Йоан де Грокейо

Йоан де Гроке́йо, (лат. Johannes de Grocheio (або Grocheo), фр. Jean de Grouchy) — французький теоретик музики кінця XIII століття.

Йоан де Грокейо
фр. Jean de Grouchy
Народився	1255 Париж, Королівство Франція
Помер	1320
Країна	Королівство Франція
Діяльність	теоретик музики, музикознавець, письменник
Знання мов	і середньовічна латина
Напрямок	музика середньовіччя
вчена музика (musica composita, також звана «regularis», «canonica», «mensurata»), тут розглядаються багатоголосні форми: органум, гокет і найбільш складна і вишукана — багатотекстовий мотет; церковна музика (cantus eccleciasticus); богослужбовий одноголосний спів, Григоріанський хорал (cantus planus). Унікальною для Середньовіччя виглядає деталізація сучасної авторові паризької музики, що нестрого підрозділяється їм на «просту» (simplex), «вітчизняну», або «місцеву» (civilis) і «просторічну» (тобто вульгарною говіркою, vulgaris). До останньої категорії автор включає шансон, естампи, , загадкову «продукцію» і деякі інші жанри менестрельної музики. У великій класифікації музичних інструментів («природним інструментом» Грокейо називає голос людини, «штучним інструментом» — музичний інструмент у звичному нам розумінні) автор трактату виділяє віел як інструмент, що володіє широкими художніми і формальними можливостями. Серед цінних музично-теоретичних спостережень — чітка диференціація інтервалів на вертикальні і горизонтальні. Для цієї мети переосмислюються традиційні в теорії терміни «консонанс» і «конкорданс». Термін «консонанс» резервується тільки для вертикальної милозвучності, «конкорданс» стосується тільки горизонтальної. Нарешті, Грокейо стверджує, що багатоголосна музика не підкоряється законам ладової організації церковної монодії (втім, альтернативи у вигляді вчення про багатоголосні лади вчений не дає). Ця констатація — надзвичайна рідкість для середньовічної науки про музику. Сприйняття Незважаючи на яскраву своєрідність трактату, вчення Йоана де Грокейо у пізнішій історії музики було надовго забуте. У наші дні трактат Грокейо вважається найважливішим джерелом для відновлення картини середньовічної музики, в тому числі він використовується для її реконструкцій в практиці автентичного виконавства. Примітки М. А. Сапонов розуміє цей термін як латинізацію старофранцузьку танцювальної пісні — «Кароли». «Справжній майстер зіграє на віелі будь-яку мелодію, будь-який шансон і зіграє на ньому будь-яку музичну форму взагалі». Видання трактату і література Rohloff E. Die Quellenhandschriften zum Musiktraktat des Johannes de Grocheio. Leipzig, 1972 (издание текста в виде , с нем. переводом); Stockmann D. Musica vulgaris bei Johannes de Grocheo (Grocheio) // Beiträge zur Musikwissenschaft, XXV (1983); Fladt E. Die Musikauffassung des Johannes de Grocheo im Kontext der hochmittelalterlichen Aristoteles-Rezeption. München, 1987; Лебедев С. Грокейо и Аристотель. Философские предпосылки трактата Иоанна де Грокейо «О музыке» // Старинная музыка в контексте современной культуры. Москва, 1989; Saponov M. Ductia und Cantus insertus bei Johannes de Grocheio // Beiträge zur Musikwissenschaft, XXXII (1990); Сапонов М. Менестрели. М., 1996; Lebedev S. Zu einigen loci obscuri bei Johannes de Grocheio // Quellen und Studien zur Musiktheorie des Mittelalters, Bd.2, hrsg. v. M.Bernhard. München, 1997.