Лутава (літописне місто)

Лутава — літописне місто, яке згадується в Іпатіївському літописі під 1155, 1159 та 1175 у зв'язку з мирними переговорами і снемом (з'їздом) чернігово-сіверських Ольговичів. Розташовувалося на півд.-західному кордоні Чернігівського князівства. Зруйноване в середині 13 ст. Ототожнюється з городищем, залишки якого (дитинець міста) виявлені на узвишші (9–12 м) на закінченні мису (2 х 1 км), утвореному вигином русла р. Десна (притока Дніпра) й руслом її невеликої притоки, що впадає в Десну й омиває мис з півдня, між селами Карпилівка (за 3 км від нього розташоване сучасне с. Лутава) і Короп'є Козелецького району Чернігівської області (це за 60 км на південний захід від м. Чернігів; бл. 12 км на північ від м. Остер). Городище має овалоподібну форму — 150×90 м. У ході розкопок тут виявлені сліди укріплень (у 19–20 ст. їх повністю знівелювали оранкою). Культурний шар 12–13 ст. має яскраво виражений міський характер (у тому числі знайдено фрагменти плінфи). З північного заходу до дитинця прилягав відкритий посад (бл. 8 га). На річці існувала, очевидно, пристань, що з'єднувалася з дитинцем захищеною валами дорогою.

Джерела та література

• Коваленко В.П. Лутава, літописне місто [ 10 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — 784 с. : іл. — .

Література

• ПСРЛ, т. 2: Ипатиевская летопись. М., 1962
• Коваленко В.П. До локалізації літописної Лутави. В кн.: Слов'яни і Русь у науковій спадщині Д.Я. Самоквасова. Чернігів, 1993.