Кам'янка (Попільнянський район)

Ка́м'янка — село в Україні, у Житомирському районі Житомирської області. Входить до складу Попільнянської селищної громади.

село Кам'янка
Країна	Україна
Область	Житомирська область
Район	Житомирський район
Громада	Попільнянська селищна громада
Облікова картка	Кам'янка
Основні дані
Засноване	1614
Перша згадка	1614 (410 років)
Населення	759
Площа	2.925 км²
Густота населення	253.33 осіб/км²
Поштовий індекс	13504
Телефонний код	+380 4137
Географічні дані
Географічні координати	49°55′50″ пн. ш. 29°24′32″ сх. д. / 49.93056° пн. ш. 29.40889° сх. д. / 49.93056; 29.40889Координати: 49°55′50″ пн. ш. 29°24′32″ сх. д. / 49.93056° пн. ш. 29.40889° сх. д. / 49.93056; 29.40889
Середня висота над рівнем моря	207 м
Водойми	р. Кам'янка, стави
Відстань до обласного центру	77.8 км
Відстань до районного центру	3 км
Найближча залізнична станція	Попільня
Відстань до залізничної станції	3 км
Місцева влада
Адреса ради	13504, Житомирська обл., Попільнянський р-н, с. Кам'янка, вул. Шкільна, 1
Сільський голова	Запольський Микола Леонідович
Карта
Кам'янка
Кам'янка
Мапа
Кам'янка у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кам'янка.

Загальні відомості

Село розташоване за 3 км від районного центру і залізничної станції Попільня.

Відстань до Житомира 77 км, до Києва — 105 км. Через село проходить шосейна дорога Житомир — Вчорайше і залізнична колія Попільня—Андрушки, протікає річка Кам'янка. Поряд залізнична дорога Київ — Львів.

Землі села межують із землями сіл Великі Лісівці — протягом 2,1 км, Попільня — 4,5 км. Парипси — 1,6 км, Паволоч — 3,6 км, Андрушки — 1,4 км, Красногірка — 8,7 км по суходолу. Площа села — 2042,1га.

Історія

На лівому березі р. Кам'янки при злитті 2 мілководних приток у став, на високому пагорбі на початку XVII ст. появилося поселення. З трьох сторін підвищену місцевість обмивала вода (річка, став, притока), а з четвертої — ліс, чагарники. Загатили греблю від річки, утворився великий став, який потім розділили на 2 -верхній і нижній.

Назва села походить від назви річки Кам'янки — лівої притоки річки Росі довжиною 105 км, витікає з болотистої місцевості неподалік Бровок на схід від села Лебединці. Існує легенда, яка розповідає, що навколо поселення ріс великий ліс. З дерев випалювали поташ. Біля того місця стояла кам'яна споруда, тобто кам'яниця, яку було гарно видно з горба при переїзді річки зі сторони Паволочі. Тому поселення називали Кам'яниця, Каменна, Кам'янка. За ще однією версією назва села походить від назви птахів кам'янок, які донедавна водились у нашій місцевості.

Від дороги, яка йшла з Паволочі до Ходоркова і яку називали стовповою, започаткували цвинтар. На самому високому місці побудували дерев'яну церкву. А коли загатили греблю люди почали будуватись вздовж берега р. Кам'янки.

Історичні події

Село було підпорядковане Паволоцькій волості Сквирському повіту Київській губернії. Згідно Андрусівського перемир'я 1667 р. правобережна Україна відійшла до Польщі. Села стали належати польськім панам. Гетьман Іван Самойлович (родом з Ходоркова) за наказом російського царя виселяв (зганяв) селян з правобережної України в південні степи. Села опустіли. Польща пообіцяла селянам, які повернуться, 25 років не платити податки, так звані Рочки. Селяни стали повертатися в залишені села.

Із "Ведомостей о дедычных помещиках и поссесорах Сквирского уезда Киевской губернии дізнаємось, що село Кам'янка на річці Кам'янка належить поміщикові Мяновському С. Надалі село перейшло князям Любомирським, потім російському генералу Зубову В. О. В книзі Л.Похилевича «Сказанія о населенных местностях Киевской губернии» 1864 р. читаємо: «…имения оставшиеся и недавно ещё остававшиеся в роде князей Любомирских по женской линии а)… б) селения, бывших Паволоцкого и Ружинского ключей, перешедшія от князей Любомирских в постороннія руки:…Городище, Василевка, Койловка, Почуйки, Каменна, Хейлов,…».І далі в "Сказаніях…"Л. Похилевича: «…Каменна, село в 6-ти верстах от Паволочи, при реке Камянке . Жителей обоего пола: православных 560, римских католиков 5, земли 1074 десятины. Принадлежит ныне братьям Леонарду и Юліану Янковским Церковь Свято — Михайловская, деревянная 7-го класса, земли имеет указную пропорцию.» В книзі « Список населенных мест Кіевской губернии. Издание Кіевского Губернского Статистического Комитета. Кіевь. 1900г.» читаємо: «… Каменка. В нем дворов 242, жителей обоего пола 950 человек, из них мужчин- 480и женщин- 470. Главное занятіе жителей — хлебопашество. …В селе числится земли 1261 десятина, изь нихъ принадлежит: помещикам 635 десятин, церкви — 34 десятин и крестьянам — 592 десятины. Село принадлежит Л. Янковскому и состоит в аренде у Федора Ивановича Гаевского. В селе имеются: 1 православная церковь, 1 церковно -приходская школа, 1 казенная винная лавка и 3 ветряных мельницы.»

Звістка про переворот у Петрограді долетіла до села з великим запізненням. 1918 р. — на Попільнянщині встановлена Радянська влада. Територіально село Кам'янка підпорядковано Сквирському повітовому ревкому.

1919 р. лютий — поч. червня — бої більшовиків з армією УНР і військами Польщі за землі України.

1920 р. червень — установлена більшовицька окупація, яка ввела сувору економічну політику воєнного комунізму. У 1920 р. більшовицький уряд запровадив експропріацію зерна у селян. Взимку 1920—1921 р.р. для сприяння реквізиції зерна, партія організувала комітети незаможних селян — комнезами, члени яких мали переваги при розподілі землі, звільнялися від податків і діставали 10-20 % відібраного зерна. Головою комнезаму був Дешевий Василь Антонович.

1921 р. квітень — більшовики вводять нову економічну політику. В селі створена сільська Рада.

1923 р. — Попільня стала районним центром.

1924 р. — в селі організували ТСОЗ (товариство спільного обробітку землі). Головою був Вітенко Микола Семенович.

1927 р. — в Кам'янці створена комсомольська організація. Першим секретарем був Ступак Леонід Кузьмович.

1929 р. — організована партійна організація.

1929 р. жовтень — створено колгосп «Переможець». Весною 1930 р. в колгоспі було 520 членів. Першим головою став Вітенко Сергій Арихтейович.

Багаті селяни ставали на заваді — не всі добровільно об'єднувалися в колгосп. З кривавого присвоєння чужого майна розпочалася колективізація. Місцеві « вожді» знали: або 100 -відсоткова колективізація, або — віддавай партквиток; тому усіх примусово — добровільно заганяли в колгосп. Хто чинив опір вивозили в табори примусової праці.

Голод 1932—1933

Голодомор — національна трагедія українського народу, штучно спричинена політикою сталінського режиму, спрямована на придушення селянського опору колективізації.

В 1929 р. в селі розпочалась колективізація. Не всі сприйняли такий шлях господарювання. 5 січня 1930 р. вийшла Постанова « Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву» і почалися жорстокі розправи «спеціальних комісій з надзвичайним повноваженнями» над керівниками, які «недостатньо рішуче» проводили колективізацію, а тоді — конфіскація насіннєвих зернових фондів, безкінечні реквізиції «надлишків продовольства» по селянських хатах.

Незважаючи на неврожай, плани державної заготівлі зерна у 1932 р. були різко збільшені. Люди ховали залишки зерна в ямах, у городі, замащували під піччю. Але уповноважені при пістолетах і «активісти» села ретельно все обшукували і забирали. Обшуки були повальними, не минали жодної хати.

Люди пухли з голоду. Жінки й діти ходили з торбами в поле збирати колоски, за що колгоспний об'їждчик періщив їх батогом. Вітряки, якими славилась Україна, на той час знищили. Тоді й з'явились ручні зерна. Селяни мололи кукурудзу, жолуді, суху кору дерев. Їли макуху, з кори варили узвар, їли лободу, робили затірку з висівок, пекли «млинці» з гнилої мерзлої картоплі.

Виснажені люди ринулись у Київ, а там існувала карткова система. їх, безпаспортних, виловлювала міліція. Люди ходили з мішками по селах і міняли одяг, хустки, різні речі. Хліб був не за тридев'ять земель, а на станції Попільня. В заготзерні лежали купи зерна, яке поливав дощ, воно пріло і проростало. А голод косив людей.

В Паволочі відкривали продовольчі магазини «Торгсін» (Торговля с иностранцами). Тут ледве живі люди змушені були здавати золоті та срібні ювелірні вироби, золоті монети, царські нагороди.

Біля тисячі людей вмерло голодною смертю, а це більше ніж сучасне населення села. З тих пір село так і не змогло стати знову великим. Хрестів на могилах не ставили, до реєстраційних книг не заносили.

Репресії

У 1937—1938 рр. у Кам'янці репресовано 24 чол., це були освіченими людьми — цвіт села, інтелігенція — директор школи І. К. Лісовщук, голова колгоспу П. Я. Гончарук, завідувач опорного пункту по вирощуванню плодових дерев, полевод О. Ф. Вітенко [ 28 серпня 2019 у Wayback Machine.], В. С. Скаржанівський, агроном А. П. Мельник, ветфельдшер Г. М. Вітенко. Ступак Т. П. головний бухгалтер Попільнянського райфінвідділу, Запольсікий А. О. бухгалтер Попільнянського маслозаводу.

Війни

Радянсько — Фінляндська війна.

46 кам'янчан воювали у складі 44—ї Житомирської дивізії 28 кам'янчан загинуло. 6 чоловік попало в полон, їх звинуватили в зраді і засудили.

Друга світова війна

Німці окупували Кам'янку 14 липня 1941 року. 1942 р. почалося примусове вивезення молоді до Німеччини. Із села було вивезено 70 осіб. Троє з них не повернулися, загинули в неволі.

10 листопада 1943 р. в ході запеклих наступальних боїв Попільня була звільнена від окупантів. Гітлерівці не примирилися з цим і перейшли в контрнаступ. Взвод 1453—го самохідного полку вступив у бій з ворожими танками. На захист селища було залучено цивільне населення. В бойових діях та при різних обставинах загинули 15 кам'янчан.

26 грудня 1943 року у результаті запеклого бою село було остаточно звільнено від окупантів. При визволенні Кам'янки загинули 37 воїнів різних національностей. Усього на полях Другої світової війни воювало 330 жителів села, 126 із них загинуло, 138 нагороджено орденами і медалями.

 Воїни, які загинули звільняючи село Кам'янку

В братській могилі лежать 37 бійців. Деякі загинули в перші дні війни.

28 грудня 1943 р. на шосе біля села був бій, де загинуло 22 воїни. В 1960 р. загиблих перехоронили в братську могилу біля клубу. Поставили обеліск. На плитах викарбували прізвища загиблих воїнів. Кілька разів на 9 Травня дехто з родичів загиблих воїнів приїздив в село на могилу. Імена воїнів не всі викарбувані на могильній плиті.

1.      Байжуматов Амурек, рядовий, 1899 -28.11.1943 р.р.

2.      Бобров Микола Васильович, 1924 -21.11.1943 р.р.

3.      Бурілов Василь Єгорович, 1919-28.11.1943 р.р.

4.      Греков Михайло Олексійович, — 28.11.1943 р.р.

5.      Грушев Юхим Ілліч, рядовий 1916-27.12.1943 р.

6.      Давидов Михайло Якимович, рядовий

1914 — 28.12. 1943 р.р.

7.      Демиденко Федір Гаврилович, рядовий

1925- 30.12.1943 р.р.

8.      Джанілов Айтбай, рядовий 1925 — ЗО. 12.1943 р.р.

9.      Зелінський Георгій Михайлович, 1925 — 27.12.1943 р.р.

з Кисловодська

10. Зінченко Олексій Іванович, — 27.12.1943 р.

11. Квашенко Тарас Данилович, рядовий 1902 — 28.12. 1943 р.р.

12. Ковальов Тимофій Фомич, рядовий 1910-28.12.1943 р.р.

13. Ковальчук Харитон Данилович

14. Коляда Григорій Васильович

15. Король Ульян Євдокимович

16. Котенко Микола Іванович

17. Кутовий Микола Сергійович

18. Кучук Петро Дмитрович

19. Наркулов Нарха, рядовий, 1919-27.12. 1943 р.р.

20. Нориддінов Ахмед

21. Павловський Георгій Миколайович, рядовий  1943 р.

22. Петров Олександр Степанович, сержант

1924 -28.12.1943 р.р.

23. Піхур Ігнат Михайлович (с. Грузьке Макарівський

р- н, Київська обл.), 1912 р.н. Загинув 27.12.1943 р.

24. Попов Іван Михайлович

25. Прокопенко Юрій Іванович

26. Ровний Йосип Артемович (Київська обл.. Макарівсь-кий р — н).  Помер від ран. Похований на кладовищі.

27. Рубін Іван Григорович

28. Руднєв Михайло Іванович

29. Рябий Василь Іванович 1909 — 27.12.1943 р.р.

30. Толкачєв Борис Олександрович 1927 — 27.12.1943 р.р.

31. Файзулін Фахта, рядовий 06 — 28.12.1943 р.р.

32. Федорчук Євмен Іванович, рядовий 1916-28.12.1943 р.р.

33. Фоминський Яків Ілліч

34. Чесноков Григорій Іванович

35. Шамураєв Абіль, рядовий 1925 -28.12.1943 р.р.

36. Чернов Іван Васильович

37. Шаріпов Саїд 1898-28.12.1943 р.р.

Можливо з цього списку хтось дізнається де поховані дід, батько чи брат.

В боях біля села загинуло 37 воїнів різних національностей. Прізвища, де вказані дати, ввійшли в "Книгу Пам'яті України " Житомирська обл., том . Житомир, 1996 р. (з подання Попільнянського військомату).

Прізвища без дат 14 чоловік — не ввійшли в «Книгу Пам'яті …» Вони загинули в перші дні війни, коли обліку  загиблих не було, хоронили їх селяни в посадці біля залізниці і на горбу — підвищенні біля присілка. Знесли всі останки в одну могилу. Поставили обеліск.

У Афганській війні змушені були брати участь 4 кам'янчани.

Господарство

1931 р. — організована Попільнянська МТС

В 1936 р. колгосп перейменували — ім. Щорса.

В 1937 р. Попільнянський район відійшов до новотвореної Житомирської області.

В 1937 р. в селі організували колгоспну пасіку. Деякий час на пасіці у кутку висіла ікона Святого Зосима, якого вважали оберігачем «божої мухи».

В 1936 р. посадили великий колгоспний сад. Між рядами яблунь росли кавуни, дині. Яких тільки сортів яблук не було в тім саду! Викорчували сад у 70-ті роки.

В 1935 р. закладено територіальний розсадник по вирощуванню саджанців фруктових дерев. В ньому працювали 3 агрономи.

Влітку 1938 р. організували птахоферму, вівцеферму, свиноферму, тваринницьку ферму. В період будівництва соціалізму в колгоспі був організований рух п'ятисотенниць і стахановців по вирощуванню цукрового буряка.

У 1939 р. колгосп був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки. Колгосп спеціалізувався на вирощуванні зернових, овочевих та технічних культур. Тваринництво мало м'ясо-молочний напрям.

Після війни поступово налагоджувалось господарство. Кожної осені в Попільні організовували районну виставку досягнень сільськогосподарської продукції, де не останнє місце займав і колгосп ім. Щорса.

1945 р. — в селі з'явилося радіо.

1951 р. — біля села провели газопровід Дашава—Київ.

1955 р. — поставлено обеліск воїнам—визволителям.

4 лютого 1974 р. колгосп ім. Щорса був об'єднаний із колгоспом ім. Мічуріна (с. Попільня) і головою об'єднаного господарства став Маслюк Анатолій Семенович (1974—1988 р.р.)

У 1996 р. колгосп ім. Щорса реорганізовано в приватно—пайове господарство (голова Лук'янчук Валерій Романович0. Члени господарства одержали сертифікати на право на земельну частку (пай).

31 січня 1998 р. ППГ «Кам'янка» очолив Наумець Василь Васильович. Очолюване ним господарство зберегло свої позиції та наростило потенціал. За останній період місцеве господарство реформувалося, змінило форму власності. Нині ПСП, яке очолює В. В. Наумець, орендує майно співвласників колишнього господарства та земельні частки (паї) загальною площею 1019,25 га.

1937 р. вересень — Попільнянський район відійшов адміністративно до новоутвореної Житомирської області.

1996 р. — побудовано сільську АТС і приміщення фельдшерсько—акушерського пункту.

Колишній орган місцевого самоврядування — Кам'янська сільська рада.

Видатні люди села

• Бондарчук Віталій Миколайович (нар. 10 січня 1953) — український радянський діяч, бригадир електрозварників Київського заводу «Ленінська кузня». Депутат Верховної Ради УРСР 11-го скликання.
• Вітенко Григорій Софронович — полковник, співробітник НДІ ВПС, кавалер ордена Червоної Зірки, медалей ім. Ю. Гагаріна та С. Корольова.
• Вітенко Іван Онисимович — педагог, викладач, директор Теребовлянського культурно-освітнього технікуму (нині - Теребовлянський коледж культури та мистецтв).
• Заболотній Михайло Петрович — кандидат економічних наук, доцент Севастопольського ВВМІІ, капітан ІІ рангу, кавалер багатьох бойових орденів, учасник бойових дій.
• Матрос Олександра Пилипівна — кандидат сільськогосподарських наук, головний науковий співробітник Носівської селекційної дослідної станції Чернігівського інституту агропромислового виробництва, автор 14 районованих сортів вівса, 2 сорти на сортовипробуванні із них голозерний овес, автор книги «Овес».
• Прищепа Людмила Олександрівна — директор бібліотеки в Києві, автор книг «Село моє», « Пам'ять роду», « Його величність село» (у співпраці з Сальник В. І.), збірники віршів «Жменька прорості», «Сповідь», «Село — краплина України» .
• Ступак Дмитро Михайлович — полковник КДБ, кавалер орденів Трудового Червоного прапора, Рівноапостольного князя Володимира, Преподобного Нестора Літописця, «200 — річчя християнства».
• Токарчук Віталій Захарович — кавалер багатьох нагород, пройшов шлях від помічника міністра до Голови республіканського комітету «Украгрохім».
• Хорунова Марія Тихонівна (1912—?) — українська радянська партійна діячка, 1-й секретар Радомишльського райкому КПУ Житомирської області. Депутат Верховної Ради УРСР 3-го скликання.

Соціальна сфера

Школа

10 березня 1860 р. Київська духовна Консесторія сповіщає про відкриття школи для селянських дітей с. Кам'янки, яке належить поміщикові Янковському М. Дітей навчав дяк чи священик. Вчив азбуки, Закону Божому, рахувати, співати, писати. Навчались три класокомплекти одночасно. На довгих ослонах сиділо 10 −12 учнів.

В 1901 р. добудували з другої сторони шкільної садиби приміщення для школи, яке частково збереглося до 1954 р.

В 1924—1925 pp. в школі організована піонерська організація, а в 1927 — комсомольська.

В 1934 р. початкова школа стала семирічкою, у ній навчалось 250 учнів.

В період Німецько-радянської війни село було окуповане, школа не працювала. Відчинила двері для дітей в січні 1944 р. в надзвичайно важких умовах. Учні несли дрова і хмиз, щоб протопити в школі і зігрітися. Зошити зшивали із старих газет, чорнило робили із бузини. Директором школи став учасник ВВВ, без ноги, Проноза Олексій Тимофійович, нагороджений кількома урядовими нагородами.

В 1960 р. семирічна школа стала восьмирічною. Побудували приміщення на 4 класи і учительську. Директором був Дрожжин Д. А. В 1966 р. він пішов на пенсію і директором призначили Пасічника Б. П.

В 1968 р. побудували ще одне приміщення школи. Нині в школі навчається 106 учнів. Школу с. Кам'янки з 1952 р. по 2008. закінчило 870учнів. Два випускники — Матрос Олександра Пилипівна та Щербина Іван Миколайович стали кандидатами наук.

15 випускників працюють учителями. З колишніх учнів Кам'янської школи вийшли гарні вчителі, лікарі, будівельники, інженери, бібліотекарі, агрономи, військові, працівники фінансових органів і торгівлі, працівники охорони порядку, службовці різних рангів.

Сільська рада

1921 р. в селі було встановлено радянську владу і організовано сільську Раду. Першим головою був Томашук Степан Іванович. У 1964 р. село адміністративно віднесли до Красногірської сільської Ради. В 1973 р. село відійшло до Попільнянської сільської ради. У 1995 р. в Кам'янці створили сільську Раду. Сільським головою обрано Дмитрука Миколу Євгеновича. При роз'єднанні сільської Ради в селі було 245 працездатних жителів, 73 учні навчалося в школі, 35 дітей було у дитячому садку,198 пенсіонерів. У 2002 р. сільську раду очолив Запольський Микола Леонідович, який працює донині.

Церква

На пагорбі села в 1614 р. був побудований невеликий дерев'яний обмазаний глиною храм, вкритий очеретом. За Л. Похилевичем у Київській губернії, куди відносилось село, було 775 дерев'яних храмів.

На той час у селі нараховувалось 17 димів. Село рахувалось приписним, священика при нім не було. Він приїздив постом, по великих святах, в окремі дні.

У 1841 р. церкву відремонтували.

У 1886 р. заклали новий храм, освятили у 1888 р.

У «Ведомостях о числе построенных вновь и исправленных православных церквей в Кіевской губерній с 1868 по 1890г. как на счет церковно-строительного кредита так и на средства прихожан с пособием от казны» читаємо, що на будівництво дерев'яної церкви с. Кам'янки «… сумма ассигнования Министерством составляет 3809 рублей 31 коп., по-жертвований прихожан 4109 руб. 31 коп.»

Церкву побудували двоярусну однокупольну шатрову на місці старої церкви. Вигляділа вона просто і суворо. Другий поверх — восьмигранник з продовженими закругленими вгорі вікнами, над будівлею височів купол — Божа сфера. Вінчав храм хрест. Поряд стояла дзвіниця. Храм освячений в честь Архестратига Михаїла і дістав назву Свято-Михайлівський. Церква відігравала велику роль у духовному житті села.

У 1929 р. войовничі атеїсти здійснили наругу над Свято—Михайлівським храмом. Зняли хрест, розібрали купол, зруйнували дзвіницю, скинули дах. Все церковне начиння, предмети релігійного культу, ікони, архів села вивезли і знищили історію села. Серед викинутих паперів, що валялися в зруйнованому храмі і які брали на закрутки цигарок, була знайдена дошка з видряпаною датою будівництва першого храму (7122 от сотворения мира), його реставрації (1763г. от Рождества Христова), книга — реєстр церковних книг.

Величезні липи, які росли навколо церкви, позрізували, хрести на могилах побили, знищили. В 1935 р. в наскоро перебудованому храмі відкрили клуб.

У 2000 р. із благословіння єпископа Житомирського і Новоград — Волинського Гурія у Кам'янці знову відкрився храм.

Переходу укр. православної церкви з підпорядкування Константинопольського патріархату Московському (1686р) сприяв гетьман лівобережної України Іван Самійлович, прибічник Москви. Він родом з села Ходорків.

Клуб. Бібліотека

З 1924 по 1933 рр. сільський клуб був у хаті священика. В 1935 р. згідно з законом Радянської влади, дозволом народного комісаріату освіти УРСР із зруйнованої церкви (1929 р.) зробили клуб. Під час війни деякий час знову був за церкву. Після війни культурно — освітнє життя в селі бурхливо відроджувалось. Після повернення приміщення церковній громаді клуб переселився у приміщення колишнього магазину промтоварів, де було проведено необхідний ремонт. Сьогодні він є центром дозвілля молоді.

Бібліотека в селі існувала при клубі. В 1951 р. відкрили самостійну бібліотеку. Першим завідувачем був Вітенко Іван Васильович. Було 12 тис. примірників книг. В 1989 р. зав. бібліотекою призначили Малюту Ольгу, випускницю Рівненського інституту культури. Сьогодні бібліотека розміщена і працює в прибудові дитячого садка.

Дитячий садок приймає 30 дітей дошкільного віку. Нині в селі мешкає 610 виборців.

Див. також

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Житомирська область)

Примітки

1. Архів оригіналу за 17 жовтня 2016.

Посилання

• Погода в селі Кам'янка [ 23 лютого 2021 у Wayback Machine.]
• Більше про село Кам'янка можна дізнатися з книг Прищепи Л. О. «Село моє», «Його величність село», «Село — -краплинка України»
• Kamionka (1) nad Kamionką // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 781. (пол.)