Київ - Захід України (газотранспортна система)

Київ — Західний кордон України — газотранспортна система для забезпечення постачання природного газу з Шебелинського родовища до західного кордону України.

Хоча історично розвиток газової промисловості розпочався на Західній Україні, проте у 1960-х роках першість перейшла до набагато більших за запасами східноукраїнських родовищ. Вже у 1960 р. газ Шебелинки став надходити до Москви замість західноукраїнського, наступного року прямий газопровід з'єднав це родовище з Києвом, а починаючи з 1966 року перший магістральний газопровід Дашава-Київ перейшов до роботи у реверсному режимі. Проте, враховуючи малу пропускну здатність останнього, логічним продовженням стало спорудження нової системи транспортування газу від Києва у західному напрямку.

Система під назвою Київ — Західний кордон України (Київ — Захід України, КЗУ) складалась з двох ниток, причому запуск кожної був синхронізований зі спорудженням підвідних потужностей у газотранспортному коридорі Шебелинка — Київ:

• перша введена в експлуатацію у 1970-му  разом із магістральним газопроводом Єфремівка — Диканька — Київ;
• друга введена в експлуатацію у 1973-му  разом із магістральним газопроводом Шебелинка — Диканька — Київ.

Перша нитка мала діаметр 1020 мм та загальну довжину 367 км, друга — 1220 мм та 506 км відповідно. Різниця у довжині пояснювалась певними відмінностями маршрутів. До компресорної станції Тернопіль обидві нитки йшли в одному коридорі з газопроводом Дашава-Київ. Після цього КЗУ-1 відхилявся на північ та під'єднувався до компресорної станції Кам'янка-Бузька на трасі трубопроводу Дашава-Мінськ. Це дозволяло постачати блакитне паливо до Білорусі та Прибалтики, а при використанні Дашава-Мінськ у реверсному напрямку і до Польщі. Крім того, у 1973 році ввели в дію другу нитку газопроводу-відгалуження Кам'янка-Бузька — Рівне, яка зокрема могла постачати газ до нещодавно запущеного хімічного комбінату «Рівнеазот».

КЗУ-2 після Тернополя продовжував йти у західному та південному напрямку, де в підсумку під'єднувався до газопроводу Долина-Ужгород-Державний кордон (система «Братство»), яким здійснювались експортні поставки через ЧССР до рядку країн Європи. Саме завдяки спорудженню системи Київ — Західний кордон України за період з 1970 по 1975 СРСР збільшив експорт газу більш ніж у 5 разів, довівши його до 19,3 млрд. м³.

Для забезпечення роботи газопроводів споруджено компресорні станції:

• КС Боярка (введена в експлуатацію у 1974 р.), дванадцять агрегатів СТД-4000;
• КС Бердичів (введена в експлуатацію у 1973 р.), п'ять агрегатів ГТК–10–2 та один ГТНР-10;
• КС Красилів (введена в експлуатацію у 1974 р.), чотири агрегати ГТК–10–2 та два ГТНР-10;
• КС Тернопіль (введена в експлуатацію у 1974 р.), шість агрегатів ГТК–10–2;
• КС Рогатин (тільки КЗУ-2, введена в експлуатацію у 1975 р.), шість агрегатів ГТК–10–2.

Примітки

1. Хронологія історичного розвитку. utg.ua. Архів оригіналу за 15 Листопада 2016. Процитовано 15 грудня 2016.
2. УМГ \"Київтрансгаз\". utg.ua. Архів оригіналу за 26 Листопада 2016. Процитовано 15 грудня 2016.
3. Дисертація Назаренко І.В. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 21 Грудня 2016.