Протестантська конфірмація церемонія яка завершує релігійну освіту катехуменів зазвичай підлітків у церквах Реформації А

Протестантська конфірмація — церемонія, яка завершує релігійну освіту катехуменів, зазвичай підлітків, у церквах Реформації. Акт затверджує обітницю хрещення і знаменує допуск конфірманта до Вечері Господньої та перехіду до дорослого життя у вірі.

Нез'ясований статус

У шістнадцятому столітті реформатори звели таїнства до двох: хрещення і Вечері Господньої. Всі інші католицькі таїнства, тобто конфірмація, шлюб, рукоположення в сан священника, покаяння і миропомазання, не були збережені, оскільки вони не згадуються в Біблії, а належать до церковної традиції. Таким чином, конфірмація не є обов'язковою церемонією.

Не всі реформатори були одностайні в рішенні. Жан Кальвін у своїй "Інституції християнської релігії" стверджував, що конфірмація "не може називатися такою без того, щоб не чинити несправедливості хрещенню", і вимагав її скасування на користь іспиту. Під час іспиту діти, починаючи з десятирічного віку, мали б зробити сповідування віри та відповісти на запитання щодо віровчення. Мартін Лютер відносив обряд до церковних звичаїв і не надавав йому особливого значення, але хрещення залишав цінним саме по собі, а катехизація і сповідь катехумена мають доповнювати церемонію. З цієї причини, починаючи з 1523 року, він виступав за єдиний іспит в кінці катехитичного навчання, разом з першою участю в Вечері Господній.

Саме для страсбурзького реформатора Мартіна Буцера (1491-1551) конфірмація набула важливого значення, щоб спростувати критику анабаптистів щодо хрещення немовлят. Він намагався вдосконалити її, наголошуючи на п'яти її аспектах: визнання віри й зобов'язання, покладання рук і помазання Духом, прийняття церковної дисципліни (церковний ординар), прийняття до церкви. Він намагався посилити його, підкреслюючи п'ять його аспектів: визнання віри й зобов'язання, покладання рук і помазання Духом, прийняття церковної дисципліни (церковний ординар), допуск до Вечері Господньої й благословення. Вона має бути доступною для всіх дітей, які достатньою мірою виховані в християнській вірі, і має бути результатом особистого (а не звичаєвого) процесу.

Однак конфесіоналізм не так легко сприймався протестантами. Та й сам Бусер не зміг спочатку втримати його в Страсбурзі. Вперше він був прийнятий у німецькій землі Гессен (про його впровадження свідчать Дисциплінарний ордонанс 1539 року та Церковний ордонанс Касселя). Невдовзі після цього (1539 або 1543 р.) Бусеру нарешті вдалося відновити конфірмацію в Страсбурзі

Наступник Бусера на чолі страсбурзької церкви продовжував практикувати конфірмацію, як і наступні пастори. Однак на початку 17 століття вона занепала. Знову вона почала практикуватися лише у 18 столітті й особливо у 19 столітті, зокрема, завдяки пієтистському відродженню.

Нинішня практика має тенденцію визнавати конфірмацію лише як благословення. Саме тому у 1990 році базельський богослов запропонував зберегти ідею благословення для визначення конфірмації, щоб зберегти богословську узгодженість та задовольнити соціальний запит, оскільки протестантські спільноти часто використовували її як обряд переходу.

Обряд посвяти

Підтверджувальний сувенір Філіпа Матіса (1849 р.). - Coll. УНСО.

(1663-1747) намагався ввести церемонію конфірмації у звичаї франкомовного протестантизму, але лише у 19 столітті вона утвердилася по всій країні. Спочатку конфірмантам було від сімнадцяти до вісімнадцяти років. Саме за Людовика XV цей вік було знижено до чотирнадцяти років, оскільки, коли батько переходив у католицизм, його діти також ставали католиками, якщо вони ще не причащалися Вечері Господньої. Оскільки повернення до протестантизму не було прийнято католиками у Франції в той час, протестантська церква вирішила знизити вік допуску до Вечері Господньої, а отже, і до конфірмації. Тривалий час, з кінця 19 століття до 1960-х років, цей вік відповідав віку закінчення школи більшістю підлітків, що сприяло його утвердженню як обряду переходу до дорослого життя.

Примітки

Pascale Marson, Le guide des religions et de leurs fêtes, Paris, Presses de la Renaissance, 1999, p. 152-153.
Freddy Sarg, La confirmation dans l'Alsace protestante, Strasbourg, Éd. Oberlin, 1981, p.13.
Dominique Le Tourneau, Les mots du christianisme, Fayard, 2005, p. 169.
Pierre-Luigi Dubied, dans Pierre Gisel (dir.), Encyclopédie du protestantisme, Paris-Genève, Cerf-Labor et Fides, 1995, 2e éd. revue, corrigée et augmentée, Paris-Genève, PUF-Labor et Fides, 2006, p. 258-259 (Quadrige Dicos Poche).

[1] Pascale Marson, Le guide des religions et de leurs fêtes, Paris, Presses de la Renaissance, 1999, p. 152-153.

[2] Freddy Sarg, La confirmation dans l'Alsace protestante, Strasbourg, Éd. Oberlin, 1981, p.13.

[3] Dominique Le Tourneau, Les mots du christianisme, Fayard, 2005, p. 169.

[4] Pierre-Luigi Dubied, dans Pierre Gisel (dir.), Encyclopédie du protestantisme, Paris-Genève, Cerf-Labor et Fides, 1995, 2e éd. revue, corrigée et augmentée, Paris-Genève, PUF-Labor et Fides, 2006, p. 258-259 (Quadrige Dicos Poche).