Дніпропетровський металургійний завод

Дніпровський металургійний завод — приватне акціонерне товариство, найстаріше металургійне підприємство міста Дніпра. Розташоване у Новокодацькому районі Дніпра. Засновано в 1884 році.

Дніпровський металургійний завод

Логотип
Тип	ПрАТ
Організаційно-правова форма господарювання	закрите акціонерне товариство
Галузь	чорна металургія
Спеціалізація	Чорна металургія
Доля	Працює
Засновано	1884
Засновник(и)	Брянське акціонерне товариство з залученням бельгійського капіталу
Штаб-квартира	49064, Дніпро, вулиця Маяковського, 3
Територія діяльності	Україна
Попередні назви	Олександрівський Південноросійський залізоробний і залізопрокатний завод
Ключові особи	Баш Віталій Олександрович, генеральний директор
Продукція	чавун, товарна заготовка, швелер, кутник, рейки кранів, автоосі і автоободи.
Виторг	▲ 10 075,677 млн ₴ (2017)
Операційний прибуток (EBIT)	▲-741,510 млн ₴ (2017)
Чистий прибуток	▼-322,753 млн ₴ (2017)
Активи	▲ 4 971,055 млн ₴ (2017)
Власний капітал	▼-5 661,909 млн ₴ (2017)
Власник(и)	DCH
Співробітники	▼ 4472 (2017)
dmz-petrovka.dp.ua
Нагороди
Дніпровський металургійний завод у Вікісховищі

До 1917 року завод називався Олександрівським Південноросійським залізоробним і залізопрокатним заводом Брянського акціонерного товариства. Заводу було дано ім'я імператора Олександра ІІІ. Згодом завод був відомий як Брянський завод. З 1922 року до часів декомунізації в Україні завод носив ім'я більшовицького діяча Григорія Петровського.

Основна продукція — квадратна заготовка (поставляється до Єгипту), швелер, який має широку географію експорту (країни Європи, Азії, Африки).

Історія

Дніпровський металургійний завод — історичне фото.

Одна з доменних печей Дніпровського металургійного заводу

Завод було збудовано після відкриття у травні 1884 року Катеринославської залізниці, що з'єднала Криворізький залізорудний басейн і вугільний Донбас. Враховуючи багатства Криворізького залізорудного басейну і наявність залізниці, яка дозволяла завозити у Придніпров'я донецьке вугілля у величезній кількості, Брянське акціонерне товариство 1885 року розпочало будівництво заводу на околиці міста Катеринослава. Перша доменна піч була задута 1887 року. Завод водним шляхом сполучався з основним заводом Брянського акціонерного товариства у місті Бежиці на річці Десні.

Будували відразу дві доменні печі, які були споруджені за останнім словом тодішньої металургійної техніки. Це були печі шотландської конструкції, креслення яких були взяті з документації французького заводу Дедона, збудованого 1884 року. Таких печей у Російській імперії, до складу якої входила Україна, тоді ще не було.. Перша доменна піч цього заводу була вперше задута 10 травня 1887 року, однак перший чавун отримали лише в серпні 1887 року. Другу доменну піч було задуто в 1888 році. Тут діяло коксове виробництво.

Будівництво виконував інженер О. М. Горяїнов, який став першим директором заводу. Акціонери Брянського товариства П. І. Губонін і В. Ф. Голубєв долучили до фінансування франко-бельгійський капітал.

У 1913 році на заводі було 5 доменних і 7 мартенівських печей, 3 бесемерівських конвертори і 10 прокатних станів.

Тут працював токарем революціонер, депутат IV Державної Думи Росії, нарком внутрішніх справ РРФСР і «всеукраїнський староста» Григорій Петровський. 1922 року заводу було надано його ім'я. На центральному проспекті міста Дніпра й досі є кришки люків, вилиті на «Брянці».

«Брянка» була націоналізована 1918 року. 1932 року від заводу відділили деякі цехи, що були розбудовані як окремі заводи: Дніпропетровський трубопрокатний завод, Дніпропетровський завод металоконструкцій ім. Бабушкіна, завод «Дніпроважмаш» і Дніпропетровський коксохімічний завод. Завод став постачальником кадрів для нових металургійних заводів: Магнітогорського, Новокузнецького, Липецького, Маріупольского, Руставського і Нижньотагільського. 1932 року при заводі було відкрито Палац культури ім. Ілліча.

У 1941-1943 роках завод не дав і тонни чавуну або сталі Німеччині. Підривною роботою керував начальник транспортного цеху Юрій Савченко. Відступаючи, німці висадили в повітря усі цехи і металургійні агрегати, проте вже через три дні після звільнення Дніпропетровська, 28 жовтня завод дав місту світло і воду, а 29 вересня 1944 року — перший чавун.

У вересні 1956 року на заводі вперше в СРСР запроваджено кисень у бесемерівський процес.

У жовтні 1957 року на заводі вперше у світовій практиці успішно використано природний газ у роботі доменної печі.

1987 року на набережній побудовано новий прокатний цех «Стан-550».

Сучасність

1995 року підприємство стало відкритим акціонерним товариством. Власником його була група «Приват». 14 квітня 2008 року власником підприємства стала група «Євраз». У березні 2018 новим власником стала компанія DCH Олександра Ярославського.

Від 2010 року до його складу включено Дніпрококс.

Сьогодні металургійний завод виробляє товарний чавун, товарну заготовку, швелер, кутник, рейки кранів, автоосі і автоободи.

Дніпровський металургійний завод планує побудувати нову машину безперервного лиття заготовок і млин малого профілю для виробництва арматури і катанки.

DCH Steel планує інвестувати $300 млн у вертикальну інтеграцію Дніпровського МЗ і “Сухої Балки”, що передбачатиме під собою будівництво аглофабрики на ДМЗ.

Виробничі потужності

Виробництво коксу — 4 батареї, 1040 тис. т

Доменне виробництво — 2 доменні печі, 1795 тис. т

Виробництво сталі — 3 конвертери, 1230 тис. т

Виробництво прокату — Прокатний цех №1: блюминг 1050, стан 800

Прокатний цех №2: стан 550

Персонал та зарплатня

Чисельність персоналу — 4378 осіб.

Середня заробітна плата (до стягнення податків на рівні працівника) — 158 тис. грн на рік.

Продуктивність праці — 209 т сталі на рік.

Об'єми виробництва

• кокс — 570 тис. т (2018 рік)
• чавун — 886 тис. т (2018 рік)
• сталь — 919 тис. т (2018 рік)

Директори, голови правління

• 1887–1903 —
• 1908–1917 —
• 1924–1927 — Макаров Іван Гаврилович
• 193.0–1931 — Іванченко Яків Павлович
• 1931–1931 — Голубенко Микола Васильович
• 1931–1932 — Рогачевський Ісак Захарович
• 1932–1937 — Бірман Степан Павлович
• 1937–1938 — Марковський Іван Зіновійович
• 1938–1963 — Коробов Ілля Іванович
• 1963–1967 — Лихорадов Анатолій Петрович
• 1967–1981 — Мазов Василь Федорович
• 1981–1995 — Дерев'янко Василь Іванович
• 1995–1997 —
• 1998–1999 —
• 1999–2001 — Кузьменко Володимир
• 2001–2009 —

Примітки

1. [1]^{[недоступне посилання з липня 2019]}
2. . GMK (укр.). Архів оригіналу за 22 лютого 2020. Процитовано 20 січня 2020.
3. Развитие чёрной металлургии в Украинской ССР. — Киев, Наукова думка, 1980. Стр. 63 — 64.
4. М. М. Середенко. Чорна металургія України. 1917—1957. — К., 1957. Стор. 156.
5. Металлургия чугуна. Ефименко Г. Г., Гиммельфарб А. А., Левченко В. Е. Изд. 2. — Киев, «Вища школа», 1974. Стр. 288.
6. . Архів оригіналу за 27 жовтня 2008. Процитовано 3 березня 2010.
7. . https://www.rbc.ua/. РБК-Україна. 1 листопада 2010. Архів оригіналу за 17 червня 2019. Процитовано 17 червня 2019.
8. . GMK (укр.). Архів оригіналу за 19 червня 2020. Процитовано 20 січня 2020.

Джерела

• Сайт заводу [ 6 квітня 2009 у Wayback Machine.]
• Результати торгів акціями Дніпровського металургійного заводу на «Українській біржі» [ 16 квітня 2010 у Wayback Machine.]
• . http://ugmkinfo.com/. . 1 березня 2018. Архів оригіналу за 2 березня 2018. Процитовано 2 березня 2018.

Посилання

• Брянскому заводу — 130 лет [ 30 березня 2018 у Wayback Machine.]

• Заводы «Шодуар»: Тройной юбилей символов металлургии Днепра. 2019-11-08
• . http://uprom.info/. Національний промисловий портал. 20 липня 2018. Архів оригіналу за 20 липня 2018. Процитовано 19 липня 2018.