Екологічний рух в Україні

Екологічний (природоохоронний) рух в Україні — громадська активність значних мас людей, спрямована на захист екологічних прав громадян, а також на охорону природи України.

Історія розвитку

Громадська екологічна діяльність в Україні має такі основні етапи розвитку.

• 1 етап (1900–1917) пов'язаний з появою в українському суспільстві ідей, пов'язаних з охороною пам'яток природи. Серед лідерів руху українські, польські, російські та румунські вчені-природознавці та громадські діячі — В. І. Талієв, О. О. Браунер, Г. О. Бризгалін, П. П. Бузук, Ф. Е. Фальц-Фейн, Й. Пачоський, М. Гушуляк, Я. Павліковський, М. Рациборський та ін.. Рух на перших порах в основному складався з високоосвічених людей — вчених-природничників і багатих землевласників. Основними формами організації були товариства дослідників природи, які проводили інвентаризацію пам'яток природи, їх охорону, а також поширення природоохоронних знань. Наприклад, Харківське товариство любителів природи організувало в 1913 р. першу в Російській імперії виставку охорони природи, повторену потім у Києві. Рух концентрував свою увагу на захисті наукових, патріотичних та етико-естетичних цінностей пам'яток природи. Методи роботи — лекції, виставки, видання природоохоронної літератури, заповідання пам'яток природи.
• 2 етап (початок 1920-х — початок 1930-х) характеризується активною участю у природоохороні значних мас населення країни. Разом з членами нечисленних природничо-наукових товариств питаннями охорони природи займалися краєзнавчі організації, Всеукраїнська спілка мисливців і рибалок, зоозахисні організації (Жіврас та інші), Юннатський рух. Їх природоохоронна активність стосувалася створення заповідників і пам'яток природи, випуску природоохоронної пропаганди, викорінення випадків жорстокого поводження з тваринами, боротьби з браконьєрством, посадки дерев, облаштування штучних гніздівель для птахів. Серед лідерів руху українські, російські та польські вчені-природознавці та громадські діячі — В. Г. Аверін, І. І. Пузанов, О. Мріц, Ш. Вердак, М. П. Акімов, М. В. Шарлемань, Г. О. Кожевніков, Ф. Ф. Шиллінгер, О. А. Яната, В. В. Станчинський, М. С. Шалит та ін.. З політичних причин рух все більше набував прагматичний характер, акцентуючи увагу на охороні господарських цінностей природи. На початку 1930-х років громадський природоохоронний рух в Україні (за винятком Західної України, що не входила до СРСР), перестав існувати. Кожен третій з активістів був репресований, всі громадські організації (краєзнавчі, юннатські, мисливсько-рибальські та природничо-наукові) закриті. Методи роботи — видання природоохоронної літератури, рейди по боротьбі з браконьєрством, Дні птахів, Дні лісу, виставки.
• 3 етап (кінець 1950-х — середина 1980-х) розпочався багато в чому завдяки впливу хрущовської відлиги, і став не скільки продовженням, а відродженням природоохоронного руху в Україні. Лідерами руху були відомі вчені — природознавці та письменники академіки І. Г. Підоплічко, П. С. Погребняк, професори М. А. Воїнственський, О. П. Корнєєв, І. І. Пузанов, а також М. Рильський та ін. У 1946 р. було створено Українське товариство охорони природи, яке до початку 1960-х років перетворилося на потужну і авторитетну природоохоронну громадську організацію, що мала своїх штатних співробітників у всіх областях України, видавала книги і журнали з охорони природи, а також організовуючи інвентаризацію вікових дерев та інших пам'яток природи. На жаль, до кінця 1970-х років, товариство все більше стало забюрократизовуватися і грало по суті роль відділу зв'язків з громадськістю Державного комітету УРСР по охороні природи. У середині 1970-х років в Україні почали з'являтися принципово нові природоохоронні організації — студентські природоохоронні дружини (ДОПи), що були незалежними від чиновників Українського товариства охорони природи і комсомольських структур. Вони займалися створенням заказників, боротьбою з браконьєрством, природоохоронною пропагандою. В ідеології природоохоронного руху даного етапу переважали господарські, наукові, культурні цінності. Методи роботи — лекції, гуртки, виступи в газетах, семінари, рейди по боротьбі з браконьєрством, створення заказників, Дні птахів, Дні лісу.
• 4 етап (середина 1980-х — початок 2000-х) почався з горбачовської перебудови і вибухом на Чорнобильській АЕС. Він ознаменований найбільш масовою участю громадян України у вирішенні природоохоронних (з цього періоду вони все частіше стали іменуватися екологічними) проблем. На зміну Українському товариству охорони природи, яке не змогло через свою забюрократизованість очолити екологічний рух, прийшла , створена в 1988 р. У 1991 р. в Україні була створена Партія зелених України, що увійшла на виборах в 1998 р. до Верховної Ради України. Серед лідерів даного періоду можна назвати письменників і громадських діячів — письменника Ю. М. Щербака, а також В. М. Кононова, Ю. І. Самойленка, Н. Преображенську, Л. Караванську та ін. У цьому періоді активно стали створюватися і інші громадські екологічні організації — Національний екологічний центр України, Київський еколого-культурний центр, Печеніги та ін. На жаль, до початку 2000-х років Українська екологічна асоціація «Зелений світ» і Партія зелених України втратили свій вплив у суспільному екологічному русі України. Значний збиток екологічному руху завдала грантова політика зарубіжних фондів, в результаті якої деякі громадські екологічні організації перестали займатися екологічною діяльністю безкоштовно. Низка громадських екологічних організацій страждала непрофесіоналізмом, конформізмом, . Відомий російський соціолог, професор О. Н. Яницький, описуючи екологічні громадські організації цього періоду, зазначив: «Журналізм, тяжіння до публіцистики, до оперування аргументами і фактами, отриманими на льоту, „зі слуху“ на численних зелених , так само як і небажання (а часто невміння) оперувати науковими поняттями і концепціями — давні хвороби розглянутого руху.» В ідеології екологічного руху даного періоду переважали санітарно-гігієнічні, з охорони здоров'я, екологічні, господарські мотиви. Методи роботи — в основному протестні — пікети, демонстрації, а також виступи в ЗМІ та парламентська діяльність.
• 5 етап (початок 2000-х — 2013 р) характеризується деяким загасанням громадського екологічного руху. Через припинення грантової підтримки перестали існувати багато громадських екологічних організацій. Значно зменшилася екологічна активність ЗМІ, населення в цілому менше стало цікавитися екологічними проблемами. Разом з тим з кінця 2000-х років в екологічний рух України влилися створений у 2007–2008 рр. , а також і нещодавно відтворений рух студентських природоохоронних дружин. Для даного етапу руху характерна повна відсутність в ньому громадських мисливських організацій, а також відсутність у ньому відомих вчених, журналістів і письменників. Рух стає все більш професійним, і чільну роль починають відігравати сильні професійні громадські екологічні організації — «Екологія-право-людина», Печеніги, , Громада рибалок України, Київський еколого-культурний центр, , Національний екологічний центр України, Кримська республіканська асоціація «Екологія і світ» та ін. До нових небезпечних тенденцій даного періоду слід віднести систематичні побиття і вбивства активістів екологічного руху, а також цькування руху в деяких ЗМІ. До масових акцій цього періоду, що проводяться екологічними організаціями, відносяться кампанії проти видобутку сланцевого газу в Україні, знищення бездомних собак в населених пунктах, використання фосфіду цинку, будівництва малих ГЕС у Карпатах, використання капканів та інших браконьєрських знарядь, проти регуляційних заходів та туризму в заповідниках, на захист дельфінів, ведмедів і вовків, , охорона вікових дерев. Основний акцент сучасного етапу екологічного руху — захист і виживання людини і охорона дикої природи. Методи роботи — ведення судових справ, розробка та лобіювання природоохоронних законів, проведення довготривалих природоохоронних кампаній, організація пікетів, круглих столів, прес-конференцій, рейдів по боротьбі з браконьєрством, видання екологічної літератури (наприклад, Київський еколого-культурний центр видає «Гуманітарний екологічний журнал», Кримська республіканська асоціація «Екологія і світ» — журнал з такою ж назвою), виступи в ЗМІ, екотаж, створення заказників.

Джерела та література

• Ковпак Л.В. Екологічний рух [ 7 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с. : іл. — .

Ресурси Інтернету

• Українські екологічні громадські організації
• Зелений тиждень в Україні [13] [ 21 лютого 2014 у Wayback Machine.]
• Знайомтесь — екологічний рух нині [14] [ 21 лютого 2014 у Wayback Machine.]
• Якименко О. Г. Громадський екологічний рух та його роль в соціалізації особистості
• Алексієвець М. Екологічний рух в Україні (історичний аспект) [16] [ 20 лютого 2014 у Wayback Machine.]
• Екологічний рух — світовий досвід та українські реалії [17] [ 20 лютого 2014 у Wayback Machine.]
• Вегетаріанський екологічний рух України [18]
• Андрусевич А. Неурядові екологічні організації в Україні — проблеми становлення та розвитку [19] [ 20 липня 2013 у Wayback Machine.]
• Андрос О. Є. Екологістські рухи в сучасному політичному процесі: монографія. — Київ: Стилос, 2012. — 206 с.

Примітки

1. Борейко В. Е. История охраны природы Украины. — К.: КЭКЦ, 1997. — 544 с.
2. Яницкий О. Н. Экологическое движение в России. — М.: Ин-т социологии АН, 1996. — 216 с.
3. Нищета зоозащитного движения [1]
4. Борейко В. Е. Белые пятна природоохраны. — К.: КЭКЦ, 2003. — 292 с.
5. Українське товариство охорони природи
6. Історія руху студентських природоохоронних дружин України в документах і спогадах [2] [ 28 квітня 2014 у Wayback Machine.]
7. Екологічний рух [3] [ 7 березня 2016 у Wayback Machine.]
8. Голобуцький О. та ін. Партія зелених України. — К., 2004.
9. Екологічний рух в Україні [4] [ 31 серпня 2013 у Wayback Machine.]
10. Українська екологічна асоціація «Зелений світ»
11. Стегній Олександр Григорович Тенденции развития ассоциативных групп интересов (на примере экологического движения в Украине) [5] [ 23 лютого 2014 у Wayback Machine.]
12. Стегній О. Екологічний рух в Україні — соціологічний аналіз. — К.: Академія, 2001.
13. Партія зелених України [6] [ 29 липня 2013 у Wayback Machine.]
14. Партія зелених України
15. Борейко В. Е. Этика и практика охраны биоразнообразия. — К.: КЭКЦ, 2008. — 360 с.
16. Фомичев С. Дети капитана Гранта против детей лейтенанта Шмидта [7] [ 11 жовтня 2008 у Wayback Machine.]
17. Алексієвець М. Екологічний рух в Україні — історична ретроспектива, сучасність і перспективи [8]^{[недоступне посилання з липня 2019]}
18. Дружини охорони природи
19. Операція «Першоцвіт»
20. Рука Москви — екологічний рух в Україні [9] [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
21. В Україні вбили відомого еколога [10] [ 30 серпня 2012 у Wayback Machine.]
22. Мищенко Д. Н. Общественное экологическое движение в Крыму (проблемы, задачи, перспективы) [11]^{[недоступне посилання з липня 2019]}
23. Андрос, Олег (2012). Екологістські рухи в сучасному політичному процесі (Українська) . Київ: Стилос. с. 206. ISBN .