Енцо Феррарі

Енцо Ансельмо Феррарі (італ. Enzo Anselmo Ferrari; 18 лютого 1898 — 14 серпня 1988) — італійський конструктор, підприємець. Засновник автомобілебудівної компанії «Феррарі» та однойменної автоперегонової команди.

Енцо Феррарі
Enzo Ferrari
Енцо Феррарі (зліва) та Іларіо Бандіні
Ім'я при народженні	Енцо Ансельмо Джузеппе Марія Феррарі
Народився	20 лютого 1898(1898-02-20)^[4] Модена, Емілія-Романья, Королівство Італія^[4]
Помер	14 серпня 1988(1988-08-14)^[1]^[2]^[…](90 років) Модена, Емілія-Романья, Італія^[4]
Поховання	^d^[5]
Громадянство	Італія
Національність	італієць
Діяльність	Засновник Ferrari
Галузь	автомобільні гонки^[6], ^d^[6] і автомобільна промисловість^[6]
Знання мов	італійська^[7]^[6]
Заклад	Alfa Romeo^[4]
Учасник	Перша світова війна
Роки активності	з 1918
Брати, сестри	^d
У шлюбі з	^d^[4]
Діти	Альфредо Феррарі П'єро Феррарі
Автограф
Нагороди
IMDb	ID 0274060
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Феррарі.

Ця стаття про конструктора і підприємця. Про футболіста див. Енцо Феррарі (футболіст).

Юність

Майбутній засновник компанії «Феррарі» народився в італійському місті Модена 18 лютого 1898 року, але через дуже сніжну в той рік зиму батьки офіційно зареєстрували його лише через декілька днів. Батько хлопчика був інженер-путівник і, крім цього, мав майстерню, розташовану в їхньому будинку. В дитинстві Енцо мріяв стати оперним співаком або журналістом. У 1908 році, коли йому було 10 років, разом з батьком відвідав автоперегони, що проходили в місті Болонья. Це справило сильне враження на Енцо, і він захопився автоперегонами. У 1916 році його батько Альфредо помер і Енцо довелося стати главою сім'ї. Він покинув навчання і став заробляти гроші. З дитячою мрією стати оперним співаком він остаточно розпрощався. Під час Першої світової війни був мобілізований до лав Італійської армії, служив в 3-ому гірському артилерійському полку. В 1918 році захворів, через вирувавшу в той час епідемію іспанського гриппу, і його відсторонили від служби.

Кар'єра

Після закінчення Першої світової війни Енцо Феррарі влаштовується у невелику компанію випробувачем автомобілів. Саме тоді Енцо почав займатися перегонами. У 1920 році він став працювати на компанію «Альфа-Ромео», на машинах яких він і брав участь у професійних перегонах.

Два десятиліття тривала кар'єра Енцо в «Альфа-Ромео»: він пройшов шлях від водія до директора спортивного підрозділу «Alfa Racing». Паралельно з роботою в «Альфа-Ромео» Енцо Феррарі у 1929 році засновує спортивне товариство «Scuderia Ferrari» (Стайня Феррарі) в Модені, головною метою якого було створення перегонної команди та організація автоперегонів

Феррарі виготовляв свої автомобілі невеликими партіями, тільки методом ручного складання. Їх відрізняла висока швидкість і унікальний дизайн. У 1969 році Енцо поступився 50 % акцій своєї компанії концерну «ФІАТ», але до 1977 року залишався президентом фірми, а контроль над командою «Scuderia Ferrari» тримав у своїх руках до самої смерті. Його команда стала найпотужнішою й найтитулованішою у Формулі-1.

Приватне життя

Енцо Феррарі одружився з Лаурою Гарелло 28 квітня 1923 року і перебував з нею у шлюбі до кінця її життя. У 1932 році народився їхній єдиний син Альфредо "Діно", який готувався стати спадкоємцем Енцо, але був хворий на м'язову дистрофію Дюшена і помер у віці двадцяти чотирьох років.

Ще до народження Діно Енцо познайомився із Ліною Ларді, яка стала його коханкою і народила другого сина Енцо, П'єро. Оскільки розлучення в Італії були незаконними до 1975 року, Енцо зміг визнати сина тільки після смерті дружини у 1987 році. Наразі П'єро є заступником голови Ferrari та володіє 10.23% компанії. Енцо підтримував зв'язок із Ліною до своєї смерті у 1988 році.

До кінця життя писав тільки перовою авторучкою і фіолетовим чорнилом. Боявся літаків, на будь-які поверхи підіймався пішки, бо кабіни ліфтів сповняли його жахом.

Енцо Феррарі помер у серпні 1988 року, через шість місяців після урочистостей на честь свого 90-річчя. На третій день після ювілею невістка народила онука, якого назвали Енцо.

Свою автобіографічну книгу Феррарі закінчив словами:"Якби мені запропонували почати все з початку, гадаю, я б відмовився... Я б відмовився знову починати життя на моїй Батьківщині, де мене щоденно бомбують політичними та соціальними проповідями, тоді як нормальне, цивілізоване співжиття у спільній праці тут зведене нанівець. Я й уявити не міг, що в ціну слави...входить знищення могили, в якій двадцять чотири роки тому я поховав свого сина Діно. Після усіх цих подій я почуваюся самотнім і готовий звинуватити себе в тому, що дожив до цих років. Іноді мені здається, що біль є всього лиш наслідком розпачливого чіпляння до життя посеред страхітливої крихкості існування".

Див. також

• Музей Енцо Феррарі

Примітки

1. SNAC — 2010.
   d:Track:Q29861311
2. Find a Grave — 1996.
   d:Track:Q63056
3. Babelio — 2007.
   d:Track:Q2877812
4. Amatori F. Dizionario Biografico degli Italiani — 1996. — Vol. 46.
   d:Track:Q1128537
5. https://fr.findagrave.com/memorial/8896464/enzo-ferrari
6. Czech National Authority Database
   d:Track:Q13550863
7. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
8. (unspecified title) —
9. Azionariato. www.ferrari.com.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url ()
10. http://archiviostorico.gazzetta.it/2006/giugno/28/spenta_anni_Lina_Lardi_grande_ga_3_060628005.shtml

Посилання

• Історія Гран-прі — Зала Слави [ 5 червня 2011 у Wayback Machine.], Енцо Феррарі
• GrandPrix.com біографія [ 1 березня 2011 у Wayback Machine.]