Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Петро́ Петро́вич Курінни́й (нар.1 травня 1894, Умань — пом.25 жовтня 1972, Мюнхен) — український історик, археолог, етнограф, музеєзнавець, організатор пам'яткоохоронної справи. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1947) та Міжнародної вільної академії наук у Парижі (1951).
| Петро Петрович Курінний | |
|---|---|
| Народився | 1 травня 1894 Умань |
| Помер | 25 жовтня 1972 (78 років) Мюнхен |
| Країна |  Російська імперія УНР СРСР Німеччина |
| Діяльність | археолог, історик, етнограф, науково-педагогічний працівник, редактор, викладач університету |
| Alma mater | Київський університет |
| Галузь | археологія |
| Заклад | Український вільний університет |
| Посада | d |
| Вчене звання | старший науковий співробітник, професор |
| Членство | Наукове товариство імені Шевченка |
 Курінний Петро Петрович у Вікісховищі | |
Життєпис
Народився в місті Умань у родині адвоката. Вже під час навчання в гімназії проводив самостійні археологічні дослідження на Уманщині, Звенигородщині, Липовеччині, Черкащині (1911—1913 рр.).
Заснував Уманську філію Київського товариства охорони пам'яток старовини та мистецтва (1913—1918).
Протягом 1913—1917 рр. навчався у Київському університеті, пройшов стажування з археології у Бориса Фармаковського, Миколи Біляшівського та Вікентія Хвойки. Від 1915 — секретар історико-географічного гуртка при Київському університеті, дійсний член Саратовської губернської вченої архівної комісії (1917). 1917 р. обраний на посаду вченого секретаря Центрального комітету охорони пам'яток старовини і мистецтва в Україні.
Від 1918 — учитель історії, з 1921 — директор Уманської чоловічої гімназії. Водночас був фундатором та директором новозаснованого Соціально-історичного музею Уманщини (з 1921). Від 1924 — директор Музею культів і побуту. 1926—1932 — директор Державного історико-культорного заповідника «Всеукраїнський музейний городок». Водночас з 1924 — дійсний член Всеукраїнського археологічного комітету, з 1926 — секретар Трипільської комісії, з 1929 — учений секретар Всеукраїнського археологічного комітету. Був головним редактором збірника «Український музей» (1927). 1928—1930 — науковий співробітник кафедри мистецтвознавства при ВУАН.
Заарештований 1933 р. за сфабрикованими звинуваченнями в «антирадянській діяльності» і протягом 5 років не мав права працювати за фахом.
У 1938—1941 рр. — старший науковий співробітник Інституту археології АН УРСР, консультант Центрального історичного музею УРСР.
У роки Німецько-радянської війни 1941—1945 рр. під час гітлерівської окупації: 1941 — інспектор охорони пам'яток міської управи м. Харків, з 1942 р. — заступник директора Краєвого музею первісної та стародавньої історії в Києві. 1943 р. супроводжував потяг із фондами українських музеїв, які вивозила окупаційна влада з території України до Кракова, а згодом — до м. Гохштадт-ам-Майн (Німеччина). З цього часу — на еміграції (з лютого 1944 проживав у Німеччині).
Став одним із організаторів Української вільної академії наук (Німеччина, 1945). Від 1946 — науковий співробітник Інституту мартирології в Мюнхені, з 1947 — професор церковної археології Богословської академії УАПЦ. Наприкінці 1940-х років обраний професором Українського вільного університету (м. Мюнхен) на кафедрі археології та етнографії (працював там до 1972 р.). Після переїзду центральних органів академії до США — президент УВАН на Європу. 1954—1961 рр. очолював українську редакцію Інституту з вивчення СРСР, що видавав «Українські збірники» (17 випусків протягом 1954—1969 рр.).
Досліджував пам'ятки трипільської культури та білогрудівської культури, давньоруські пам'ятки Києва. Приділив увагу визначенню топографічних меж та зв'язкам трипільської протоцивілізації з іншими культурами. Висунув та обґрунтував гіпотезу про спорудження Київського Свято-Михайлівського Золотоверхого собору не 1108 року, а за великого князя київського Ізяслава Ярославича — 1054—1078 початково як церкви св. Димитрія Солунського, визначив українське авторство наявних у соборі мозаїк та фресок.
Помер у місті Мюнхені. Похований на цвинтарі Вальдфрідгоф (Мюнхен) в секторі 430.
Вшанування пам'яті
В Києві існує вулиця Петра Курінного.
Твори
- Монументальні пам'ятки трипільської культури. В кн.: Трипільська культура на Україні, вип. 1. К., 1926
- Білогрудівські кам'яні стели. «Записки Всеукраїнського археологічного комітету», т. 1. К., 1932
- Історичні плани Києва. Аугсбург, 1946
- Нариси з історії української археології. Мюнхен, 1947
- Історія археологічного знання про Україну. Мюнхен, 1970; Полтава 1994
- Передісторія та рання історія України на підставі археологічних джерел. Мюнхен, 1970.
- Курінний П. Лаврські інтролігатори XVII—XVIII століття / Петро Курінний ; Укр. наук. ін-т книгозн. — Київ: б. в., 1926. — 38 с. [ 21 лютого 2019 у Wayback Machine.]
Джерела та література
- С. І. Кот. Курінний Петро Петрович [ 20 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 522. — .
- С. І. Кот. Курінний Петро Петрович [ 20 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — .
- Енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько. — К., 2010. — С.500.
- Супруненко О. О., Передмова. В кн.: Курінний П. П. Історія археологічного знання про Україну. Полтава, 1994.
- Білокінь С., Курінний П. П. В кн.: Вчені Інституту історії України: Біобібліографічний довідник. К., 1998.
- Принь Олександр, Принь Марина. Листування у науковому співтоваристві: три листи Олександра Якубського до Петра Курінного / Олександр Принь, Марина Принь // Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. — 2015. — Вип. 19. — C. 261—266.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Petro Petro vich Kurinni j nar 1 travnya 1894 Uman pom 25 zhovtnya 1972 Myunhen ukrayinskij istorik arheolog etnograf muzeyeznavec organizator pam yatkoohoronnoyi spravi Dijsnij chlen Naukovogo tovaristva imeni Shevchenka 1947 ta Mizhnarodnoyi vilnoyi akademiyi nauk u Parizhi 1951 Petro Petrovich KurinnijNarodivsya 1 travnya 1894 1894 05 01 UmanPomer 25 zhovtnya 1972 1972 10 25 78 rokiv MyunhenKrayina Rosijska imperiya UNR SRSR NimechchinaDiyalnist arheolog istorik etnograf naukovo pedagogichnij pracivnik redaktor vikladach universitetuAlma mater Kiyivskij universitetGaluz arheologiyaZaklad Ukrayinskij vilnij universitetPosada dVchene zvannya starshij naukovij spivrobitnik profesorChlenstvo Naukove tovaristvo imeni Shevchenka Kurinnij Petro Petrovich u Vikishovishi U Vikipediyi ye statti pro inshih lyudej iz prizvishem Kurinnij ZhittyepisNarodivsya v misti Uman u rodini advokata Vzhe pid chas navchannya v gimnaziyi provodiv samostijni arheologichni doslidzhennya na Umanshini Zvenigorodshini Lipovechchini Cherkashini 1911 1913 rr Zasnuvav Umansku filiyu Kiyivskogo tovaristva ohoroni pam yatok starovini ta mistectva 1913 1918 Protyagom 1913 1917 rr navchavsya u Kiyivskomu universiteti projshov stazhuvannya z arheologiyi u Borisa Farmakovskogo Mikoli Bilyashivskogo ta Vikentiya Hvojki Vid 1915 sekretar istoriko geografichnogo gurtka pri Kiyivskomu universiteti dijsnij chlen Saratovskoyi gubernskoyi vchenoyi arhivnoyi komisiyi 1917 1917 r obranij na posadu vchenogo sekretarya Centralnogo komitetu ohoroni pam yatok starovini i mistectva v Ukrayini Vid 1918 uchitel istoriyi z 1921 direktor Umanskoyi cholovichoyi gimnaziyi Vodnochas buv fundatorom ta direktorom novozasnovanogo Socialno istorichnogo muzeyu Umanshini z 1921 Vid 1924 direktor Muzeyu kultiv i pobutu 1926 1932 direktor Derzhavnogo istoriko kultornogo zapovidnika Vseukrayinskij muzejnij gorodok Vodnochas z 1924 dijsnij chlen Vseukrayinskogo arheologichnogo komitetu z 1926 sekretar Tripilskoyi komisiyi z 1929 uchenij sekretar Vseukrayinskogo arheologichnogo komitetu Buv golovnim redaktorom zbirnika Ukrayinskij muzej 1927 1928 1930 naukovij spivrobitnik kafedri mistectvoznavstva pri VUAN Zaareshtovanij 1933 r za sfabrikovanimi zvinuvachennyami v antiradyanskij diyalnosti i protyagom 5 rokiv ne mav prava pracyuvati za fahom U 1938 1941 rr starshij naukovij spivrobitnik Institutu arheologiyi AN URSR konsultant Centralnogo istorichnogo muzeyu URSR U roki Nimecko radyanskoyi vijni 1941 1945 rr pid chas gitlerivskoyi okupaciyi 1941 inspektor ohoroni pam yatok miskoyi upravi m Harkiv z 1942 r zastupnik direktora Krayevogo muzeyu pervisnoyi ta starodavnoyi istoriyi v Kiyevi 1943 r suprovodzhuvav potyag iz fondami ukrayinskih muzeyiv yaki vivozila okupacijna vlada z teritoriyi Ukrayini do Krakova a zgodom do m Gohshtadt am Majn Nimechchina Z cogo chasu na emigraciyi z lyutogo 1944 prozhivav u Nimechchini Stav odnim iz organizatoriv Ukrayinskoyi vilnoyi akademiyi nauk Nimechchina 1945 Vid 1946 naukovij spivrobitnik Institutu martirologiyi v Myunheni z 1947 profesor cerkovnoyi arheologiyi Bogoslovskoyi akademiyi UAPC Naprikinci 1940 h rokiv obranij profesorom Ukrayinskogo vilnogo universitetu m Myunhen na kafedri arheologiyi ta etnografiyi pracyuvav tam do 1972 r Pislya pereyizdu centralnih organiv akademiyi do SShA prezident UVAN na Yevropu 1954 1961 rr ocholyuvav ukrayinsku redakciyu Institutu z vivchennya SRSR sho vidavav Ukrayinski zbirniki 17 vipuskiv protyagom 1954 1969 rr Doslidzhuvav pam yatki tripilskoyi kulturi ta bilogrudivskoyi kulturi davnoruski pam yatki Kiyeva Pridiliv uvagu viznachennyu topografichnih mezh ta zv yazkam tripilskoyi protocivilizaciyi z inshimi kulturami Visunuv ta obgruntuvav gipotezu pro sporudzhennya Kiyivskogo Svyato Mihajlivskogo Zolotoverhogo soboru ne 1108 roku a za velikogo knyazya kiyivskogo Izyaslava Yaroslavicha 1054 1078 pochatkovo yak cerkvi sv Dimitriya Solunskogo viznachiv ukrayinske avtorstvo nayavnih u sobori mozayik ta fresok Mogila dr P Kurinnogo sektor 430 Pomer u misti Myunheni Pohovanij na cvintari Valdfridgof Myunhen v sektori 430 Vshanuvannya pam yatiV Kiyevi isnuye vulicya Petra Kurinnogo TvoriMonumentalni pam yatki tripilskoyi kulturi V kn Tripilska kultura na Ukrayini vip 1 K 1926 Bilogrudivski kam yani steli Zapiski Vseukrayinskogo arheologichnogo komitetu t 1 K 1932 Istorichni plani Kiyeva Augsburg 1946 Narisi z istoriyi ukrayinskoyi arheologiyi Myunhen 1947 Istoriya arheologichnogo znannya pro Ukrayinu Myunhen 1970 Poltava 1994 Peredistoriya ta rannya istoriya Ukrayini na pidstavi arheologichnih dzherel Myunhen 1970 Kurinnij P Lavrski introligatori XVII XVIII stolittya Petro Kurinnij Ukr nauk in t knigozn Kiyiv b v 1926 38 s 21 lyutogo 2019 u Wayback Machine Dzherela ta literaturaS I Kot Kurinnij Petro Petrovich 20 serpnya 2016 u Wayback Machine Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2009 T 5 Kon Kyu S 522 ISBN 978 966 00 0855 4 S I Kot Kurinnij Petro Petrovich 20 serpnya 2016 u Wayback Machine Enciklopediya suchasnoyi Ukrayini red kol I M Dzyuba ta in NAN Ukrayini NTSh K Institut enciklopedichnih doslidzhen NAN Ukrayini 2001 2023 ISBN 966 02 2074 X Enciklopediya Cherkashina Uporyadnik Viktor Zhadko K 2010 S 500 Suprunenko O O Peredmova V kn Kurinnij P P Istoriya arheologichnogo znannya pro Ukrayinu Poltava 1994 Bilokin S Kurinnij P P V kn Vcheni Institutu istoriyi Ukrayini Biobibliografichnij dovidnik K 1998 Prin Oleksandr Prin Marina Listuvannya u naukovomu spivtovaristvi tri listi Oleksandra Yakubskogo do Petra Kurinnogo Oleksandr Prin Marina Prin Materiali i doslidzhennya z arheologiyi Prikarpattya i Volini 2015 Vip 19 C 261 266