Князівське право лат jus ducale неписане право поширене на Волині в 14 17 століттях за яким князі після складення присяг

Князівське право (лат. jus ducale) — неписане право поширене на Волині в 14-17 століттях, за яким князі, після складення присяги на вірність великому князеві і взявши на себе зобов'язання допомагати йому збройно під час війни, у решті питань не підлягали місцевій адміністрації.

Костянтин Острозький під хоругвою з власним гербом. Фраґмент картини «Битва під Оршею», 1524

князівського землеволодіння відносилася до засадничих елементів княжого права. На території отчини князь міг (за Наталею Яковенко):

а) оголошувати устави, тобто власні розпорядження, надавати жалувані грамоти своїм підданим на землеволодіння під окресленими умовами служби, встановлювати незалежні від держави податки, повинності, пільги тощо;

б) чинити суд над підданими, аж до смертної кари.

Зокрема в першій половині 16 століття повним княжим правом користувалися такі Волині:

Також князівським правом передбачалося право князів виводили власні збройні загони (почти) під родовим гербом, а не скажімо під стягом землі (в даному випадку Волині).

До почесних привілеїв «головних княжат» також належали права на персональні листи-повідомлення від імені великого князя про початок воєнних дій, на персональні листи-повідомлення про скликання сеймів, на використання для печаток на листах червоного, тобто королівського, воску.

Джерела та література

В. Д. Гончаренко. Княжата [ 18 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 366. — .
Наталя Яковенко, Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна, Київ 2008,