Куна знаряддя покарання за дрібні провини у вигляді залізної скоби чи кільця на ланцюгу мотузі шарнірі прикріплених до с

Куна — знаряддя покарання за дрібні провини у вигляді залізної скоби чи кільця на ланцюгу (мотузі, шарнірі), прикріплених до стіни. Цим словом могли називати і місце ув'язнення взагалі.

Стояння в куні в Передміській синагозі Львова. Малюнок 1909 р.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Куна (значення).

Походження слова куна у цьому значенні («куною» також називали пробій дверей, шарнір) неясне: припускається можливість перенесення назви тварини на предмет (пор. «кобилиця», «коник», «козла», «собачка»), не виключений і зв'язок з дієсловом *kuti («кувати»).

Застосування

Куна могла використовуватися і як засіб приковування засудженого до ганебного стовпа, так і як самостійний вид покарання («сидіння в куні»). Цій карі піддавали жінок за порушення правил пристойності, скоба в цьому разі кріпилася в церковному притворі (бабинці), а також при вході до ратуші. Винну в порушенні приковували одноразово на певний термін (наприклад, 12 годин), а в невеликих містах і селах порушницю могли приковувати й кілька разів, приурочуючи це до церковних відправ. На відміну від ганебного стовпа, покарання в куні не вважалося ганебним (хоча засуджений зазнавав кпинів від навколишніх). Залежно від місцевої практики, скобу могли розташовувати на різній висоті: прикутий стояв прямо, зігнувшись, сидів, чи навіть лежав. Бувало, що поруч передбачали сидіння для ув'язненого, але частіше куну кріпили таким чином, щоб засуджений перебував у дуже незручному положенні тіла. Біля караного часто поміщали знаряддя злочинства чи вкрадену річ, наприклад, сніп збіжжя або солом'яний віник. На голову іноді надягали блазенський ковпак, а на шию вішали табличку з вказанням провини.

На території Австрійської імперії куни скасовані в 1777 році, під час реформ імператора Йосифа ІІ. На території Російської імперії куни проіснували до XIX ст.

Цей вид покарання згаданий Г. Ф. Квіткою-Основ'яненком у повісті «Конотопська відьма»: «Пріська Чирячка, змолоду не раз сиділа у куні…».

Примітки

Куна // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
Куна // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
. Архів оригіналу за 25 вересня 2017. Процитовано 27 грудня 2017.
. Архів оригіналу за 25 вересня 2017. Процитовано 27 грудня 2017.
Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 552 с. — .

Джерела

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Куна (кайдани)

Aleksander Brückner, Encyklopedia staropolska, PWN, Warszawa 1990, wyd. pierwsze fotooffsetowe.
Zygmunt Gloger, Encyklopedia staropolska, Wiedza Powszechna, Warszawa 1972, wyd. II.

[1] Куна // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.

[Грінченко-2] Куна // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.

[3] . Архів оригіналу за 25 вересня 2017. Процитовано 27 грудня 2017.

[4] . Архів оригіналу за 25 вересня 2017. Процитовано 27 грудня 2017.

[5] Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 552 с. — .