальних приладів у Берліні та Лейпцигу і проєктує для них різні моделі настільних, підлогових і настінних ламп, а також інших освітлювальних приладів, які потім виробляються у серійному виробництві. Через те, що відсоток від продажу цих виробів і плата за використання ліцензій приносили чималий фінансовий дохід, кошти розподіляся між розробниками проектів моделей і майстернями — виробниками зразків. У цій сфері Маріанна Брандт співпрацювала з іншими дизайнерами по металу від Баухауза, наприклад з Християном Деллом і Гансом Прірембелем.
За час її роботи в Баугаузі М. Брандт розробила 28 моделей ламп та інших освітлювальних приладів, а також проводила експерименти зі впровадження нових технологій у виробництво цієї продукції. Ряд цих її розробок, які стали класичними зразками предметного дизайну, зберігаються нині в таких колекціях, як нью-йоркський Музей сучасного мистецтва, Британський музей тощо. Основними елементами її нових форм були поєднання геометричних фігур, таких як коло, трикутник, квадрат і куля, виділених на деяку відстань від орнаменту, що їх супроводжував. Художниця завжди сміливо використовувала при виготовленні своїх моделей нові матеріали і форми, що підвищували функціональність і надійність. Завдяки цьому вони потім випускались у серійному виробництві фабрик продукції. Маріанна Брандт запровадила у виробництво предметів масового вжитку такі матеріали, як нікельована латунь, шліфований алюміній і опаловое скло.
Багато уваги приділяла також Маріанна Брандт роботі у сфері фотографії та фотоколажу. У цьому напрямку Маріанна також йшла своїм окремим шляхом, створюючи індивідуальний метод роботи камери «перед камерою». Показовими в цьому аспекті є її численні фотографічні автопортрети.
У 1929 році Маріанна Брандт їде з Дессау і чотири місяці працює архітектором з внутрішнього дизайну будинків в архітектурному бюро Вальтера Ґропіуса в Берліні. У 1930 році вона бере участь у паризькій виставці «Німецький Веркбанд», організованої Вальтером Ґропіусом під гаслом «Житло».
Після приходу до влади в Німеччині націонал-соціалістів М. Брандт більшу частину цього часу проживає в батьківському домі в Хемніці. В 1925 році вона розлучилася зі своїм чоловіком Еріком. У 1939 році вступає до «Рейхскаммер» — імперського державного управління у справах культури і мистецтва, яке об'єднувало всіх виданих на той час німецьких діячів у цих сферах, що дозволило їй час від часу брати участь у виставках картин.
Після поразки Німеччини у Другій світовій війні художниця в 1945–1948 роках була безробітною, в 1949–1951 роках доценткою викладала у створеній перед цим у Німецькій Демократичній Республіці «Вищій державній школі прикладного мистецтва» у Лейпцигу. У той же час вона продовжувала займатися дизайном ламп з металу та кераміки. У 1951–1954 роках художниця була співробітницею державного Інституту промислового дизайну в Берліні. У 1954–1954 роках вона працює в Китаї. Тут, у Пекіні та Шанхаї, в цей час проходила виставка під назвою «Німецьке прикладне мистецтво в НДР», в організації якої бере участь і Маріанна Брандт. Повернувшись в 1954 році на батьківщину, вона живе в Карл-Маркс-Штадті, займається живописом і пластикою малих форм.
Твори
- Marianne Brandt: Brief an die junge Generation. в: Eckhard Неймана (вид..): Bauhaus und Bauhäusler. Erinnerungen und Bekenntnisse. Hallwag, Bern 1971, 5. Auflage, DuMont, Köln 1996,
Література
- Hans Brockhage & Reinhold Lindner: Marianne Brandt. «Hab' ich je an Kunst gedacht?» Chemnitzer Verlag, Chemnitz 2001, . S. 235
- Torsten Bröhan & Thomas Berg: Design Classics, Taschen, Köln 2001, , S. 87, 98, 104—105
- Charlotte Fiell & Peter Fiell (вид.): Design des 20. Jahrhunderts, Taschen, Köln 2012, , S. 126—127
- Anja Guttenberger: Fotografische Selbstportraits der Bauhäusler zwischen 1919 und 1933. Dissertation, Berlin 2012, online [ 22 квітня 2016 у Wayback Machine.] als pdf-Datei
- A. Leisner: Gebrüder Ruppel Metallwarenfabrik Urania Kultur — und Bildungsverein Gotha (Schriftenreihe Heft 17), Gotha 2000, S. 16-18
- Reinhold Lindner: Eine Frau in der Metallwerkstatt — Marianne Brandt в: Britta Jürgs (вид.): Vom Salzstreuer bis zum Automobil: Designerinnen, Aviva Verlag, Berlin 2002, , S. 39-51
- Ulrike Müller: Die klugen von Frauen Weimar: Regentinnen, Salondamen, Schriftstellerinnen und Künstlerinnen von Anna Amalia bis Marianne Brandt. Sandmann, München 2007
- Ulrike Müller & Ingrid Radewaldt & Sandra Kemker: Bauhaus-Frauen. Meisterinnen in Kunst, Handwerk und Design. Elisabeth Sandmann, München 2009,
- Ulrike Müller: Bauhaus-Frauen.Marianne Brandt [ 25 липня 2019 у Wayback Machine.]. в: EMMA, September/Oktober 2009
- Elizabeth Otto (вид.): Tempo, Tempo! Bauhaus-Photomontagen von Marianne Brandt. Jovis, Berlin 2005,
- Hans Vollmer (вид.): Allgemeines Lexikon der bildenden Künstler des 20. Jahrhunderts. dtv, München 1992, . Bd. 1, S. 208
- Manja Weinert: Die Fotomontagen und Foto-Text-Collagen von Marianne Brandt. Grin 2003,
- Anne-Kathrin Weise: Die Bauhauskünstlerin Marianne Brandt In: Tilo Richter (вид.): Der Kaßberg. Ein Chemnitzer Lese — und Bilderbuch. Passage-Verlag, Leipzig 1996, . S. 259—270
- Anne-Kathrin Weise: Marianne Brandt: Wegbereiterin des Produktdesigns. Wiesbaden: Weimarer Verlagsgesellschaft, 2018
- Elisabeth Wynhoff: Marianne Brandt: Fotografien am Bauhaus. Hatje Cantz, Ostfildern-Ruit 2003, . S. 104
- Karsten Kruppe: Marianne Brandt. Annäherung an ein Leben., S. 48-53. in Die Metallwerkstatt am Bauhaus. Ausstellung im Bauhaus-Archiv, Museum für Gestaltung, Berlin, 9. Februar — 20. April 1992 / (hrsg. für das Bauhaus-Archiv von Klaus Weber), Kupfergraben Verlagsgesellschaft mbH, Berlin, 1992,
- Kai Uwe Schierz, Patrick Rössler, Miriam Krautwurst, Elizabeth Otto (вид.): 4 «Bauhaus-Mädels»: Arndt, Brandt, Heymann, Reichardt, Dresden, Sandstein 2019, , 335 S.
Фільмографія
- Farbe, Form, Licht. Marianne Brandt — Eine Chemnitzer Künstlerin. Regie: Nicole Schink, Thomas Pencs; Produktion: Chemnitzer Filmwerkstatt e.V., 2002
Доповнення
- . Bauhaus online, 2016
- Renate Rochner: Маріанна Брандт [ 11 серпня 2020 у Wayback Machine.]. FemBio online
Примітки
- SNAC — 2010.
- Ferry E., Blumberg N. Encyclopædia Britannica
- Національний музей Швеції — 1792.
- Museum of Modern Art online collection
- http://www.moma.org/collection/works/1513
- Beleuchtungskörper
- . Архів оригіналу за 15 жовтня 2008. Процитовано 20 березня 2020.
- Nero, Julie (2014). Engaging Masculinity: Weimar Women Artists and the Boxer. Woman's Art Journal. 35 (1): 40—47. ISSN 0270-7993. JSTOR 24395362.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет