Гурко Йосип Володимирович

Гурко (Ромейко-Гурко) Йосип Володимирович (нар. 16 (28) липня 1828(18280728) — 15 (28) січня 1901) — російський генерал-фельдмаршал (1894).

Йосип Гурко
рос. Иосиф Владимирович Гурко
Народився	16 (28) липня 1828^[1] Великий Новгород
Помер	15 (28) січня 1901^[1](72 роки) Сахорово (Твер)
Країна	Російська імперія
Діяльність	політик, військовослужбовець
Alma mater	Пажеський корпус (1846)
Учасник	Кримська війна і Російсько-турецька війна 1877–78
Титул	граф^[d]
Посада	член Державної ради Російської імперії^[d]
Військове звання	генерал-фельдмаршал
Рід	Ромейко-Гурко
Батько	Володимир Йосипович Гурко
Мати	^d
У шлюбі з	Марія Андріївна Саліас-де-Турнемір
Діти	Олексій, Володимир, Василь, Миколай, Євген, Дмитро
Нагороди
Герб герб Гурко
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Походив з шляхетного роду Могильовської губернії, з відомого роду білоруських дворян.

Закінчив навчання у Пажеському корпусі (1846).

Сприяв реалізації у життя селянської реформи 1861.

Командував кавалерійськими підрозділами, служив у свиті імператора Олександра II (1862—1866) флігель-ад'ютантом. Брав участь у російсько-турецькій війні 1877—1878; командував 70-тисячним військом, здійснив складний перехід через Балкани і, здобувши ряд перемог, звільнив від турецьких військ Софію й інші болгарські міста та Адріанополь (нині м. Едірне, Туреччина).

У 1879—1880 — помічник командуючого військами гвардії та ^[ru], тимчасовий петербурзький генерал-губернатор.

Для боротьби з терористами-народниками, які винесли Г. смертний вирок, 1879 розробив інструкцію «Порядок виконання смертних вироків» (рос. Порядок исполнения смертных приговоров), що діяла в Російській імперії наприкінці 1870 — поч. 1880-х рр.

У 1882—1883 рр. командував Одеським військовим округом і обіймав посаду місцевого генерал-губернатора. За розпорядженням імператора Олександра III головував на військово-польових судах проти терористів і виносив їм смертні вироки (С.Халтуріну, ^[ru] та ін.).

У 1883—1894 — командував військами ^[ru] і одночасно був генерал-губернатором. Займався спорудженням фортець та будівництвом стратегічних доріг, підготовкою військ до майбутніх бойових дій. У російській історіографії Г. вважається послідовником суворовської школи (див. О.Суворов) у військовій справі.

У 1894 р. пішов у відставку і мешкав у своєму маєтку.

Помер у с. Сахарово (нині село Тверської області, РФ).

Родина

• Прадід — Гурко-Ромейко Йосип (Юзеф), підкоморій Вітебського воєводства
• Дід — Гурко-Ромейко Йосип Йосипович (†1811), перший курляндський віце-губернатор (1796—1799), дійсний статський радник
• Батько — Гурко Володимир Йосипович (1795—1852), генерал від інфантерії, начальник всіх резервних і запасних військ Російської імперії
• Дружина (з 1861 р.) — графиня Марія Андріївна Саліас-де-Турнемір (1842—1906)
  • Діти:
• Олексій (14.10.1880—08.01.1889),
• Миколай (1874—04.11.1898),
• Володимир (1862—1927),
• Василь (1864—1937),
• Євген (1866—1891),
• Дмитро (1872—1945).

Див. також

• Народна воля

Джерела

• Волковинський В. М. Гурко Йосип Володимирович [ 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 257. — .
• (рос.) Нагловский Д. С., Действия передового отряда генерала Гурко в 1877 г. «Военный сборник», 1900, № 7–11;
• (рос.) Широкорад А. Б., Русско-турецкие войны 1676—1918 гг. Минск–М., 2000.

1. Большая российская энциклопедия — Москва: Большая российская энциклопедия, 2004.
   d:Track:Q1768199d:Track:Q649d:Track:Q5061737