Йоганнис I негус Ефіопії з 1667 до 1682 року з Соломонової династії Йоганнис I ዮሐንስЙоганнис IБібліотека імператора Йоган

Був обраний на імператорський трон радою знатних сановників імперії за наполяганням блаттенгети Мелка Крестоса. Потім рада ув'язнила решту синів Фасілідеса на горі Вохні-Амба, продовживши відроджений Фасілідесом звичай.

Більшу частину свого правління Йоганнис провів у походах. При цьому 6 із 11 здійснених походів були військовими експедиціями. Три з них були спрямовані проти агау, одна проти оромо, а також дві каральні експедиції до районів поблизу з горою Ашгуагва — Ангот і Ласта — для придушення повстань Фереса (1677) та За Мар'яма (1679). Помер 19 липня 1682.

Релігія за Йоганниса

Через гострі релігійні суперечки, спричинені католицькими місіонерами за правління його діда Сусеньйоса I, Йоганнис вчинив жорстко з європейцями. 1669 року він віддав геразмачу Мікаелу розпорядження про вигнання всіх католиків, які ще залишались в Ефіопії: ті, хто не прийняв віру Ефіопської православної церкви, були вигнані до Сеннару.

За часів його правління було страчено шістьох францисканців, відряджених папою Олександром VII для навернення ефіопів у католицьку віру там, де за 30 років до цього зазнали невдачі єзуїти. Натомість його симпатіями користувались вірмени, віра яких також належала до міафізитства та гармоніювала з ефіопською церквою. Серед них був Мурад, який здійснив низку дипломатичних місій для негуса. 1679 року Йоганнис прийняв вірменського єпископа який привіз мощі ефіопського святого Евостафевоса.

Конфлікт з приводу походження Христа настільки загострився, що в останній рік свого правління Йоганнис скликав синод для вирішення суперечки. Ченці-евстафіани з Годжама відстоювали формулу «Через єлеєпомазання Бог Син був односущним Отцю», їх підтримав власний син негуса Іясу. Проти них виступали ченці Дебре-Лібаноса, які на той час ще були прибічниками традиційного міафізитства. Підсумок синоду був спірним, тому до розв'язання проблеми повернулись, коли Іясу став негусом, на синоді, скликаному ним 1686 року.

Примітки

Budge, E.A. Wallis. A History of Ethiopia: Nubia and Abyssinia. — 1928. стор. 408)
Huntingford, G.W.B. The historical geography of Ethiopia from the first century AD to 1704. — Oxford University Press: 1989. — стор. 187–200
Bruce, James. Travels to Discover the Source of the Nile. — 1805 edition. — т. 3. — стор. 447
Budge, стор. 406, 410; Blundell, H. Weld. The Royal chronicle of Abyssinia, 1769–1840. — Cambridge: University Press, 1922. — стор. 525; Crummey, Donald. Priests and Politicians, 1972. — Hollywood: Tsehai, 2007. — стор. 22

Джерела

Бартницкий А., Мантель-Нечко И. История Эфиопии. — М. : Прогресс, 1976. — 592 с. — (Библиотека зарубежной африканистики) — 8000 прим.
Pankhurst, Richard K. P. Ефіопські царські хроніки = The Ethiopian Royal Chronicles. — Addis Ababa : Oxford University Press, 1967. — 210 с.

[1] Budge, E.A. Wallis. A History of Ethiopia: Nubia and Abyssinia. — 1928. стор. 408)

[2] Huntingford, G.W.B. The historical geography of Ethiopia from the first century AD to 1704. — Oxford University Press: 1989. — стор. 187–200

[3] Bruce, James. Travels to Discover the Source of the Nile. — 1805 edition. — т. 3. — стор. 447

[4] Budge, стор. 406, 410; Blundell, H. Weld. The Royal chronicle of Abyssinia, 1769–1840. — Cambridge: University Press, 1922. — стор. 525; Crummey, Donald. Priests and Politicians, 1972. — Hollywood: Tsehai, 2007. — стор. 22