Кінематограф Аргентини один із найрозвиненіших в Латинській Америці поряд з мексиканським і бразильським За XX ст аргент

Кінематограф Аргентини — один із найрозвиненіших в Латинській Америці поряд з мексиканським і бразильським. За XX ст. аргентинська кінопродукція завдяки підтримці держави і роботі великої кількості митців стала однією з провідних в іспаномовному світі. За всю історію аргентинського кіно було відзнято близько 2 500 фільмів.

Історія

Зародження аргентинського кіно

Перший кіносеанс в Аргентині, на якому було показані короткометражки братів Люм'єр, відбувся 18 липня 1896 року в буенос-айресському Театрі Одеон.

Першою роботою аргентинського кінематографа вважається знята 1897 року французьким оператором Еженом Пі документальна стрічка, де показаний прапор Аргентини, який майоріє над Травневою площею Буенос-Айреса. Наступними стрічками були «Подорож до Буенос-Айреса» (1900) і «Огляд аргентинської ескадри» (1901). 1908 року зняв першу стрічку з сюжетом — «Розстріл Доррего».

Основою для раннього аргентинського кінематографу стали історія та література країни. Першим повнометражним фільмом стала «Амалія» (1914), яка базувалася на однойменному романі Хосе Мармоля. Однією з перших популярних стрічок була «Благородство гаучо» (1915), знята , і по мотивами книги «Мартін Ф'єрро» Хосе Ернандеса. 1917 року була створена перша у світі анімаційна повнометражна стрічка «Апостол», яка містила сатиру на тодішнього президента Іполіто Ірігоєна. Того ж року у кіно «Квітка персика» дебютував Карлос Гардель.

Прихід звукового кіно

Саме поява звуку в кіно зробило його популярним і комерційно успішним в Аргентині серед широкої публіки. 1930 року вийшов фільм з саундтреком «Прощавай, Аргентино». 1931 року зняв перший аргентинський звуковий фільм «Буенос-Айреські лялечки». Того ж року вийшов політичний звуковий фільм «Задля великої, справедливої і цивілізованої Аргентини» .

1933 року в Аргентині було засновано перші дві кіностудії: «Argentina Sono Film», заснована Анхелем Ментасті та «Lumiton», створена Енріке Телемако Сусіні, Сесаром Хосе Герріко і Луїсом Ромеро Каррансою. Першими їх фільмами стали відповідно «Танго» і «Три упертюхи».

Іншими відомими стрічками тієї епохи стали «Душа бандонеона» (1935) і «В'язні землі» (1939) Маріо Соффісі; «Бортове хлоп'яцтво» (1936) ; «Повернення в гніздо» (1938) . Зірковими акторами тієї епохи були Лібертад Ламарке, Тіта Мерельйо, , і .

Класичне кіно

У 1940-х роках аргентинське кіно увійшло у період кризи через сильну конкуренцію з кінематографом США і Мексики, які переживали свою золоту добу. Також суперником кіно стало телебачення, яке розпочало мовлення в Аргентині 1951 року.

Найвизначнішими стрічками цієї епохи стали «Історія однієї ночі» (1941) і «Жінка-привид» (1945) Луїса Саславського; «Війна гаучо» (1942) і «Маламбо» (1945) Лукаса Демаре й ; «Ганчір'яний м'яч» (1948) і «Злочин ювеліра» (1950) ; «Води течуть каламутні» (1952) Уго дель Карріля.

У 1940-х славу здобули актриси-близнючки Мірта і Сильвія Легран.

Нове аргентинське кіно

1957 року з'являється плеяда нових аргентинських режисерів, які завдяки вмінню поєднувати техніку і естетику пробиваються на міжнародні кінофестивалі. Головними діячами відродження аргентинського кіно у 1960-тих стали Леопольдо Торре Нільссон, , , і .

створює культові стрічки «Вторгнення» й «Інші» за сценарієм Хорхе Луїса Борхеса й Адольфо Бьйой Касареса, але потім емігрує до Франції. Згодом його кінематографічний стиль починають наслідувати , і Леонардо Фавіо.

В анімації відзначається .

1960-ті - 1970-ті

У 1960-ті роки популярності набирають комедії, наприклад, «На прізвисько чубчик» (1963) з , «Пригоди капітана Пілусо у замку страху» з тощо.

На початку 1970-х років аргентинське кіно відчуває вплив французького Cinéma vérité. У реалістичному ключі знімає фільм «Затишшя» (1974), який отримує номінацію на Оскар. Того ж року знімає «Бунтівну Патагонію» про насильницьке придушення виступів скотарів.

Леопольдо Торре Нільссон, переосмислюючи аргентинську класику, знімає ностальгічні фільми: «Рука в пастці» (1961), «Мартін Ф'єрро» (1968), «Сім лунатиків» (1973), «Нафарбовані губи» (1974).

З кінця 1960-тих на екранах з'являються відверті сексуальні комедії , які шокують публіку. Згодом тенденцію продовжує .

З 1975 року аргентинська кіноіндустрія зазнає сильною цензури з боку правлячого режиму, тому переважають аполітичні фільми на легкі теми.

Період після диктатури

У 1980-х роках після падіння диктаторських режимів в Аргентині відроджується кінематограф. Здобувають популярність з фільмом «Каміла» (1984), і («Час реваншу», «Місце у світі»).

знімає «Офіційну версію», яка 1984 року стає першою аргентинською стрічкою — володаркою Оскара. Ця стрічка належить до жанру викривальних, який був дуже популярним у країні в ті часи.

Друге нове аргентинське кіно

У 1990-х роках з'являється нова хвиля аргентинського кіно, яка відзначається незалежним характером. Передвісником цієї течії став , який 1991 року знімає оперу «Rapado». Іншим переломним фільмом став «Добре порублений» (1994) Естебана Сапіра. Першою стрічкою нової хвилі, що отримала резонанс у суспільстві стала «Pizza, birra, faso» (1998) й . Наступною стала стрічка «Світ підйомного крана» (1999) , яка продовжила тенденцію малобюджетного реалістичного кіно. Іншими видатними представниками незалежного аргентинського кіно стали , Даніель Бурман, Лукресія Мартель і .

2009 року вийшла стрічка «Таємниця в його очах» режисера Хуана Хосе Кампанельї за книгою . 2010 року вона отримала Оскара як найкраща іноземна кінострічка та стала другою найкасовішою в історії аргентинського кіно після фільму «Насарено Крус і вовк» (1975) Леонардо Фавіо.

Кінофестивалі і премії

Найбільші аргентинські кінофестивалі і кінопремії:

Премія Срібний Кондор (ісп. Premios Cóndor de Plata)
Міжнародний кінофестиваль у Мар-дель-Плата (ісп. Festival Internacional de Cine de Mar del Plata)
Південна премія (ісп. Premio Sur)
Міжнародний фестиваль незалежного кіно в Буенос-Айресі (ісп. Festival Internacional de Cine Independiente de Buenos Aires)
Червона кров Буенос-Айреса (ісп. Buenos Aires Rojo Sangre)
Міжнародний конкурс короткометражок Роберто ді Чьяра

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кінематограф Аргентини

Сайт про аргентинське кіно [ 17 квітня 2019 у Wayback Machine.](ісп.)
Офіційний портал пропагування аргентинського кіно [ 21 серпня 2009 у Wayback Machine.](ісп.)
(ісп.)
Історія аргентинського кіно на surdelsur.com [ 24 вересня 2015 у Wayback Machine.](ісп.)
Еволюція аргентинського кінематографа на alipso.com [ 1 березня 2011 у Wayback Machine.](ісп.)
(ісп.)
Асоціація акторів Аргентини [ 6 серпня 2011 у Wayback Machine.](ісп.)

Примітки

. Архів оригіналу за 25 червня 2007. Процитовано 19 січня 2011.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()

[1] . Архів оригіналу за 25 червня 2007. Процитовано 19 січня 2011.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()