Кравченко Віктор Андрійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кравченко.

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Віктор Кравченко.

Ві́ктор Андрі́йович Кра́вченко (11 жовтня 1905 — 25 лютого 1966) — український інженер, радянський державний і партійний діяч, «неповерненець», автор мемуарів про життя в СРСР, у яких описав репресії та Голодомор. Книга Кравченка «Я вибрав волю» стала світовим бестселером.

Кравченко Віктор Андрійович
Народився	11 жовтня 1905(1905-10-11) Катеринослав
Помер	25 лютого 1966(1966-02-25) (60 років) Мангеттен, Нью-Йорк
Країна	Російська імперія  СРСР
Національність	українець
Діяльність	дипломат, письменник, військовослужбовець, політик, інженер
Alma mater	Дніпровський державний технічний університет
Знання мов	російська^[1] і англійська^[2]
Роки активності	з 1944
Військове звання	капітан
Партія	ВКП(б)
Нагороди	^d
Висловлювання у Вікіцитатах німецьку іспанську португальську італійську угорську польську китайську турецьку хінді тагальську бірманську урду японську арабську Процес століття Зовнішні відеофайли Виступ Віктора Кравченка в Парижі ще до початку судових слухань. 13 січня 1949 року. Кравченко дякує Франції за гостинність і заявляє, що майбутній суд — це боротьба за свободу. Опубліковано на Youtube — 13 квітня 2014 року Міністерство державної безпеки СРСР організувало міжнародну кампанію з дискредитації Кравченка, до якої, зокрема, залучило Жана-Поля Сартра. Він написав п'єсу, в якій зобразив Кравченка агентом Центрального розвідувального управління США (ЦРУ). Після того, як французька комуністична газета ^[en] звинуватила Кравченка у брехні, він подав на неї позов про наклеп. Адвокатом Кравченка був Жорж Ізар. Тривалий судовий розгляд, що тривав від 24 січня до 22 березня 1949 року в Парижі, став тогочасною світовою сенсацією. Французькі журналісти називали його «процес століття». На засіданнях давали свідчення сотні свідків. Зі сторони Кравченка виступали ті, хто вижили у радянських концтаборах. Зокрема, ^[en], вдова страченого в СРСР лідера компартії Німеччини ^[en], та льотчик ескадрильї «Нормандія—Німан» ^[en]. А також — поляк Аполлон Раєвський; Олександр Зозуля з Києва; Степан Дубовик та Олександр Горобець з Харківщини; Лазар Таран з-під Запоріжжя; Олена Ткаленко, Дмитро Нещета та Петро Захожой з Полтавщини; Кирило Земець та Іван Кухаренко з Київщини; Василь Луговий з Дніпропетровщини; група втікачів з Кубані; подружжя Янчиків з Луцька; Микола Островський з Житомирщини; Іван Іршенко з Чигирина та інші. Також прийшло багато листів з таборів переміщених осіб, розкиданих по всій Європі. Писали не тільки окремі люди, а й цілі групи. Під листом з табору переміщених осіб у Галлендорфі стояло 396 підписів, під листом з Фельдмохтінга — 217. З табору Новий Ульм прийшов лист, підписаний групою інтелігенції, серед яких Іван Багряний та його дружина Галина. На боці Кравченка виступив також історик та культурний діяч української діаспори в Німеччині Федір Правобережний з дружиною. А так звана «біла» еміграція організувала Комітет сприяння процесові Кравченка і надала свідчення за період з 1918 по 1921 рік. Під одним з листів на захист Кравченка стояло 196 підписів. Під іншим — особисто підписався голова Російського національного комітету Даровський. Зовнішні відеофайли Прибуття Зінаїни Горлової, першої дружини Віктора Кравченка, до Парижа. 2 лютого 1949 року. Опубліковано на Youtube — 13 квітня 2014 року З боку комуністів захисниками газети виступили фізик Фредерік Жоліо-Кюрі, єпископ Кентерберійський Х'ю Джонсон, популярний журналіст П. Деке та інші прорадянськи налаштовані діячі. Щоб дикредитувати Кравченка, до Франції також привезли його колишню дружину, колег та друзів, щоб ті дали свідчення проти нього. Суд задовольнив позов Кравченка. Він отримав символічну компенсацію. Наслідком процесу став відчутний удар по сталінському комуністичному режиму. Зокрема, П. Деке змінив своє ставлення до книги Кравченка і навіть написав передмову до одного з її перевидань. Про цей процес Кравченко видав книгу I chose justice(New York 1950). Там він документує свідчення жертв сталінізму. Крім того, була створена документація The Trial Of Victor Kravchenko («Процес Віктора Кравченка»). Розорення Незважаючи на свій антикомунізм, Кравченко залишався соціалістом і був стурбований маккартистським «полюванням на відьом». Гроші, отримані за численні видання своєї першої книги, Кравченко в 1950-і роки витратив на невдалі проекти організації незаможних селян у колективні господарства на срібних копальнях в Перу та Болівії, і в підсумку — розорився. Пригнічений невдачею, повернувся в Нью-Йорк і поступово відійшов від громадського життя. Смерть Через рішення Кравченка відмовитися від Радянського Союзу постраждали його численні родичі. Їх переслідували, позбавляли волі. Принаймні тридцятеро із них були вбиті, серед них — його батько, мати і брат. Відомо, що місце знаходження Кравченка агенти НКВС виявили вже у 1944 році. Спочатку за ним стежили агенти НКВС, а потім — спеціальні агенти КДБ. 25 лютого 1966 року Кравченка знайшли мертвим у його квартирі на Мангеттені з простреленою скронею. За офіційною версією, він покінчив життя самогубством. Однак слід­­ство так і не змогло пояснити всіх суперечливих обставин смерті. І хоча версія самогубства отримала широке визнання, є автори — такі як Гаррі Керн, — що й досі не виключають того, що Кравченка вбили радянські агенти. Нещодавно розсекречені файли ФБР показують, що президент Ліндон Джонсон виявив сильну зацікавленість самогубством Кравченка, вимагаючи, щоб ФБР визначило, чи його самогубство було справжнім чи — радянською підробкою. Питання підозрілої смерті Кравченка — досі лишається відкритим. Обидва його сини вважають, що батько став жертвою саме КДБ. Тіло Кравченка поховали у штаті Коннектикут на території маєтку Е. Хепгуд (після Другої світової війни дім Е. Хепгуд став притулком для багатьох емігрантів з СРСР, у тому числі й «неповерненців»). Після здобуття Україною незалежности, син Кравченка, Андрій (Ендрю) Кравченко, художник за професією, за заповітом батька, розвіяв його прах (який зберігав роками) над рідною землею. У 2008 році Ендрю Кравченко видав документальний фільм «The Defector» («Перебіжчик») про свого батька. Примітки CONOR.Sl d:Track:Q16744133 Czech National Authority Database d:Track:Q13550863 . Архів оригіналу за 8 грудня 2015. Процитовано 28 листопада 2015. П. В. Голобуцький. Кравченко Віктор Андрійович [ 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — . Ісаюк Олеся. Зірвати заслону над Голодомором в самому Парижі: українець Кравченко проти Компартії. [ 29 січня 2022 у Wayback Machine.] // НВ. — 25 листопада 2015. Викриття про відносини в Сов. Союзі [ 18 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Нова доба (Берлін). — 1944. — 13 серпня. — С. 2. «Searching for Tato» by Mitchell Landsberg, Los Angeles Times May 11, 2003 [ 4 червня 2011 у Wayback Machine.] (англ.) Я вибрав волю. Наукова бібліотека імені Михайла Максимовича. Процитовано 29 лютого 2020. Kravchenko Viktor. I Chose Freedom. The personal and political life of a soviet official. [ 1 квітня 2022 у Wayback Machine.] — London : Robert Hale Limited, 1947. — 496 p. (англ.) . sites.google.com. Архів оригіналу за 25 жовтня 2020. Процитовано 14 травня 2019. . www.amazon.com. Архів оригіналу за 13 квітня 2019. Процитовано 14 травня 2019.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title () I Chose Freedom. www.goodreads.com. Процитовано 14 травня 2019. Kravchenko, Victor (1 березня 2007). (англ.). Angell Press. ISBN . Архів оригіналу за 17 жовтня 2020. Процитовано 15 жовтня 2020. Ich wählte die Freiheit. Das private und politische Leben eines Sowjetbeamten. Thomas Verlag, Zürich 1947. Als Funktionär im sowjetischen Stalinismus. Berlin 2023. . PDF [1] Kravchenko, Victor (1946). (Spanish) . Madrid: Nos. OCLC 21958815. Архів оригіналу за 15 травня 2019. Процитовано 15 жовтня 2020. Wielu, Jest Nas (quinta-feira, março 07, 2013). . Ucrânia em África. Архів оригіналу за 17 жовтня 2020. Процитовано 11 червня 2019. (порт.). 1948. Архів оригіналу за 16 жовтня 2020. Процитовано 15 жовтня 2020. Balázs. . www.maladype.hu. Архів оригіналу за 16 жовтня 2020. Процитовано 11 червня 2019. Wybrałem wolność : życie prywatne i polityczne radzieckiego funkcjonariusza (Book, 2009) [WorldCat.org]. www.worldcat.org (англ.). Процитовано 1 серпня 2019. Kravchenko, Victor; 勤宣; 冰士 (1946). (Chinese) . Place of publication not identified: publisher not identified. OCLC 122962644. Архів оригіналу за 16 жовтня 2020. Процитовано 3 квітня 2022. Kravchenko, Victor; Sonkur, Hayri Tayfur (1946). Hürriyeti seçtim: bir yüksek Sovyet memurunun hususi ve siyasi hayatı (Turkish) . Ankara: Berkalp Kitabevi. OCLC 949432939. root (19 травня 2019). . Interesting stories about famous people, biographies, humorous stories, photos and videos. (амер.). Архів оригіналу за 20 жовтня 2020. Процитовано 11 червня 2019. Kalayaan ang pinili ko : ang pansarili at pampulitikang ulat ng isang pinunong sobyet = I chose freedom (Book, 1952) [WorldCat.org]. www.worldcat.org (англ.). Процитовано 1 серпня 2019. . www.worldcat.org (англ.). Архів оригіналу за 17 жовтня 2020. Процитовано 1 серпня 2019. Kuravuchenko jiken no zenbō : kōhan kiroku (Book, 1949) [WorldCat.org]. www.worldcat.org (англ.). Процитовано 1 серпня 2019. Editions of I Chose Freedom by Victor Kravchenko. www.goodreads.com. Процитовано 1 серпня 2019. Victor Kravchenko [ 23 жовтня 2019 у Wayback Machine.] // Spartacus Educational Кравченко був переховуваний після його втечі. Йому було дано кодову назву «KOMAR/GNAT» радянськими агентами. Див. документи на сайті Агентство національної безпеки за адресою: www.nsa.gov [ 7 червня 2011 у Wayback Machine.]. (англ.) (Див., зокрема повідомленнями Нью-Йорка до Москви з травня по серпень 1944 року, № 594, 600, 613-14, 654, 694, 724, 726, 740, 799 і 907.) The Venona Story [ 10 травня 2009 у Wayback Machine.] (англ.) Top Secret: Information on «Mars» on «Gnat» [ 26 червня 2010 у Wayback Machine.] (англ.) Top Secret: The Shadowing of «Gnat» (1945) [ 26 червня 2010 у Wayback Machine.] (англ.) Кравченко Виктор Андреевич // Иванян Э. А. Энциклопедия российско-американских отношений XVIII-ХХ века/ [Ин-т США и Канады РАН; Авт. и сост.: Э. А. Иванян]. — М.: Междунар. отношения, 2001. — С. 283. — . Kern, G. (2007) The Kravchenko Case: One Man's War On Stalin, Enigma Books, (англ.) «Soviet defector's sons finally meet» Tri-city Herald January 4, 1992 p.2A^[недоступне посилання] (англ.) «First Meeting For Two Sons Of a Defector», New York Times, January 4, 1992 [ 8 грудня 2015 у Wayback Machine.] (англ.) The Defector: a documentary film [ 29 грудня 2008 у Wayback Machine.] (англ.) The Defector [ 4 березня 2012 у Wayback Machine.] (англ.) Wilcox, R. (2008) Target Patton: The Plot to Assassinate General George S. Patton [ 10 червня 2011 у Wayback Machine.], p.249 Regnery Publishing , (англ.) Джерела та література Викриття про відносини в Сов. Союзі [ 18 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Нова доба (Берлін). — 1944. — 13 серпня. — С. 2. Голобуцький П.В., Трутовський Г. Й.. Кравченко Віктор Андрійович [ 17 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 271. — . Голобуцький П. В.. Кравченко Віктор Андрійович [ 18 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — . Ісаюк Олеся. Зірвати заслону над Голодомором в самому Парижі: українець Кравченко проти Компартії. [ 29 січня 2022 у Wayback Machine.] // НВ. — 2015. — 25 листопада. Кравченко Виктор Андреевич // Иванян Э. А. Энциклопедия российско-американских отношений XVIII-ХХ века/ [Ин-т США и Канады РАН; Авт. и сост.: Э. А. Иванян]. — М.: Междунар. отношения, 2001. — С. 283. — . (рос.) Носик Б. Этот странный парижский процесс. — М.:Московский рабочий, 1991. — 256 с. (рос.) Шаповал Ю. Відповідальність пам'яті // Форум націй. — 2006. — 11 листопада.