Лисогірка (Жмеринський район)

Лисогі́рка — село в Україні, у Жмеринській міській громаді Жмеринського району Вінницької області. Розташоване в північно-західній частині Жмеринського району, біля річки Згар.

село Лисогірка
Країна	Україна
Область	Вінницька область
Район	Жмеринський район
Громада	Жмеринська міська громада
Код КАТОТТГ	UA05060050110033095
Основні дані
Засноване	XIII ст
Населення	457
Площа	2,18 км²
Густота населення	209,63 осіб/км²
Поштовий індекс	23112
Телефонний код	+380 4332
Географічні дані
Географічні координати	49°13′57″ пн. ш. 27°58′58″ сх. д. / 49.23250° пн. ш. 27.98278° сх. д. / 49.23250; 27.98278Координати: 49°13′57″ пн. ш. 27°58′58″ сх. д. / 49.23250° пн. ш. 27.98278° сх. д. / 49.23250; 27.98278
Середня висота над рівнем моря	328 м
Водойми	Згар
Місцева влада
Адреса ради	23100, Україна, Вінницька область, м. Жмеринка, вул. Центральна, 4
Карта
Лисогірка
Лисогірка
Мапа

У Вікіпедії є статті про інші географічні об’єкти з назвою Лисогірка.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області» увійшло до складу Жмеринської міської громади.

На північ від села розташований Згарський заказник.

Історія

За розповідями старожилів, початкове розташування Лисогірки було на сусідньому високому і крутому пагорбі біля старої Згарки, в урочищі, що носило назву «Селище».

До XV ст. Лисогірка належала до так званих боярських земель і 1616 року складала володіння Лисогірських.

У XVIII ст. село входило до складу Горбовецького староства і до початку XIX ст. перебувало в короткотерміновій (на 50 років) оренді у Михайла Єловицького разом із Горбівцями і Майданом-Лисогірським.

1751 року в селі збудовано , який капітально відремонтовано у 1853 році. За одним із переказів споруджено храм поміщиками Дибочем і Воронецьким, які володіли кількома селами.

У 1868 році село складалося лиш з 8 дворів. 1871 року, як зазначено в архівних документах, на посаду церковного старости затверджено відставного унтер-офіцера Очеретного до церкви Літинського повіту села Лисогірки.

1900 року населення складалося переважно з українців, зайнятих землеробством і роботою на цукровому заводі.

За даними А. Швенцона, на початку ХХ ст. при селі налічувалось всього 1094 десятини землі, у тому числі казеної — 125 десятин, церковної — 49 десятин, селянської надільної — 920 десятин. В селі була , однокласна церковно-приходська школа, відкрита в 1881 році. В ній навчалось 23 хлопчики. В селі було 6 ставків, річка і 8 криниць. Продовольчий запас дорівнював 2002 рублям 69 копійкам.

Лисогірка входила до Літинського повіту.

Власником Лисогірки в 1905 році бав А. А. Русановський, у селі нараховувалося 79 дворів, у яких проживало 535 осіб.

1925 року до Лисогірської сільради входили село Майдан-Лисогірський, Хутір Мельники-Лисогірські і лісова сторожка Урочище Контровере.

Під час Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 122 жителі села.

1992 року колгосп перетворено на колективне сільськогосподарське підприємство. В березні 2000 року КСП утворило дочірнє підприємство ім. П. М. Нечипоренка.

Примітки

1. . www.kmu.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 31 жовтня 2021.
2. Лисогірка. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url ()

Література

• Дубо́ва // Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / П.Т. Тронько (голова Головної редколегії). — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1967 - 1974 — том Вінницька область / А.Ф. Олійник (голова редколегії тому), 1972 : 788с. — С.235