Кириче́нко Олексі́й Іларіо́нович (рос. Алексе́й Илларио́нович Кириче́нко, 25 лютого 1908, Чорнобаївка (хутор Чорнобаєв), Херсонська губернія, Російська імперія, тепер Білозерський район, Херсонська область, Україна — 29 грудня 1975, Москва, СРСР) — український радянський партійний та державний діяч. Депутат Верховної Ради УРСР 2—4-го скликань. Член ЦК КПУ в 1949—1960 р. Член Організаційного Бюро ЦК КП(б)У у грудні 1949—вересні 1952 р. Член Політбюро-Президії ЦК КПУ у грудні 1949—грудні 1957 р. Член ЦК КПРС в 1952—1961 р. Кандидат в члени Президії ЦК КПРС у червні 1953—липні 1955 р. Член Президії ЦК КПРС у липні 1955—травні 1960 р. Депутат Верховної Ради СРСР 2—5-го скликань.
Олексій Іларіонович Кириченко | |
---|---|
![]() | |
![]() ![]() | |
4 червня 1953 — 26 грудня 1957 | |
Попередник | Леонід Георгійович Мельников |
Наступник | (Микола Вікторович Підгорний) |
Народився | 25 лютого 1908 Чорнобаївка, Білозерська волость, Херсонська губернія, Російська імперія |
Помер | 29 грудня 1975 (67 років) Москва, Російська РФСР, СРСР |
Похований | Новодівичий цвинтар |
Відомий як | політик, посадова особа |
Громадянство | ![]() |
Національність | українець |
Політична партія | КПРС[1] |
Звання | ![]() |
Нагороди | |
![]() | |
Життєпис
![image](https://www.wikidata.uk-ua.nina.az/image/aHR0cHM6Ly93d3cud2lraWRhdGEudWstdWEubmluYS5hei9pbWFnZS9hSFIwY0hNNkx5OTFjR3h2WVdRdWQybHJhVzFsWkdsaExtOXlaeTkzYVd0cGNHVmthV0V2WTI5dGJXOXVjeTkwYUhWdFlpODBMelJrTDFKSlFVNWZZWEpqYUdsMlpWODRPREk0TXpkZlZHaGxYMlJsWm1WdVpHVnljMTl2Wmw5VGRHRnNhVzVuY21Ga0xtcHdaeTh6TURCd2VDMVNTVUZPWDJGeVkyaHBkbVZmT0RneU9ETTNYMVJvWlY5a1pXWmxibVJsY25OZmIyWmZVM1JoYkdsdVozSmhaQzVxY0djPS5qcGc=.jpg)
Народився 25 лютого 1908 в селі Чорнобаївка Білозерського району Херсонської області. Українець.
Батько — інвалід Першої світової війни — помер у 1915 році від ран і Олексій залишився старшим із 6 дітей у родині. У 1919 році закінчив чотири класи початкової школи й був змушений наймитувати, працювати пастухом. Згодом став робітником на залізничній станції Херсон. Член ЛКСМУ з 1925 року.
У 1927 вступив до Херсонської школи автотракторних механіків, по успішному закінченні якої працював механіком у Херсонській «Кредитспілці».
У 1928 році призначений старшим механіком новоствореного Кустанайського зернорадгоспу (Казахська РСР), а за рік перевівся на таку саму посаду до зернорадгоспу «Червоний Перекоп» Каховського району на Херсонщині. Член ВКП(б) з 1930 року.
У 1931—1936 роках навчався заочно в Азово-Чорноморському інституті інженерів-механіків соціалістичного землеробства, отримав диплом 1-го ступеня інженера-механіка. Після закінчення інституту працював викладачем автосправи та завідувачем навчальної частини Охтирського технікуму механізації сільського господарства (Сумська область).
З березня 1938 року працював в апараті ЦК КП(б)У: інструктор відділу науки, відповідальний організатор відділу керівних партійних органів ЦК КП(б)У. З липня по грудень 1939 року — завідувач сектору кадрів судових і прокурорських органів відділу кадрів ЦК КП(б)У. З грудня 1939 по 1941 рік — завідувач транспортного відділу ЦК КП(б)У.
7 травня 1941 — 21 січня 1944 року — секретар ЦК КП(б)У з промисловості.
У роки німецько-радянської війни 1941—1945 — член Військової Ради Південно-Західного, Сталінградського, Донського, Південно-Східного, Південного та 4-го Українського фронтів, генерал-майор інтендантської служби.
21 січня 1944 — липень 1945 року — секретар ЦК КП(б)У по кадрах. Одночасно з березня по липень 1945 року — начальник Управління кадрів ЦК КП(б)У.
23 липня 1945 — 9 січня 1950 року — 1-й секретар Одеського обласного і міського комітетів КП(б)У.
16 грудня 1949 — 4 червня 1953 року — 2-й секретар ЦК КП(б)У.
4 червня 1953 — 26 грудня 1957 року — 1-й секретар ЦК КПУ. Під час перебування на посту керівника республіканської Комуністичної партії значно зріс відсоток українців серед членів КПУ (бл. 60 % загального складу), розпочався короткий період політичної «відлиги», використаний для висунення національно-культурних домагань (ставилося питання про чистоту української мови, створення умов для розвитку національної науки, реабілітацію репресованих українських діячів культури та їхньої творчості, скасування цензури тощо).
17 грудня 1957 — 4 травня 1960 року — секретар ЦК КПРС. На цій посаді він курував КДБ, був замовником вбивства Степана Бандери.
12 січня — 15 червня 1960 року — 1-й секретар Ростовського обласного комітету КПРС.
У червні 1960 — 1962 року — на господарській роботі: директор дизельного заводу, директор Пензенського науково-дослідного інституту приладобудування.
З 1962 року — на пенсії.
Сім'я
- дружина — (Кириченко Євдокія Мойсеївна) (1906—1984)
- син — (Кириченко Юрій Олексійович) (1936—2017), дипломат
- невістка — Гречко Тетяна Андріївна (1927—2002), донька маршала Андрія Гречка
Звання
- бригадний комісар
- генерал-майор інтендантської служби (20.12.1942)
Нагороди
- чотири ордени Леніна (1.04.1943, 23.01.1948, 24.02.1958)
- два ордени Червоного Прапора (17.09.1943)
- орден Кутузова ІІ ст. (19.03.1944)
- медаль «За оборону Сталінграда»
- медаль «Партизанові Вітчизняної війни» 1-го ст.
- медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
- медалі
Примітки
Джерела та література
- Кириченко Алексей Илларионович // Большая советская энциклопедия. Изд. 2-е. Т. 51. М.: Большая советская энциклопедия, 1958. С. 152.
- Кириченко Олексій Іларіонович // Комуністична партія України: з'їзди і конференції / В. Ф. Солдатенко, І. Ф. Курас, Ю. І. Шаповал [та інш.]. Київ: Україна, 1991. 478 с.
- Лозицький В. С. Політбюро ЦК Компартії України: історія, особи, стосунки. 1918—1991. Киів: Генеза, 2005. 368 с.
- Секретарь ЦК КПСС Алексей Илларионович Кириченко // Правда. 1957. 22 декабря.
- Сушков А. В. Президиум ЦК КПСС в 1957—1964 гг.: личности и власть. Екатеринбург: УрО РАН, 2009. 386 с. [1] [ 15 Лютого 2016 у Wayback Machine.] [2] [ 16 Лютого 2016 у Wayback Machine.]
- Табачник Д. В., Шаповал Ю. І. Кириченко О. І.: Штрихи до політичного портрета першого секретаря ЦК Компартії України в 1953—1957 рр. Киів: Ін-т історії АН УРСР, 1990. 22 с. [3] [ 1 Грудня 2020 у Wayback Machine.]
- Табачник Д. В., Шаповал Ю. І. О. І. Кириченко: історія однієї політичної долі // Український історичний журнал. 1990. № 5. С. 87—97.
- Табачник Д. В., Шаповал Ю. І. Син свого часу. О. І. Кириченко і його доля // Радянська освіта. 1990. 9 січня.
- Шаповал Ю. І. Злет і падіння Олексія Кириченка // Під прапором ленінізму. 1990. № 19. С. 59—63.
- Шаповал Ю. І. Вождь з характером. Виповнюється 100 років із дня народження Олексія Кириченка — першого українця, який очолив КП(б)У // День. 2008. 1 березня (№ 39). [4] [ 24 Вересня 2015 у Wayback Machine.]
- Шаповал Ю. І. Кириченко Олексій Іларіонович [ 17 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 301. — .
- Шаповал Ю. І. Кириченко Олексій Іларіонович [ 18 Серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — .
Посилання
- Кириченко Олексій Іларіонович [ 18 Листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — .
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет