Живість

Живість або животність, також іноді як калька лат. animatus — одухотвореність, одушевленість (антонім: неживість, неживотність) — це граматична категорія, яка існує в українській і багатьох інших мовах і вказує на те, якою мірою предмет, позначуваний іменником, є істотою або неістотою. Граматична категорія живості є одним із найелементарніших принципів у мовах світу та пов'язана з розділенням об'єктів на живі й неживі, яке люди навчаються робити ще у віці шести місяців.

Концепція живості не завжди є дискретною: багато мов мають градієнт між живим і неживим. Як правило, така шкала ставить людей вище тварин, потім послідовно йдуть рослини, природні сили, конкретні об'єкти та абстрактні об'єкти. Серед людей така шкала може мати ієрархію, у якій займенники першої та другої особи розташовуються вище третьої особи, частково продукт емпатії, між мовцем та співрозмовником.

Приклади

Праіндоєвропейська мова

Через схожість у морфології жіночих і чоловічих граматичних родів в індоєвропейських мовах існує теорія, згідно з якою на ранньому етапі праіндоєвропейська мова мала лише два граматичні роди: «живий» і «неживий/середній». Найочевиднішою відмінністю є те, що неживі іменники (середнього роду) використовували однакову форму для називного, кличного та знахідного відмінків іменників. Ці особливості зберігались в нині мертвих анатолійських мовах, таких як хетська.

Пізніше, вже після відділення анатолійських мов, живий рід розвинувся в жіночий і чоловічий роди. Вважається, що множина іменників середнього (неживого) роду мала таке ж закінчення, як і збірні іменники в однині, і деякі збірні іменники пізніше стали словами жіночого роду. У давньогрецькій мові можна знайти окремі випадки, в яких дієслова використовують форму однини з іменниками середнього роду у множині. У багатьох індоєвропейських мовах, таких як латинська та слов'янські мови, закінчення множини багатьох слів середнього роду в злитих називному — знахідному — кличному відмінках відповідає формі називного відмінка однини жіночого роду.

Слов'янські мови

Слов'янські мови, які мають відмінки (усі, крім болгарської та македонської), мають розвинуту ієрархію живості, у якій синтаксичні істоти можуть включати як живі, так і неживі об'єкти. Загалом люди й тварини здебільшого потрапляють в категорію істот, а рослини тощо — в категорію неістот, тож визначною є радше свідомість об'єкта, ніж життя.

І. С. Нечуй-Левицький у своїй «Грамматиці українського язика» 1913 року враз з істотами та неістотами («предметами животніми» й «предметами неживотніми») виділяв також «предмети умові́», що ми їх «не бачимо, а тільки уявляємо собі в умі», до яких відносив абстрактні поняття, як-от «розум, ум, радощі, гнів».

Живість функціонує як підрід, через який перетинаються відмінки іменників у явищі, що називається синкретизмом, і полягає в змішуванні знахідного відмінка або з називним, або з родовим. Неживі іменники мають форми знахідного відмінка, які збігаються з називним, а живі мають форми знахідного відмінка нагадують родовий відмінок.

Наприклад, синкретизм в українській мові призводить до таких форм:

• Н.в. стіл, З.в. стіл, Р.в. стола (синкретизм називного та знахідного відмінків);
• Н.в. кіт, З.в. кота, Р.в. кота (синкретизм родового та знахідного відмінків).

У формах множини іменники всіх родів можуть розрізняти категорії живих і неживих за допомогою цього синкретизму, але лише іменники чоловічого роду першої відміни (та їх модифікатори) виявляють його в однині (Frarie 1992:12), а інші відміни та рід іменників «обмежують (морфологічне) вираження живості множиною» (Frarie 1992:47).

Деякі дослідники на основі поняття живості розрізняють окремий «неживий» підрід іменників.

Примітки

1. Шерстюк, Григорій Пилипович (1907). Коротка українська граматика для школи. Частина перша (PDF) (укр.). с. 13. Процитовано 13 листопада 2023.
2. Нечуй-Левицький, Іван Семенович (1913). Грамматика украінського язика. Частка I. Етимологія. irbis-nbuv.gov.ua (укр.). с. 10. Процитовано 31 жовтня 2023.
3. Szewczyk, Jakub M.; Schriefers, Herbert (2010). Is animacy special? ERP correlates of semantic violations and animacy violations in sentence processing. Brain Research. 1368: 208—221. doi:10.1016/j.brainres.2010.10.070. PMID 21029726.
4. Yamamoto, Mutsumi (2006). Agency and impersonality: Their linguistic and cultural manifestations. Amsterdam: J. Benjamins Pub. Co. с. 36.
5. Frarie, Susan E. (1992). Animacy in Czech and Russian. University of North Carolina at Chapel Hill.
6. Klenin, Emily (1983). Animacy in Russian: a new interpretation. Columbus, OH: Slavica Publishers.

Посилання

• Frishberg, Nancy. (1972). Navajo object markers and the great chain of being. In J. Kimball (ed.), Syntax and semantics, vol. 1, p. 259–266. New York: Seminar Press.
• Hale, Kenneth L. (1973). A note on subject–object inversion in Navajo. In B. B. Kachru, R. B. Lees, Y. Malkiel, A. Pietrangeli, & S. Saporta (eds.), Issues in linguistics: Papers in honor of Henry and Renée Kahane, p. 300–309. Urbana: University of Illinois Press.
• Thomas E. Payne, 1997. Describing morphosyntax: A guide for field linguists. Cambridge University Press. .
• Young, Robert W., & Morgan, William, Sr. (1987). The Navajo language: A grammar and colloquial dictionary (rev. ed.). Albuquerque: University of New Mexico Press. .