Йорданська Дмитрівська церква

Йорданська Дмитрівська це́рква  (також відома як Йорданська церква, у деяких джерелах помилково Миколо-Йорданська) — втрачений православний храм у Києві на Подолі під горою Юрковиця, збудований XIX століття на місці старої дерев'яної церкви і зруйнований у 1930-ті роки. Був присвячений святому Димитрію Мироточивому, відомому також як Димитрій Солунський. Стояв на місці сучасної нотної фабрики по Кирилівській вулиці, 51а (частина дослідників помилково вважають, що на розі Мильного провулку та Кирилівської вулиці (№ 51)).

Йорданська Дмитрівська церква
Йорданська Дмитрівська церква
50°28′24″ пн. ш. 30°29′41″ сх. д. / 50.47335300002777814° пн. ш. 30.494930000028° сх. д. / 50.47335300002777814; 30.494930000028Координати: 50°28′24″ пн. ш. 30°29′41″ сх. д. / 50.47335300002777814° пн. ш. 30.494930000028° сх. д. / 50.47335300002777814; 30.494930000028
Тип споруди	церква
Розташування	Україна, Київ
Початок будівництва	1866
Зруйновано	1935
Відбудовано	не відбудовувалась
Стиль	псевдоруський
Належність	Російська православна церква
Адреса	Кирилівська вулиця 51, 51а
Йорданська Дмитрівська церква (Київ)

Історія

За часів Київської Русі у підніжжя Юрковиці стояла мурована парафіяльна церква святого Миколая, зведена, ймовірно, у XI столітті; її руїни відкрив у 1832 році археолог Кіндрат Лохвицький, а 1947 року досліджувала археологічна експедиція «Великий Київ». За давньою київською легендою, один киянин, який здійснював паломництво до Палестини, випадково згубив у річці Йордан свій срібний ківш, коли хотів напитися води. Згодом, повернувшись до Києва, він виловив свій ківш із криниці поблизу Миколаївської церкви на Юрковиці, тому церкву почали називати Йорданською. У XVII столітті в цій місцевості виник жіночий Миколаївський Йорданський монастир, головна церква якого була також присвячена святому Миколаю, проте немає доказів, що це одна й та сама з давньоруською Миколаївською церквою будівля. Монастирська церква святого Миколая була трибанною, однопрестольною, дерев'яною на кам'яному фундаменті, з вельми багатим інтер'єром. Окрім головної церкви святого Миколая, в Йорданському монастирі існували також церква Івана Богослова та дерев'яна трапезна церква святого Димитрія Мироточивого, зведена у XVIII столітті.

У 1786 або 1808 році Йорданський монастир закрили, а його церкву святого Миколая зробили парафіяльною. 1821 року на сусідній з колишнім монастирем цегельні сталася пожежа, яка знищила Миколаївську церкву, тому парафію перевели до дерев'яної церкви святого Димитрія Мироточивого, колишнього трапезного храму монастиря. Станом на 1843 рік штат церкви складався зі священника, дяка та паламаря, які жили у дерев'яних будівлях колишнього монастиря. Парафія церкви нараховувала 1 480 парафіян, окрім них у парафії мешкали 16 розкольників та 41 особа лютеранського або римо-католицького віросповідання. У 1858 році стару Дмитрівську церкву оновили, проте вже 1864 року був підготовлений проєкт будівництва нової мурованої церкви. Втім, збудувати нову церкву вдалося значно пізніше, у 1883—1886 роках; за деякий час до неї прибудували дзвіницю. Через певну плутанину в історичних джерелах або навіть брак точних джерел, деякі історики, зокрема, К. Широцький, ототожнювали церкву святого Димитрія із старовинною церквою святого Миколая.

Новозбудована цегляна церква святого Димитрія Мироточивого була квадратною у плані, однобанною, декорована у типовому для культових споруд того часу псевдоросійському стилі з елементами цегляного стилю, притаманного тогочасній цивільній забудові. Фасади були нетиньковані, прикрашалися ледь помітними ризалітами, що завершувалися трикутними фронтонами. Основний об'єм увінчувала баня на восьмигранному барабані, із світловим ліхтарем. Із заходу до церкви була прибудована триярусна дзвіниця із шатровим завершенням, її стіни були нетиньковані, із спрощеним цегляним декором. Церковна будівля була архітектурною домінантою у навколишній малоповерховій забудові.

Нова церква зберегла неофіційну назву Йорданська або Миколо-Йорданська. Храмове свято — 26 жовтня (8 листопада).

За більшовицької владу Йорданську церкву рішенням Секретаріату ВУЦВК від 22 березня 1931 року закрили, її приміщення передали під архів. 1935 року церкву і дзвіницю розібрали, на її фундаменті споруджена школа, в якій під час окупації Києва німецькими військами утримувались радянські військовополонені. Після війни будівлю школи зайняла нотна фабрика. Від храмового комплексу зберігся лише двоповерховий будинок 1907 року, який за одними джерелами був зведений для парафіяльної школи, за іншими — належав купцеві Полонніку, який віддав другий поверх під житло для священника Йорданської церкви. У будинку розташовується Київський міський психоневрологічний диспансер № 3.

Див. також

• Йорданське кладовище
• Церква Миколи Йорданського (сучасна)

Коментарі

1. найімовірніше, офіційне рішення про закриття було прийняте 1786 року, проте фактично монастир існував до 1808 року
2. К. Широцький вказує іншу дату будівництва — 1866 рік, проте це може бути одруківка

Примітки

1. Томілович, Людмила. . Мислене древо. Архів оригіналу за 30 листопада 2017. Процитовано 25 листопада 2017.
2. Семилетов, 2017, с. 686, 704.
3. Кальницький, 2012, с. 114.
4. Паломникъ кіевскій, 1871, с. 139.
5. Указатель, 1853, с. 162.
6. Третяк, 2004, с. 18.
7. Третяк, 1998, с. 58.
8. Топографічна зйомка Київського міськомунвідділу (1923–1930).
9. Широцький, 1917, с. 205.
10. Третяк, 1998, с. 59.
11. Похилевич, 1865, с. 106.
12. Широцький, 1917, с. 204.
13. Закревский, 1868, с. 202.
14. Петров, 1897, с. 37.
15. Похилевич, 1865, с. 107.
16. Закревский, 1868, с. 203.
17. Петров, 1897, с. 40.
18. Берлинський, 1991, с. 256.
19. Сементовський, 1900, с. 282.
20. Берлинський, 1991, с. 161.
21. Похилевич, 1865, с. 108.
22. Сементовський, 1900, с. 281.
23. Семилетов, 2017, с. 711.

Посилання

• . oldkyiv.org.ua. Сайт історії Києва. Архів оригіналу за 25 березня 2022. Процитовано 14 квітня 2022 року.

Джерела

• Третяк К. О. Втрачені споруди та пам'ятники Києва: довідник. — К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2004. — 248 с. — 500 прим. — .
• Кальницький М. Б. Миколо-Йорданська церква // Зруйновані святині Києва: втрати та відродження. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. — 224 с. — 600 прим. — .
• Третяк К. О. Київ: путівник по зруйнованому місту. — К. : Редакційно-видавничий центр «Київський університет», 1998. — 159 с. — 1000 прим. — .
• Семилетов П. Ересь о Киеве. — 5-те. — К. : самвидав, 2017.
• Петров Н. И. Историко-топографическіе очерки древняго Кіева. — К. : Типографія Императорскаго Университета св. Владиміра, 1897. (рос. дореф.)
• Берлинський М. Ф. Історія міста Києва / АН УРСР, Арехограф. коміс., Ін-т археол., Ін-т історії. Підг. тексту до друку, вступ. ст., комент. М. Ю. Брайчевського. — К. : Наукова думка, 1991. — 320 с. — (Пам'ятки іст. думки України) — 23000 прим. — .
• Сементовський М. М. Кіевъ, его святыни, древности, достопамятности. — 7-ме. — К. : Тип. С. В. Кульженко, 1900. (рос. дореф.)
• Широцький К. В. Кіевъ: путеводитель. — К. : Тип. С. В. Кульженко, 1917. — 346 с. (рос. дореф.)
• Похилевичъ Л. Монастыри и церкви г. Кіева: Прежнее и нынешнее состояніе и средства содержанія причтовъ, а также иноверческие молитвенные дома. — К. : Въ типографіи губернского управленія, 1865. — 134 с. (рос. дореф.)
• Закревский Н. Описаніе Кіева. — М. : Типографія В. Грачева и комп, 1868. — Т. 1. — 455 с. (рос. дореф.)
• Паломникъ кіевскій, или Путеводитель по монастырямъ и церквамъ кіевскім, для богомольцев, посѣщающихъ святыню Кіева. — -5-те. — К. : Тип. М. П. Фрица, 1871. (рос. дореф.)
• Указатель святынь и священныхъ достопамятностей Кіева. — 2-ге. — К. : Въ Типографіи Кіево-Печерской Лавры, 1853. (рос. дореф.)