Афроло́гія[] — розділ планетології, що вивчає структуру і внутрішню будову Венери. Оскільки поверхня цієї планети повністю закрита хмарами і недоступна для спостережень в оптичному діапазоні, сучасні знання про геологічні структури на поверхні, уявлення про їхнє походження, еволюцію та відповідну підповерхневу будову кори базується на радарних знімках. На базі і апертурних вимірювань радянських АМС «Венера-15» і «Венера-16» 1984 року було отримано загальне уявлення про геоморфологію планети; найповніший обсяг даних про поверхню був отриманий з допомогою АМС NASA «Магеллан», яка працювала на орбіті з серпня 1990 року по вересень 1994 року і з допомогою свого радару картографувала 98 % поверхні Венери (22 % з них — у тривимірних знімках).
Поверхня Венери має ознаки минулого активного базальтового вулканізму з щитовими і композитними вулканами, що схожі на земні, але на формування яких впливали щільна масивна атмосфера та приповерхнева температура близько 475 °С. У порівнянні з Місяцем, Марсом чи Меркурієм, на поверхні Венери практично немає невеликих ударних кратерів, що пояснюється захисною дією щільної товстої атмосфери. Середніх і великих кратерів також менше, ніж на Місяці та Меркурії, що пояснюється молодістю поверхні. Серед незвичних деталей рельєфу є такі:
- вінці — вінкоподібні екструзивні деталі поверхні;
- тессери — великі області з сильно деформованим та порізаним тріщинами ландшафтом;
- арахноїди — області, що зовні нагадують павутину.
На поверхні також є застиглі потоки лави, ознаки атмосферної ерозії та сейсмічної активності.
Разом з тим, 15 березня 2023 року в науковому журналі Science вчені-планетологи зі США Роберт Р. Геррік (Robert R. Herrick) та Скот Хенслі (Scott Hensley) опублікували результати дослідження відповідно до якого вони вперше отримали прямі свідчення активного вулканізму на Венері. Порівнюючи архівні радарні дані місії «Магеллан», вони помітили вулканічні потоки від жерла вулкана площею 2,2 кілометра квадратних. Ствердження про те, що Венера й досі "жива", ґрунтується на змінах у жерлі біля одного з найбільших вулканів планети під назвою Маат Монс. Вчені знайшли прямі докази нещодавньої вулканічної активності та вважають, що такі виверження відбуваються щонайменше кілька разів на рік, чим відіграють важливу роль у формуванні молодої поверхні планети. Тепер вчені намагаються знайти інші активні вулкани, адже наразі досліджено лише 1,5 % планети по відзнятих матеріалах. Ймовірно більше інформації можна буде отримати після того, як наступні космічні місії до Венери на початку наступного десятиріччя, а саме DAVINCI, VERITAS та EnVision, передадуть інформацію.
Дослідження поверхні до АМС «Магеллан»
Венера стала другим після Місяця небесним тілом, поверхня якого вивчалася з допомогою радарів із Землі. Перші спостереження виконувалися 1961 року в обсерваторії NASA [en]. В ході кількох наступних нижніх сполучень Венера спостерігалася в Голдстоуні та в обсерваторії Аресібо, що до 1963 року дозволило отримати такі дані:
- виявити факт ретроградного обертання планети навколо власної осі та визначити його період, рівний 243,1 діб;
- виявити майже перпендикулярне положення осі обертання планети відносно площини її орбіти;
- виміряти точний радіус Венери (6052 км).
Радіус планети за радарними спостереженнями виявився приблизно на 70 км меншим, ніж за [en], що пояснюється наявністю у Венери хмарного покриву, прозорого для радіохвиль. Також ранні радіолокаційні спостереження вказували на те, що на поверхні Венери більше скельних порід і менше пилу, ніж на поверхні Місяця. Вже на перших радарних зображеннях були виявлені яскраві області, що отримали назву Альфа, Бета і Максвелл.
В період з 1970 по 1985 роки відбулося значне вдосконалення радіолокаційних методів, що дозволило отримувати зображення поверхні з роздільністю 1—2 км.
З початком ери космічних польотів Венера стала однією з цілей досліджень з допомогою спускних апаратів. Стартове вікно для польоту до планети повторюється через кожні 19 місяців і з 1962 року по 1985 рік протягом кожного з цих придатних для старту проміжків часу до планети запускалися дослідницькі автоматичні міжпланетні станції.
1962 року АМС «Марінер-2» пролетіла біля Венери, ставши першим апаратом, що відвідав іншу планету. 1965 року «Венера-3» стала першим апаратом, що досягнув іншої планети. 1967 року «Венера-4» стала першим апаратом, що передав дані про властивості атмосфери Венери. Того ж року «Марінер-5» виміряв магнітне поле планети. 1970 року «Венера-7» стала першим апаратом, що здійснив повністю вдалу посадку на поверхню. 1974 року «Марінер-10» здійснив проліт біля планети на своєму шляху до Меркурія, сфотографувавши в ультрафіолетовому діапазоні хмари, що дозволило виявити надзвичайно сильні вітри на великій висоті. 1975 року АМС «Венера-9» передала перші зображення з поверхні в оптичному діапазоні та виконала спостереження навколишніх скель в гамма-діапазоні. «Венера-10» того ж року повторила ці спостереження в іншому місці посадки. 1978 року «Піонер-Венера-1» вийшов на орбіту навколо планети і виконав альтиметричні та гравіметричні вимірювання, закартувавши поверхню від 63° пд. ш. до 78° пн. ш. Цього ж року «Піонер-Венера-2» уточнив дані про властивості атмосфери, зокрема виміряв співвідношення ізотопів аргон-36 і аргон-38 (один із посадкових модулів станції пропрацював на поверхні близько години). 1982 року «Венера-13» передала перші кольорові зображення з поверхні Венери (також було виконано рентгенівський аналіз зразків ґрунту), — посадковий модуль пропрацював на поверхні 127 хв). Того ж року посадковий модуль «Венери-14» виконав вимірювання сейсмоактивності та виявив ознаки її наявності.
1983 року АМС «Венера-15» і «Венера-16» отримали детальніші радарні зображення поверхні та з допомогою встановленого висотоміра виконали вимірювання значної частини північної півкулі планети. Ці станції були першими, що використовували для вивчення Венери радар із синтезованою апертурою та отримали зображення поверхні з роздільністю 1—2 км. Альтиметричні вимірювання, які були в чотири рази точнішими від даних з АМС «Піонер-Венера», забезпечили даними про текстуру та рельєф поверхні, які в той час було неможливо отримати з допомогою сканування з Землі. Обидва апарата розташовувалися на витягнутих полярних орбітах, записуючи вимірювання протягом 16 хв від полюса до 30-го градуса північної широти, решта часу на орбіті з періодом 24 години використовувалася для передачі отриманих 8 МБ даних на Землю. За час роботи апаратів (з 11 листопада 1983 по 10 липня 1984 року) власне обертання планети 1,48°/добу дозволило просканувати всю північну полярну область. Отримувані дані оброблялися в [en], що дозволило отримати загальні уявлення про геоморфологію планети. Багато деталей рельєфу, що раніше вважалися результатами зіткнень з астероїдами, були ідентифіковані як незвичні вулканічні структури. Одним із результатів роботи АМС «Венера-15» і «Венера-16» було відкриття нових деталей рельєфу, для назв яких були прийняті родові терміни «вінець» (кільцеві структури розміром від 150 до 600 км) і «тессера» (структури із хребтів та долин, що чергуються між собою, і на знімках нагадують паркет). Було відкрито кільцеві структури, оточені радіальними грядами. Вони були названі арахноїдами, оскільки нагадують на вигляд павука. Ознак наявності тектоніки плит виявлено не було. Пізніше це було підтверджено даними, зібраними АМС «Магеллан». Мала кількість ударних кратерів дозволила встановити, що сучасна поверхня планети була сформована порівняно недавно.
1985 року в рамках радянської програми «Вега» на поверхні планети передбачалася робота двох посадкових модулів АМС «Вега-1» і «Вега-2». Перший модуль не зміг виконати програму досліджень на поверхні через його ненавмисну передчасну активацію, а посадковий модуль АМС «Вега-2» пропрацював на поверхні 56 хв.
Програма досліджень АМС «Магеллан»
АМС була запущена з борту човника в рамках польоту Атлантіс STS-30 4 травня 1989 року і 10 серпня 1990 року вийшла на орбіту навколо Венери. Активна робота апарата біля планети тривала понад чотири роки, що дозволило, використовуючи апертурний радар на АМС, виконати три цикли програми спостереження більшої частини поверхні. Оскільки спостереження в ході кожного циклу виконувалися під різними кутами, для частини поверхні були отримані зображення в різних ракурсах, що дозволяє побудову для них тривимірних зображень (стереозображень).
Програма зйомок почалася 16 серпня 1990 року і закінчена 11 жовтня 1994 року. За добу АМС робила 7,3 обертів навколо планети, роблячи знімок шириною 17—28 км і довжиною 70 000 км, що дозволило до кінця роботи зняти 98 % поверхні планети, 22 % з них — у різних ракурсах.
Топографія
Поверхня Венери має відносно невеликі перепади висот. За даними АМС «Піонер-Венера» було встановлено, що різниця висот між найвищою та найнижчою точкою планети становить близько 13 км, тоді як для Землі це значення становить близько 20 км. За даними, отриманими цими АМС, близько 51 % поверхні Венери розташовується в інтервалі висот ±500 м від середнього радіуса планети (6052 км). Лише 2 % поверхні відхиляється від цієї середньої величини більше ніж на 2 км. Висотомір АМС «Магеллан» підтвердив у цілому рівнинний характер поверхні, показав, що її 80 % не відхиляється більше ніж на кілометр від середнього радіуса планети. Найзначнішими височинами є плато Лакшмі з горами Максвелла висотою 11 км, [en] висотою 7 км і також висотою 7 км. Незважаючи на відносно невеликий перепад висот, за даними альтиметрії виявлені великі нахилені рівнини. Так на південний захід від гір Максвелла нахил деяких ділянок досягає 45°. Нахил місцевості зареєстровано також в районі і в . Близько 75 % поверхні є скелями, не покритими осадовими породами.
Височини
Височинами вважаються 10 % поверхні з висотами понад двох кілометрів над середньою відстанню від центра Венери. Найбільш значимі з них — землі Афродіти, Іштар і Лади, а також області Бета, [en] і . Області Альфа, і Ейстли є менш значимими групами височин.
Рівнини
Рівнини займають близько 50 % поверхні та розташовуються на висотах 0—2 км відносно середнього радіуса планети.
Низовини
Решта поверхні називається низовинами і переважно розташовується нижче висоти, прийнятої за нульову. Дані радара вказують на те, що вони, в межах сантиметрової точності, є рівною поверхнею і заповнені матеріалом, який винесений ерозійними процесами з височин.
Ударні кратери
Наземні спостереження з допомогою радарів дозволили визначити деякі топографічні характеристики, пов'язані з ударними кратерами[]. Спостереження орбітальних апаратів АМС «Венера-15» і «Венера-16» дозволили ідентифікувати 150 кратерів, а спостереження АМС «Магеллан» — 900.
У порівнянні з Меркурієм, Місяцем та схожими небесними тілами без атмосфери, на Венері дуже мало кратерів, що частково пояснюється захисною дією атмосфери. Кратерів діаметром менше 2 км на Венері немає, а діаметром до 30 км — відносно мало. Невеликі кратери мають неправильну форму і розташовані групами, що свідчить про руйнування небесних тіл, що падали у щільній атмосфері планети. Більших кратерів на Венері також менше, ніж на інших відносно великих тілах Сонячної системи. Великі кратери не мають слідів пізнішою вулканічної активності; це вказує на те, що подія, яка їх породила, відбулася після завершення фази активного вулканізму на планеті. Згідно з даними радарної зйомки, їхня поверхня не була згладжена ерозією і не була заповнена принесеними осадовими породами. Випадковий розподіл кратерів по поверхні — без областей з їх щільнішим розташуванням — є свідченням того, що поверхня всієї планети має однаковий вік.
Мала кількість кратерів у порівнянні з Місяцем чи Меркурієм, з одного боку, не дозволяє оцінити вік частин ландшафту Венери та всієї її поверхні на основі підрахунку кратерів, з іншого боку, вказує на те, що вона утворилася відносно недавно після події, яка або цілком зруйнувала верхні шари старої кори планети, або цілком заховала їх під новими відкладами. Таким чином, Венера є єдиною планетою земної групи у Сонячній системі, яка пережила подібну подію в свої сучасній історії.
Вулканізм
Сучасна поверхня Венери сформована переважно вулканічними процесами. За характером відкладення вулканічних осадів розрізняють «вулканізм центрального типу» з чітко визначеним центром активності та площинний вулканізм трапового типу. Оскільки на планеті не виявлено тектоніки плит і, відповідно, немає зон субдукції, всі вулкани «централізованого типу» на планеті є — у строгому смислі цього терміну — щитовими вулканами. До стратовулканів належать вулкани, що нагадують за зовнішнім виглядом аналогічні структури на Землі. Молодші потоки лави на радіолокаційних знімках виглядають, зазвичай, яскравішими областями через меншу ерозію їх матеріалу у порівнянні з навколишнім ландшафтом.
Близько 80 % поверхні планети займають рівнини, сформовані лавовими потоками, серед яких розташовуються біля сотні великих стратовулканів, багато менших вулканів і структури, що називаються вінцями. Останні є великими круглими утвореннями діаметром 100—300 км, які здіймаються над навколишньою місцевістю на декілька сотень метрів і, ймовірно, утворилися в результаті застигання магматичного матеріалу після того, як частина лави розтеклася по околицях, сформувавши таким чином структуру, подібну на вінок. Вулканів діаметром менше 20 км на поверхні дуже багато (їх загальна кількість може вимірюватися сотнями тисяч). Деякі з них мають пологу, шарувату структуру, що нагадує пиріг, і досягають 15 км в діаметрі. За своїм походженням вони, ймовірно, аналогічні до земних щитових вулканів. Вони часто групуються в районі вінців, і були сформовані лавою з високою в'язкістю, яка вивергалася у щільній атмосфері планети. На відміну від земних щитових вулканів, висота яких від основи досягає 10 км, висота їхніх аналогів на Венері не перевищує 1,5 км.
До інших вулканічних структур належать так звані «нови» — радіальні сітки дайкових утворень на місці колишніх базальтових потоків і з можливою кальдерою в центрі; а також арахноїди — концентричні овальні структури, оточені сіткою утворень, аналогічних до спостережуваних у «нова».
Лавові потоки та канали
Лавові потоки на Венері значно більші від своїх сучасних земних аналогів і досягають сотень кілометрів у довжину та десятків кілометрів у ширину. Ще невідома причина, яка призвела до утворення таких великих лавових полів у минулому, але саме в результаті вивержень базальтових лав з низькою в'язкістю на планеті утворилися широкі рівнини. Лавові поля, зазвичай, асоційовані з центрами активності чи з централізованим вулканізмом, але також із тріщинними вулканами, вінцями та з кластерами вулканічних куполів, конусів і каналів. На основі даних АМС «Магеллан» було виявлено близько 200 і систем долин, які поділяються на прості, розгалужені та стратокомплекси. Прості канали є єдиним довгим лавовим каналом без значних відгалужень довжиною до 7000 км (Baltis Vallis), розгалужені канали мають багато відгалужень, які часто повертаються в головний канал, стратокомплекси сформовані кількома виверженнями і можуть поєднувати в собі риси простих і розгалужених каналів. Розміри окремих лавових трубок повинні досягати десятків метрів у ширину і кількох сотень кілометрів у довжину. Поширення магматичного матеріалу на такі великі відстані пояснюється його високою температурою, низькою в'язкістю та високою температурою атмосфери, яка сповільнювала процес застигання лави.
Тектонічна активність
Незважаючи на те, що Венера не має тектонічної активності як такої, на поверхні планети є багато структур, які зазвичай асоціюються з тектонікою плит. Такі утворення на поверхні, як розломи, вулкани, гірські масиви та рифтові рівнини на Землі утворені в результаті руху плит по розплавленому шарі верхньої мантії. На Венері активний вулканізм сформував ланцюги гірських масивів, рифтових рівнин і рівнин, рельєф яких сформувався в результаті серії стиснень та розтягувань протягом тривалого часу, що називаються тессерами.
На відміну від Землі, тут деформації безпосередньо пов'язані з динамічними силами всередині мантії планети. Гравіметричні вимірювання вказують на те, що Венера не має астеносфери (шару з відносно малою в'язкістю, який сприяє горизонтальним переміщенням плит). Через відсутність астеносфери, деформації поверхні планети безпосередньо пов'язані з конвекційними переміщеннями всередині мантії планети. Тектонічні деформації на Венері відбуваються в різних масштабах, найменший з яких виражається в лінійних тріщинах чи розломах (у деяких місцях розломи утворюють сітку паралельних ліній). Непротяжні гірські хребти, характерні для Місяця та Марса, також нерідко зустрічаються на поверхні Венери. Ефекти обширного тектонізму проявляють себе у вигляді розломів, при яких частина кори Венери занурюється відносно навколишньої місцевості на нижчий рівень, через припідняті та опущені частини ландшафту поширюються тріщини. Радарні спостереження показують, що ці розломи шириною до кількох сотень кілометрів сконцентровані в екваторіальних областях, у високих південних широтах і пов'язані один з одним. Сформована таким чином сітка розломів покриває планету, визначаючи розподіл вулканів на поверхні. Рифти на Венері формувалися разом із розвитком літосфери і є групами западин від десятків до сотень метрів шириною й до 1000 км довжиною, які зазвичай пов'язані з великими вулканічними утвореннями у вигляді куполів, такими як області Бета, та Ейстли. Ці височини, мабуть, є виходом магматичних плюмів на поверхню, що викликало їх підіймання, утворення тріщин і розломів та вулканізм.
Найвищі гори на планеті — гори Максвелла (на території землі Іштар) — були сформовані в результаті деформацій стиснення, розтягу та бокового руху. Інший тип цікавих географічних місць Венери розташовується у низовинах і включає «пояси гряд», які здіймаються на кілька сотень метрів над поверхнею та мають ширину до декількох сотень метрів і довжину до тисячі кілометрів. Основні скупчення цих поясів розташовані в районі рівнин біля південного полюса та — в районі північного.
Тессери можна виявити переважно в межах землі Афродіти, східної частини землі Іштар () і в областях Альфа, []. Ці області мають хребти, що перетинаються, та грабени. Формування тессер пов'язане з ранніми виверженнями базальтового матеріалу, що сформували рівнинну місцевість, яка згодом була деформована тектонічними процесами.
Внутрішня структура та магнітне поле
Кора Венери, ймовірно, має товщину 50 км і складається з силікатних порід. Мантія планети простягається приблизно на 3000 км у глибину, її хімічний склад, станом на 2011 рік, не був точно визначений. Оскільки Венера — планета земної групи, вважається, що вона має залізо-нікелеве ядро радіусом близько 3000 км.
Дані, отримані орбітальними апаратами АМС «Піонер-Венера», показують, що планета не має суттєвого магнітного поля. Оскільки для появи динамо-ефекту необхідна наявність провідника, що обертається, його відсутність може бути пояснена повільним обертанням планети з сидеричним періодом 243,7 діб. Тим не менше, за даними моделювання, цього повільного обертання повинно вистачати для появи динамо-ефекту і відсутність сучасного магнітного поля може пояснюватися лише відсутністю конвекції в ядрі. Оскільки конвективні процеси виникають між рідкими шарами небесного тіла за наявності значної різниці температур між ними і у випадку, коли радіаційного теплового переносу недостатньо для перевипромінювання тепла у навколишній простір, відсутність конвекції може означати, що або віддача тепла ядром в його сучасному стані обмежена, або планета не має внутрішнього ядра з вищою температурою.
Руйнування кори в минулому
Вважається, що 300—500 млн років тому Венера зазнала події, яка призвела до повного оновлення кори планети або до перекриття її верхніх шарів мантійним матеріалом. Одним із можливих пояснень цього явища є гіпотеза про циклічність подібних подій, в результаті яких відбувається позбавлення від надлишків тепла, що накопичується в її внутрішніх шарах протягом тривалого часу. На Землі процес переносу тепла від центра до поверхні реалізується через тектоніку плит, яка не була виявлена на Венері. Таким чином, згідно з цією теорією, у своєму сучасному стані планета зазнає внутрішнього розігрівання через радіоактивний розпад елементів, що через деякий час призведе до нового періоду глобального базальтового вулканізму, який практично повністю покриє поверхню Венери новим магматичним матеріалом. Непрямим підтвердженням цієї теорії є те, що, незважаючи на близькі до земних параметри планети, вона практично позбавлена магнітного поля, а також виключно високе значення співвідношення дейтерію до протію в атмосфері. Перше може бути пояснено відсутністю віддачі тепла ядром Венери, друге може вказувати на те, що в недалекому минулому її атмосфера містила набагато більшу кількість води.
Сучасні процеси на поверхні
Оскільки вода не може існувати в рідкому стані на поверхні, а її кількість в атмосфері незначна, ерозійні процеси на поверхні можуть бути викликані лише потоками лави при виверженнях, взаємодією поверхні з атмосферою, викидами матеріалу з поверхні при падінні великих метеоритів і при вибухових виверженнях. У двох останніх випадках викинута речовина — при її потраплянні у верхні шари атмосфери з сильними вітрами — відноситься у західному напрямку і випадає на поверхню, утворюючи зону осадів параболічної форми. Атмосферні ерозійні процеси поділяються на вітрову ерозію, яка при незначних вітрах на низькій висоті обумовлена великою густиною газу на поверхні, та на хімічну ерозію, яка обумовлена наявністю в атмосфері агресивних хімічних сполук, які вступають в реакції з поверхневими породами, що призводить до їх поступового руйнування. Оскільки швидкість цих процесів невелика, а поверхня доволі молода, більша її частина не вкрита осадовими породами. Скупчення таких порід відмічається лише в районах, що асоціюються з великими метеоритними ударами в минулому. В областях випадання подібних осадів були виявлені поля дюн, ярданги та осадові породи, які були організовані в лінійні структури наступною дією вітру. На основі даних АМС «Магеллан» було виявлено понад 60 таких параболічних зон осадів, які разом із участю інших ерозійних процесів утворюють найновіші риси ландшафту.
Див. також
Примітки
- А. Я. Радзгвілл. . Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.. Архів оригіналу за 9 серпня 2020. Процитовано 15 березня 2019.
{{}}
: Cite має пустий невідомий параметр:|4=
() - Surface changes observed on a Venusian volcano during the Magellan mission. 15 Mar 2023
- . Архів оригіналу за 16 березня 2023. Процитовано 16 березня 2023.
- На архівних фото Венери знайшли жерло активного вулкана. 16.03.2023
- О. Н. Ржига, А. И. Сидоренко. Загадочные ландшафты Венеры // Земля и Вселенная. — М. : Наука, 1990. — № 2. — С. 91. (рос.)
- О. Н. Ржига, А. И. Сидоренко. Загадочные ландшафты Венеры // Земля и Вселенная. — М. : Наука, 1989. — № 6. — С. 45. (рос.)
- Bougher, S.W.; Hunten, D. M.; Philips, R.J.; William B. McKinnon, Kevin J. Zahnle, Boris A. Ivanov, H.J. Melosh (1997). Venus II – Geology, Geophysics, Atmosphere, and Solar Wind Environment. Tucson: The University of Arizona Press. с. 969. ISBN . (англ.)
- Basilevsky, A. T.; J. W. Head III (2003). (PDF). Reports on Progress in Physics. 66 (10): 1699—1734. Bibcode:2003RPPh...66.1699B. doi:10.1088/0034-4885/66/10/R04. Архів оригіналу (PDF) за 27 березня 2006. Процитовано 12 листопада 2016. (англ.)
- Dr Graeme Melville (Astronomers from the University of Wollongong, Australia) and Prof. Bill Zealey
- Stevenson, D. J., (2003). «Planetary magnetic fields [ 1 липня 2019 у Wayback Machine.]», Earth and Planetary Science Letters, 208, 1-11 (англ.)
- Тобто, на 2011 рік достовірно невідомо, чи потрібно зіткнення з іншим великим небесним тілом для початку нового періоду глобального базальтового вулканізму (новий цикл оновлення кори планети).
Посилання
- (англ.) The Soviet Exploration of Venus [ 28 серпня 2008 у Wayback Machine.]
- (англ.) Catalog of Soviet Venus images [ 24 лютого 2015 у Wayback Machine.]
- (англ.) Past missions — Mariner 10 [ 5 вересня 2005 у Wayback Machine.]
- (англ.) The Voyage of Mariner 10 [ 4 січня 2011 у Wayback Machine.]
- (англ.) Magellan mission to Venus [ 21 грудня 2010 у Wayback Machine.]
- (англ.)
- (англ.)
- (англ.) National Space Science Data Center’s Page on Venus (NASA) [ 10 лютого 2015 у Wayback Machine.]
- (англ.)
- (англ.) NASA/USGS Planetary Geologic Mapping Program [ 25 липня 2010 у Wayback Machine.]
- (англ.) The Face of Venus: Planetary Geology site [ 14 серпня 2010 у Wayback Machine.]
Публікації в інтернеті
- (англ.) Grayzeck, Ed (2004). Venus Fact Sheet [Архівовано 10 березня 2016 у WebCite]. NASA. Retrieved July 11, 2005.
- (англ.) US Geological Survey, «Gazetteer of Planetary Nomenclature (Venus) [ 23 червня 2006 у Wayback Machine.]». Retrieved July 13, 2005
- (англ.) Vita-Finzi, C., Howarth, R.J., Tapper, S., and Robinson, C. (2004) «Venusian Craters and the Origin of Coronae [ 5 червня 2011 у Wayback Machine.]» Lunar and Planetary Science XXXV
- (англ.) Stofan, E.R., Hamilton, V.E., Janes, D.M., and Smrekar, S.E. (1997) «» Venus II Bougher et al., eds., University of Arizona Press, Tucson, 1997
Книги та статті
- (англ.) The Face of Venus. The Magellan Radar Mapping Mission, by Ladislav E. Roth and Stephen D. Wall. NASA Special Publication, Washington, D.C. June 1995 (SP-520).
- (англ.) Surface Modification on Venus as Inferred from Magellan Observations on Plains, by R. E. Ardvison, R. Greeley, M. C. Malin, R. S. Saunders, N. R. Izenberg, J. J. Plaut, E. R. Stofan, and M. K. Shepard. Geophisics Research 97, 13.303. (1992)
- (англ.) The Magellan Imaging Radar Mission to Venus, by W. T. K. Johnson. Proc. IEEE 79, 777. (1991)
- Planetary Landscapes, 3rd Edition, by R. Greeley. Chapman & Hall. (1994)
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Afrolo giya ustalenij termin rozdil planetologiyi sho vivchaye strukturu i vnutrishnyu budovu Veneri Oskilki poverhnya ciyeyi planeti povnistyu zakrita hmarami i nedostupna dlya sposterezhen v optichnomu diapazoni suchasni znannya pro geologichni strukturi na poverhni uyavlennya pro yihnye pohodzhennya evolyuciyu ta vidpovidnu pidpoverhnevu budovu kori bazuyetsya na radarnih znimkah Na bazi i aperturnih vimiryuvan radyanskih AMS Venera 15 i Venera 16 1984 roku bulo otrimano zagalne uyavlennya pro geomorfologiyu planeti najpovnishij obsyag danih pro poverhnyu buv otrimanij z dopomogoyu AMS NASA Magellan yaka pracyuvala na orbiti z serpnya 1990 roku po veresen 1994 roku i z dopomogoyu svogo radaru kartografuvala 98 poverhni Veneri 22 z nih u trivimirnih znimkah Vnutrishnya budova VeneriRadarne zobrazhennya poverhni Veneri z centrom roztashovanim na 180 sh d Poverhnya Veneri maye oznaki minulogo aktivnogo bazaltovogo vulkanizmu z shitovimi i kompozitnimi vulkanami sho shozhi na zemni ale na formuvannya yakih vplivali shilna masivna atmosfera ta pripoverhneva temperatura blizko 475 S U porivnyanni z Misyacem Marsom chi Merkuriyem na poverhni Veneri praktichno nemaye nevelikih udarnih krateriv sho poyasnyuyetsya zahisnoyu diyeyu shilnoyi tovstoyi atmosferi Serednih i velikih krateriv takozh menshe nizh na Misyaci ta Merkuriyi sho poyasnyuyetsya molodistyu poverhni Sered nezvichnih detalej relyefu ye taki vinci vinkopodibni ekstruzivni detali poverhni tesseri veliki oblasti z silno deformovanim ta porizanim trishinami landshaftom arahnoyidi oblasti sho zovni nagaduyut pavutinu Na poverhni takozh ye zastigli potoki lavi oznaki atmosfernoyi eroziyi ta sejsmichnoyi aktivnosti Razom z tim 15 bereznya 2023 roku v naukovomu zhurnali Science vcheni planetologi zi SShA Robert R Gerrik Robert R Herrick ta Skot Hensli Scott Hensley opublikuvali rezultati doslidzhennya vidpovidno do yakogo voni vpershe otrimali pryami svidchennya aktivnogo vulkanizmu na Veneri Porivnyuyuchi arhivni radarni dani misiyi Magellan voni pomitili vulkanichni potoki vid zherla vulkana plosheyu 2 2 kilometra kvadratnih Stverdzhennya pro te sho Venera j dosi zhiva gruntuyetsya na zminah u zherli bilya odnogo z najbilshih vulkaniv planeti pid nazvoyu Maat Mons Vcheni znajshli pryami dokazi neshodavnoyi vulkanichnoyi aktivnosti ta vvazhayut sho taki viverzhennya vidbuvayutsya shonajmenshe kilka raziv na rik chim vidigrayut vazhlivu rol u formuvanni molodoyi poverhni planeti Teper vcheni namagayutsya znajti inshi aktivni vulkani adzhe narazi doslidzheno lishe 1 5 planeti po vidznyatih materialah Jmovirno bilshe informaciyi mozhna bude otrimati pislya togo yak nastupni kosmichni misiyi do Veneri na pochatku nastupnogo desyatirichchya a same DAVINCI VERITAS ta EnVision peredadut informaciyu Doslidzhennya poverhni do AMS Magellan Venera stala drugim pislya Misyacya nebesnim tilom poverhnya yakogo vivchalasya z dopomogoyu radariv iz Zemli Pershi sposterezhennya vikonuvalisya 1961 roku v observatoriyi NASA en V hodi kilkoh nastupnih nizhnih spoluchen Venera sposterigalasya v Goldstouni ta v observatoriyi Aresibo sho do 1963 roku dozvolilo otrimati taki dani viyaviti fakt retrogradnogo obertannya planeti navkolo vlasnoyi osi ta viznachiti jogo period rivnij 243 1 dib viyaviti majzhe perpendikulyarne polozhennya osi obertannya planeti vidnosno ploshini yiyi orbiti vimiryati tochnij radius Veneri 6052 km Radius planeti za radarnimi sposterezhennyami viyavivsya priblizno na 70 km menshim nizh za en sho poyasnyuyetsya nayavnistyu u Veneri hmarnogo pokrivu prozorogo dlya radiohvil Takozh ranni radiolokacijni sposterezhennya vkazuvali na te sho na poverhni Veneri bilshe skelnih porid i menshe pilu nizh na poverhni Misyacya Vzhe na pershih radarnih zobrazhennyah buli viyavleni yaskravi oblasti sho otrimali nazvu Alfa Beta i Maksvell V period z 1970 po 1985 roki vidbulosya znachne vdoskonalennya radiolokacijnih metodiv sho dozvolilo otrimuvati zobrazhennya poverhni z rozdilnistyu 1 2 km Z pochatkom eri kosmichnih polotiv Venera stala odniyeyu z cilej doslidzhen z dopomogoyu spusknih aparativ Startove vikno dlya polotu do planeti povtoryuyetsya cherez kozhni 19 misyaciv i z 1962 roku po 1985 rik protyagom kozhnogo z cih pridatnih dlya startu promizhkiv chasu do planeti zapuskalisya doslidnicki avtomatichni mizhplanetni stanciyi 1962 roku AMS Mariner 2 proletila bilya Veneri stavshi pershim aparatom sho vidvidav inshu planetu 1965 roku Venera 3 stala pershim aparatom sho dosyagnuv inshoyi planeti 1967 roku Venera 4 stala pershim aparatom sho peredav dani pro vlastivosti atmosferi Veneri Togo zh roku Mariner 5 vimiryav magnitne pole planeti 1970 roku Venera 7 stala pershim aparatom sho zdijsniv povnistyu vdalu posadku na poverhnyu 1974 roku Mariner 10 zdijsniv prolit bilya planeti na svoyemu shlyahu do Merkuriya sfotografuvavshi v ultrafioletovomu diapazoni hmari sho dozvolilo viyaviti nadzvichajno silni vitri na velikij visoti 1975 roku AMS Venera 9 peredala pershi zobrazhennya z poverhni v optichnomu diapazoni ta vikonala sposterezhennya navkolishnih skel v gamma diapazoni Venera 10 togo zh roku povtorila ci sposterezhennya v inshomu misci posadki 1978 roku Pioner Venera 1 vijshov na orbitu navkolo planeti i vikonav altimetrichni ta gravimetrichni vimiryuvannya zakartuvavshi poverhnyu vid 63 pd sh do 78 pn sh Cogo zh roku Pioner Venera 2 utochniv dani pro vlastivosti atmosferi zokrema vimiryav spivvidnoshennya izotopiv argon 36 i argon 38 odin iz posadkovih moduliv stanciyi propracyuvav na poverhni blizko godini 1982 roku Venera 13 peredala pershi kolorovi zobrazhennya z poverhni Veneri takozh bulo vikonano rentgenivskij analiz zrazkiv gruntu posadkovij modul propracyuvav na poverhni 127 hv Togo zh roku posadkovij modul Veneri 14 vikonav vimiryuvannya sejsmoaktivnosti ta viyaviv oznaki yiyi nayavnosti 1983 roku AMS Venera 15 i Venera 16 otrimali detalnishi radarni zobrazhennya poverhni ta z dopomogoyu vstanovlenogo visotomira vikonali vimiryuvannya znachnoyi chastini pivnichnoyi pivkuli planeti Ci stanciyi buli pershimi sho vikoristovuvali dlya vivchennya Veneri radar iz sintezovanoyu aperturoyu ta otrimali zobrazhennya poverhni z rozdilnistyu 1 2 km Altimetrichni vimiryuvannya yaki buli v chotiri razi tochnishimi vid danih z AMS Pioner Venera zabezpechili danimi pro teksturu ta relyef poverhni yaki v toj chas bulo nemozhlivo otrimati z dopomogoyu skanuvannya z Zemli Obidva aparata roztashovuvalisya na vityagnutih polyarnih orbitah zapisuyuchi vimiryuvannya protyagom 16 hv vid polyusa do 30 go gradusa pivnichnoyi shiroti reshta chasu na orbiti z periodom 24 godini vikoristovuvalasya dlya peredachi otrimanih 8 MB danih na Zemlyu Za chas roboti aparativ z 11 listopada 1983 po 10 lipnya 1984 roku vlasne obertannya planeti 1 48 dobu dozvolilo proskanuvati vsyu pivnichnu polyarnu oblast Otrimuvani dani obroblyalisya v en sho dozvolilo otrimati zagalni uyavlennya pro geomorfologiyu planeti Bagato detalej relyefu sho ranishe vvazhalisya rezultatami zitknen z asteroyidami buli identifikovani yak nezvichni vulkanichni strukturi Odnim iz rezultativ roboti AMS Venera 15 i Venera 16 bulo vidkrittya novih detalej relyefu dlya nazv yakih buli prijnyati rodovi termini vinec kilcevi strukturi rozmirom vid 150 do 600 km i tessera strukturi iz hrebtiv ta dolin sho cherguyutsya mizh soboyu i na znimkah nagaduyut parket Bulo vidkrito kilcevi strukturi otocheni radialnimi gryadami Voni buli nazvani arahnoyidami oskilki nagaduyut na viglyad pavuka Oznak nayavnosti tektoniki plit viyavleno ne bulo Piznishe ce bulo pidtverdzheno danimi zibranimi AMS Magellan Mala kilkist udarnih krateriv dozvolila vstanoviti sho suchasna poverhnya planeti bula sformovana porivnyano nedavno 1985 roku v ramkah radyanskoyi programi Vega na poverhni planeti peredbachalasya robota dvoh posadkovih moduliv AMS Vega 1 i Vega 2 Pershij modul ne zmig vikonati programu doslidzhen na poverhni cherez jogo nenavmisnu peredchasnu aktivaciyu a posadkovij modul AMS Vega 2 propracyuvav na poverhni 56 hv Programa doslidzhen AMS Magellan Dokladnishe Magellan kosmichnij aparat Trivimirne zobrazhennya oblasti Ejstli na osnovi danih radara AMS Magellan AMS bula zapushena z bortu chovnika v ramkah polotu Atlantis STS 30 4 travnya 1989 roku i 10 serpnya 1990 roku vijshla na orbitu navkolo Veneri Aktivna robota aparata bilya planeti trivala ponad chotiri roki sho dozvolilo vikoristovuyuchi aperturnij radar na AMS vikonati tri cikli programi sposterezhennya bilshoyi chastini poverhni Oskilki sposterezhennya v hodi kozhnogo ciklu vikonuvalisya pid riznimi kutami dlya chastini poverhni buli otrimani zobrazhennya v riznih rakursah sho dozvolyaye pobudovu dlya nih trivimirnih zobrazhen stereozobrazhen Programa zjomok pochalasya 16 serpnya 1990 roku i zakinchena 11 zhovtnya 1994 roku Za dobu AMS robila 7 3 obertiv navkolo planeti roblyachi znimok shirinoyu 17 28 km i dovzhinoyu 70 000 km sho dozvolilo do kincya roboti znyati 98 poverhni planeti 22 z nih u riznih rakursah TopografiyaPoverhnya Veneri maye vidnosno neveliki perepadi visot Za danimi AMS Pioner Venera bulo vstanovleno sho riznicya visot mizh najvishoyu ta najnizhchoyu tochkoyu planeti stanovit blizko 13 km todi yak dlya Zemli ce znachennya stanovit blizko 20 km Za danimi otrimanimi cimi AMS blizko 51 poverhni Veneri roztashovuyetsya v intervali visot 500 m vid serednogo radiusa planeti 6052 km Lishe 2 poverhni vidhilyayetsya vid ciyeyi serednoyi velichini bilshe nizh na 2 km Visotomir AMS Magellan pidtverdiv u cilomu rivninnij harakter poverhni pokazav sho yiyi 80 ne vidhilyayetsya bilshe nizh na kilometr vid serednogo radiusa planeti Najznachnishimi visochinami ye plato Lakshmi z gorami Maksvella visotoyu 11 km en visotoyu 7 km i takozh visotoyu 7 km Nezvazhayuchi na vidnosno nevelikij perepad visot za danimi altimetriyi viyavleni veliki nahileni rivnini Tak na pivdennij zahid vid gir Maksvella nahil deyakih dilyanok dosyagaye 45 Nahil miscevosti zareyestrovano takozh v rajoni i v Blizko 75 poverhni ye skelyami ne pokritimi osadovimi porodami Visochini Visochinami vvazhayutsya 10 poverhni z visotami ponad dvoh kilometriv nad serednoyu vidstannyu vid centra Veneri Najbilsh znachimi z nih zemli Afroditi Ishtar i Ladi a takozh oblasti Beta en i Oblasti Alfa i Ejstli ye mensh znachimimi grupami visochin Rivnini Rivnini zajmayut blizko 50 poverhni ta roztashovuyutsya na visotah 0 2 km vidnosno serednogo radiusa planeti Nizovini Reshta poverhni nazivayetsya nizovinami i perevazhno roztashovuyetsya nizhche visoti prijnyatoyi za nulovu Dani radara vkazuyut na te sho voni v mezhah santimetrovoyi tochnosti ye rivnoyu poverhneyu i zapovneni materialom yakij vinesenij erozijnimi procesami z visochin Udarni krateriKrater Danilova Nazemni sposterezhennya z dopomogoyu radariv dozvolili viznachiti deyaki topografichni harakteristiki pov yazani z udarnimi kraterami utochniti Sposterezhennya orbitalnih aparativ AMS Venera 15 i Venera 16 dozvolili identifikuvati 150 krateriv a sposterezhennya AMS Magellan 900 Krateri Danilova Aglaonika lat Aglaonice ta Sask ya lat Saskja U porivnyanni z Merkuriyem Misyacem ta shozhimi nebesnimi tilami bez atmosferi na Veneri duzhe malo krateriv sho chastkovo poyasnyuyetsya zahisnoyu diyeyu atmosferi Krateriv diametrom menshe 2 km na Veneri nemaye a diametrom do 30 km vidnosno malo Neveliki krateri mayut nepravilnu formu i roztashovani grupami sho svidchit pro rujnuvannya nebesnih til sho padali u shilnij atmosferi planeti Bilshih krateriv na Veneri takozh menshe nizh na inshih vidnosno velikih tilah Sonyachnoyi sistemi Veliki krateri ne mayut slidiv piznishoyu vulkanichnoyi aktivnosti ce vkazuye na te sho podiya yaka yih porodila vidbulasya pislya zavershennya fazi aktivnogo vulkanizmu na planeti Zgidno z danimi radarnoyi zjomki yihnya poverhnya ne bula zgladzhena eroziyeyu i ne bula zapovnena prinesenimi osadovimi porodami Vipadkovij rozpodil krateriv po poverhni bez oblastej z yih shilnishim roztashuvannyam ye svidchennyam togo sho poverhnya vsiyeyi planeti maye odnakovij vik Mala kilkist krateriv u porivnyanni z Misyacem chi Merkuriyem z odnogo boku ne dozvolyaye ociniti vik chastin landshaftu Veneri ta vsiyeyi yiyi poverhni na osnovi pidrahunku krateriv z inshogo boku vkazuye na te sho vona utvorilasya vidnosno nedavno pislya podiyi yaka abo cilkom zrujnuvala verhni shari staroyi kori planeti abo cilkom zahovala yih pid novimi vidkladami Takim chinom Venera ye yedinoyu planetoyu zemnoyi grupi u Sonyachnij sistemi yaka perezhila podibnu podiyu v svoyi suchasnij istoriyi VulkanizmZgenerovane komp yuterom zobrazhennya vulkanichnih ploskovershinnih kupoliv angl pancake dome v oblasti Alfa na VeneriArahnoyid na poverhni Veneri Suchasna poverhnya Veneri sformovana perevazhno vulkanichnimi procesami Za harakterom vidkladennya vulkanichnih osadiv rozriznyayut vulkanizm centralnogo tipu z chitko viznachenim centrom aktivnosti ta ploshinnij vulkanizm trapovogo tipu Oskilki na planeti ne viyavleno tektoniki plit i vidpovidno nemaye zon subdukciyi vsi vulkani centralizovanogo tipu na planeti ye u strogomu smisli cogo terminu shitovimi vulkanami Do stratovulkaniv nalezhat vulkani sho nagaduyut za zovnishnim viglyadom analogichni strukturi na Zemli Molodshi potoki lavi na radiolokacijnih znimkah viglyadayut zazvichaj yaskravishimi oblastyami cherez menshu eroziyu yih materialu u porivnyanni z navkolishnim landshaftom Blizko 80 poverhni planeti zajmayut rivnini sformovani lavovimi potokami sered yakih roztashovuyutsya bilya sotni velikih stratovulkaniv bagato menshih vulkaniv i strukturi sho nazivayutsya vincyami Ostanni ye velikimi kruglimi utvorennyami diametrom 100 300 km yaki zdijmayutsya nad navkolishnoyu miscevistyu na dekilka soten metriv i jmovirno utvorilisya v rezultati zastigannya magmatichnogo materialu pislya togo yak chastina lavi rozteklasya po okolicyah sformuvavshi takim chinom strukturu podibnu na vinok Vulkaniv diametrom menshe 20 km na poverhni duzhe bagato yih zagalna kilkist mozhe vimiryuvatisya sotnyami tisyach Deyaki z nih mayut pologu sharuvatu strukturu sho nagaduye pirig i dosyagayut 15 km v diametri Za svoyim pohodzhennyam voni jmovirno analogichni do zemnih shitovih vulkaniv Voni chasto grupuyutsya v rajoni vinciv i buli sformovani lavoyu z visokoyu v yazkistyu yaka vivergalasya u shilnij atmosferi planeti Na vidminu vid zemnih shitovih vulkaniv visota yakih vid osnovi dosyagaye 10 km visota yihnih analogiv na Veneri ne perevishuye 1 5 km Do inshih vulkanichnih struktur nalezhat tak zvani novi radialni sitki dajkovih utvoren na misci kolishnih bazaltovih potokiv i z mozhlivoyu kalderoyu v centri a takozh arahnoyidi koncentrichni ovalni strukturi otocheni sitkoyu utvoren analogichnih do sposterezhuvanih u nova Lavovi potoki ta kanali Rozgaluzhenij lavovij kanal shirinoyu dva kilometra bilya rivnini Sedni Lavovi potoki na Veneri znachno bilshi vid svoyih suchasnih zemnih analogiv i dosyagayut soten kilometriv u dovzhinu ta desyatkiv kilometriv u shirinu She nevidoma prichina yaka prizvela do utvorennya takih velikih lavovih poliv u minulomu ale same v rezultati viverzhen bazaltovih lav z nizkoyu v yazkistyu na planeti utvorilisya shiroki rivnini Lavovi polya zazvichaj asocijovani z centrami aktivnosti chi z centralizovanim vulkanizmom ale takozh iz trishinnimi vulkanami vincyami ta z klasterami vulkanichnih kupoliv konusiv i kanaliv Na osnovi danih AMS Magellan bulo viyavleno blizko 200 i sistem dolin yaki podilyayutsya na prosti rozgaluzheni ta stratokompleksi Prosti kanali ye yedinim dovgim lavovim kanalom bez znachnih vidgaluzhen dovzhinoyu do 7000 km Baltis Vallis rozgaluzheni kanali mayut bagato vidgaluzhen yaki chasto povertayutsya v golovnij kanal stratokompleksi sformovani kilkoma viverzhennyami i mozhut poyednuvati v sobi risi prostih i rozgaluzhenih kanaliv Rozmiri okremih lavovih trubok povinni dosyagati desyatkiv metriv u shirinu i kilkoh soten kilometriv u dovzhinu Poshirennya magmatichnogo materialu na taki veliki vidstani poyasnyuyetsya jogo visokoyu temperaturoyu nizkoyu v yazkistyu ta visokoyu temperaturoyu atmosferi yaka spovilnyuvala proces zastigannya lavi Tektonichna aktivnistNezvazhayuchi na te sho Venera ne maye tektonichnoyi aktivnosti yak takoyi na poverhni planeti ye bagato struktur yaki zazvichaj asociyuyutsya z tektonikoyu plit Taki utvorennya na poverhni yak rozlomi vulkani girski masivi ta riftovi rivnini na Zemli utvoreni v rezultati ruhu plit po rozplavlenomu shari verhnoyi mantiyi Na Veneri aktivnij vulkanizm sformuvav lancyugi girskih masiviv riftovih rivnin i rivnin relyef yakih sformuvavsya v rezultati seriyi stisnen ta roztyaguvan protyagom trivalogo chasu sho nazivayutsya tesserami Na vidminu vid Zemli tut deformaciyi bezposeredno pov yazani z dinamichnimi silami vseredini mantiyi planeti Gravimetrichni vimiryuvannya vkazuyut na te sho Venera ne maye astenosferi sharu z vidnosno maloyu v yazkistyu yakij spriyaye gorizontalnim peremishennyam plit Cherez vidsutnist astenosferi deformaciyi poverhni planeti bezposeredno pov yazani z konvekcijnimi peremishennyami vseredini mantiyi planeti Tektonichni deformaciyi na Veneri vidbuvayutsya v riznih masshtabah najmenshij z yakih virazhayetsya v linijnih trishinah chi rozlomah u deyakih miscyah rozlomi utvoryuyut sitku paralelnih linij Neprotyazhni girski hrebti harakterni dlya Misyacya ta Marsa takozh neridko zustrichayutsya na poverhni Veneri Efekti obshirnogo tektonizmu proyavlyayut sebe u viglyadi rozlomiv pri yakih chastina kori Veneri zanuryuyetsya vidnosno navkolishnoyi miscevosti na nizhchij riven cherez pripidnyati ta opusheni chastini landshaftu poshiryuyutsya trishini Radarni sposterezhennya pokazuyut sho ci rozlomi shirinoyu do kilkoh soten kilometriv skoncentrovani v ekvatorialnih oblastyah u visokih pivdennih shirotah i pov yazani odin z odnim Sformovana takim chinom sitka rozlomiv pokrivaye planetu viznachayuchi rozpodil vulkaniv na poverhni Rifti na Veneri formuvalisya razom iz rozvitkom litosferi i ye grupami zapadin vid desyatkiv do soten metriv shirinoyu j do 1000 km dovzhinoyu yaki zazvichaj pov yazani z velikimi vulkanichnimi utvorennyami u viglyadi kupoliv takimi yak oblasti Beta ta Ejstli Ci visochini mabut ye vihodom magmatichnih plyumiv na poverhnyu sho viklikalo yih pidijmannya utvorennya trishin i rozlomiv ta vulkanizm Najvishi gori na planeti gori Maksvella na teritoriyi zemli Ishtar buli sformovani v rezultati deformacij stisnennya roztyagu ta bokovogo ruhu Inshij tip cikavih geografichnih misc Veneri roztashovuyetsya u nizovinah i vklyuchaye poyasi gryad yaki zdijmayutsya na kilka soten metriv nad poverhneyu ta mayut shirinu do dekilkoh soten metriv i dovzhinu do tisyachi kilometriv Osnovni skupchennya cih poyasiv roztashovani v rajoni rivnin bilya pivdennogo polyusa ta v rajoni pivnichnogo Tesseri mozhna viyaviti perevazhno v mezhah zemli Afroditi shidnoyi chastini zemli Ishtar i v oblastyah Alfa proyasniti Ci oblasti mayut hrebti sho peretinayutsya ta grabeni Formuvannya tesser pov yazane z rannimi viverzhennyami bazaltovogo materialu sho sformuvali rivninnu miscevist yaka zgodom bula deformovana tektonichnimi procesami Peredbachuvana vnutrishnya budova Veneri u centri planeti roztashovane zalizne yadro pokrite mantiyeyu ta litosferoyu Vnutrishnya struktura ta magnitne poleKora Veneri jmovirno maye tovshinu 50 km i skladayetsya z silikatnih porid Mantiya planeti prostyagayetsya priblizno na 3000 km u glibinu yiyi himichnij sklad stanom na 2011 rik ne buv tochno viznachenij Oskilki Venera planeta zemnoyi grupi vvazhayetsya sho vona maye zalizo nikeleve yadro radiusom blizko 3000 km Dani otrimani orbitalnimi aparatami AMS Pioner Venera pokazuyut sho planeta ne maye suttyevogo magnitnogo polya Oskilki dlya poyavi dinamo efektu neobhidna nayavnist providnika sho obertayetsya jogo vidsutnist mozhe buti poyasnena povilnim obertannyam planeti z siderichnim periodom 243 7 dib Tim ne menshe za danimi modelyuvannya cogo povilnogo obertannya povinno vistachati dlya poyavi dinamo efektu i vidsutnist suchasnogo magnitnogo polya mozhe poyasnyuvatisya lishe vidsutnistyu konvekciyi v yadri Oskilki konvektivni procesi vinikayut mizh ridkimi sharami nebesnogo tila za nayavnosti znachnoyi riznici temperatur mizh nimi i u vipadku koli radiacijnogo teplovogo perenosu nedostatno dlya pereviprominyuvannya tepla u navkolishnij prostir vidsutnist konvekciyi mozhe oznachati sho abo viddacha tepla yadrom v jogo suchasnomu stani obmezhena abo planeta ne maye vnutrishnogo yadra z vishoyu temperaturoyu Rujnuvannya kori v minulomuVvazhayetsya sho 300 500 mln rokiv tomu Venera zaznala podiyi yaka prizvela do povnogo onovlennya kori planeti abo do perekrittya yiyi verhnih shariv mantijnim materialom Odnim iz mozhlivih poyasnen cogo yavisha ye gipoteza pro ciklichnist podibnih podij v rezultati yakih vidbuvayetsya pozbavlennya vid nadlishkiv tepla sho nakopichuyetsya v yiyi vnutrishnih sharah protyagom trivalogo chasu Na Zemli proces perenosu tepla vid centra do poverhni realizuyetsya cherez tektoniku plit yaka ne bula viyavlena na Veneri Takim chinom zgidno z ciyeyu teoriyeyu u svoyemu suchasnomu stani planeta zaznaye vnutrishnogo rozigrivannya cherez radioaktivnij rozpad elementiv sho cherez deyakij chas prizvede do novogo periodu globalnogo bazaltovogo vulkanizmu yakij praktichno povnistyu pokriye poverhnyu Veneri novim magmatichnim materialom Nepryamim pidtverdzhennyam ciyeyi teoriyi ye te sho nezvazhayuchi na blizki do zemnih parametri planeti vona praktichno pozbavlena magnitnogo polya a takozh viklyuchno visoke znachennya spivvidnoshennya dejteriyu do protiyu v atmosferi Pershe mozhe buti poyasneno vidsutnistyu viddachi tepla yadrom Veneri druge mozhe vkazuvati na te sho v nedalekomu minulomu yiyi atmosfera mistila nabagato bilshu kilkist vodi Suchasni procesi na poverhniOskilki voda ne mozhe isnuvati v ridkomu stani na poverhni a yiyi kilkist v atmosferi neznachna erozijni procesi na poverhni mozhut buti viklikani lishe potokami lavi pri viverzhennyah vzayemodiyeyu poverhni z atmosferoyu vikidami materialu z poverhni pri padinni velikih meteoritiv i pri vibuhovih viverzhennyah U dvoh ostannih vipadkah vikinuta rechovina pri yiyi potraplyanni u verhni shari atmosferi z silnimi vitrami vidnositsya u zahidnomu napryamku i vipadaye na poverhnyu utvoryuyuchi zonu osadiv parabolichnoyi formi Atmosferni erozijni procesi podilyayutsya na vitrovu eroziyu yaka pri neznachnih vitrah na nizkij visoti obumovlena velikoyu gustinoyu gazu na poverhni ta na himichnu eroziyu yaka obumovlena nayavnistyu v atmosferi agresivnih himichnih spoluk yaki vstupayut v reakciyi z poverhnevimi porodami sho prizvodit do yih postupovogo rujnuvannya Oskilki shvidkist cih procesiv nevelika a poverhnya dovoli moloda bilsha yiyi chastina ne vkrita osadovimi porodami Skupchennya takih porid vidmichayetsya lishe v rajonah sho asociyuyutsya z velikimi meteoritnimi udarami v minulomu V oblastyah vipadannya podibnih osadiv buli viyavleni polya dyun yardangi ta osadovi porodi yaki buli organizovani v linijni strukturi nastupnoyu diyeyu vitru Na osnovi danih AMS Magellan bulo viyavleno ponad 60 takih parabolichnih zon osadiv yaki razom iz uchastyu inshih erozijnih procesiv utvoryuyut najnovishi risi landshaftu Div takozhVenera kosmichna programa Magellan kosmichnij aparat Baltis Vallis Kartografiya VeneriPrimitkiA Ya Radzgvill Ukrayinska radyanska enciklopediya u 12 t gol red M P Bazhan redkol O K Antonov ta in 2 ge vid K Golovna redakciya URE 1974 1985 Arhiv originalu za 9 serpnya 2020 Procitovano 15 bereznya 2019 a href wiki D0 A8 D0 B0 D0 B1 D0 BB D0 BE D0 BD Cite web title Shablon Cite web cite web a Cite maye pustij nevidomij parametr 4 dovidka Surface changes observed on a Venusian volcano during the Magellan mission 15 Mar 2023 Arhiv originalu za 16 bereznya 2023 Procitovano 16 bereznya 2023 Na arhivnih foto Veneri znajshli zherlo aktivnogo vulkana 16 03 2023 O N Rzhiga A I Sidorenko Zagadochnye landshafty Venery Zemlya i Vselennaya M Nauka 1990 2 S 91 ros O N Rzhiga A I Sidorenko Zagadochnye landshafty Venery Zemlya i Vselennaya M Nauka 1989 6 S 45 ros Bougher S W Hunten D M Philips R J William B McKinnon Kevin J Zahnle Boris A Ivanov H J Melosh 1997 Venus II Geology Geophysics Atmosphere and Solar Wind Environment Tucson The University of Arizona Press s 969 ISBN 0 8165 1830 0 angl Basilevsky A T J W Head III 2003 PDF Reports on Progress in Physics 66 10 1699 1734 Bibcode 2003RPPh 66 1699B doi 10 1088 0034 4885 66 10 R04 Arhiv originalu PDF za 27 bereznya 2006 Procitovano 12 listopada 2016 angl Dr Graeme Melville Astronomers from the University of Wollongong Australia and Prof Bill Zealey Stevenson D J 2003 Planetary magnetic fields 1 lipnya 2019 u Wayback Machine Earth and Planetary Science Letters 208 1 11 angl Tobto na 2011 rik dostovirno nevidomo chi potribno zitknennya z inshim velikim nebesnim tilom dlya pochatku novogo periodu globalnogo bazaltovogo vulkanizmu novij cikl onovlennya kori planeti Posilannya angl The Soviet Exploration of Venus 28 serpnya 2008 u Wayback Machine angl Catalog of Soviet Venus images 24 lyutogo 2015 u Wayback Machine angl Past missions Mariner 10 5 veresnya 2005 u Wayback Machine angl The Voyage of Mariner 10 4 sichnya 2011 u Wayback Machine angl Magellan mission to Venus 21 grudnya 2010 u Wayback Machine angl angl angl National Space Science Data Center s Page on Venus NASA 10 lyutogo 2015 u Wayback Machine angl angl NASA USGS Planetary Geologic Mapping Program 25 lipnya 2010 u Wayback Machine angl The Face of Venus Planetary Geology site 14 serpnya 2010 u Wayback Machine Publikaciyi v interneti angl Grayzeck Ed 2004 Venus Fact Sheet Arhivovano 10 bereznya 2016 u WebCite NASA Retrieved July 11 2005 angl US Geological Survey Gazetteer of Planetary Nomenclature Venus 23 chervnya 2006 u Wayback Machine Retrieved July 13 2005 angl Vita Finzi C Howarth R J Tapper S and Robinson C 2004 Venusian Craters and the Origin of Coronae 5 chervnya 2011 u Wayback Machine Lunar and Planetary Science XXXV angl Stofan E R Hamilton V E Janes D M and Smrekar S E 1997 Venus II Bougher et al eds University of Arizona Press Tucson 1997Knigi ta statti angl The Face of Venus The Magellan Radar Mapping Mission by Ladislav E Roth and Stephen D Wall NASA Special Publication Washington D C June 1995 SP 520 angl Surface Modification on Venus as Inferred from Magellan Observations on Plains by R E Ardvison R Greeley M C Malin R S Saunders N R Izenberg J J Plaut E R Stofan and M K Shepard Geophisics Research 97 13 303 1992 angl The Magellan Imaging Radar Mission to Venus by W T K Johnson Proc IEEE 79 777 1991 Planetary Landscapes 3rd Edition by R Greeley Chapman amp Hall 1994