Геронтолог

Геронтоло́гія (від грец. γέροντος — стара людина і грец. λόγος — слово, знання) — наука, що вивчає процес старіння людини та дієві методи продовження оптимізованого довголіття та омолодження.^[]

Виникла близько століття тому^[]. Складовими частинами геронтології є геріатрія — вчення про хвороби, пов'язані з інволюційними змінами, а також особливості лікування та профілактики захворювань у літньому й старечому віці, герогігієна, яка вивчає питання загальної та спеціальної гігієни людей старших вікових груп, і геронтопсихологія, яка вивчає психо-поведінкові особливості людей похилого та старого віку.

Визначення терміну

Геронтологія загалом є міждисциплінарною наукою, та поділяється на кілька напрямків. Соціальна геронтологія вивчає соціальні та психологічні аспекти старіння, як і ефекти старіння населення. Біогеронтологія вивчає біологічні аспекти старіння. Геріатріка, що часто вважається окремою від геронтології наукою, вивчає хвороби похилого віку та методи боротьби з ними. Біомедична геронтологія поєднує останні два напрямки, намагаючись знайти практичні засоби збільшення тривалості життя.

Історія

Значний внесок у становлення і розвиток цієї науки внесли І. І. Мечников, В. Коренчевський, М. М. Амосов^[] Також в розуміння вікових процесів розвитку і причин старіння вніс вклад Володимир Дильман. Академік Володимир Фролькіс висунув адаптаційно-регуляторну теорію вікового розвитку (з генно-регуляторної гіпотезою старіння). Згідно з ним, первинні механізми старіння пов'язані зі зміною регуляції активності генів, регуляції їх експресії та репресії. Також висунув теорію вітаукту — в ході еволюції, поряд з процесами старіння, виникають механізми активної протидії їм — процеси вітаукту (антистаріння). В. В. Фролькіс запропонував також кілька гіпотез і концепцій: концепцію етагенезу^[] для опису життєвого циклу організму в цілому (від зиготи до смерті); гіпотезу про інвертори (внутрішньоклітинні регулятори плазматичних мембран) — припущення про існування внутрішньоклітинних регуляторів стану плазматичних мембран, які синтезуються в ядрі, синтез інверторів з віком зменшується, що зумовлює зміни в збудливості клітин, чутливості їх до дії гормонів; концепцію про стрес-вік-синдромі, постулював на основі подібності численних фізіологічних, біохімічних і структурних проявів старіння і стресу.

Соціальна геронтологія

Це громадська дисципліна, розділ геронтології, покликаний вирішувати демографічні, соціально-економічні проблеми старіння. Термін «соціальна геронтологія» ввів Е. Стігліц (1940 рр). Офіційно закріпився в 1960 році.

Існує чотири напрямки соціальної геронтології як науки:

1. Вивчення впливу старості на особистість, на зміну цінностей, потреб людини, його поведінки і способу життя в старості.
2. Дослідження стану літньої людини в групі, взаємодія в сім'ї, колективі, з друзями, а також вивчення специфіки груп, що складаються з людей похилого віку.
3. Вивчення літніх людей в суспільстві в цілому. Літні розглядаються як певна демографічна спільність і вона (спільність) впливає на соціальні процеси і сама перебуває під впливом соціальних процесів.
4. Вивчення впливу різних медичних препаратів на певні функції організму в різних вікових групах, яка дозволяє призначати препарати літнім людям виходячи з ряду важливих факторів.

Див.також

• Геріатрія
• Персоналізована медицина
• Регенеративна медицина
• Старіння
• Омолодження
• Біохакінг
• Трансгуманізм
• Здоровий спосіб життя

Джерела

• ГЕРОНТОЛОГІЯ [ 10 березня 2016 у Wayback Machine.] //Фармацевтична енциклопедія
• ГЕРОНТОЛОГІЯ [ 6 лютого 2018 у Wayback Machine.] //ЕСУ

Посилання

• Державна установа "Інститут геронтології ім.Д.Ф.Чеботарьова НАМН України" [ 27 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
• Aging Research Centre [ 21 лютого 2010 у Wayback Machine.]
• See also the art-project: "Dialogue with the High Age" [ 29 листопада 2007 у Wayback Machine.]
• Вечный Разум: "Новости современной Геронтологии" [ 10 січня 2019 у Wayback Machine.]
• Программа "Наука против старения" [ 14 березня 2009 у Wayback Machine.]